Richard Winters in dress uniform (Photo: unknown photographer)
Ті, хто прагне стати лідером, а також бере участь у їх підготовці обов’язково дивилися найкращий, на мою думку, художній серіал HBO про зразки поведінки військових лідерів – «Брати по зброї» (2001), знятому за мотивами книги Стівена Е. Амброуза.
Хто ще не дивився – наполегливо рекомендую.
Річард Девід «Дік» Вінтерс (1918-2011) — один із найвідоміших американських офіцерів Другої світової війни, значною мірою саме завдяки цьому серіалу.
Він командував ротою «Easy» 2-го батальйону 506-го парашутно-десантного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії («Кричущі орли»), воював у Нормандії, Нідерландах (операція «Маркет-Гарден»), Бельгії та Німеччині і зустрів кінець війни в Австрії.
Знання більшості людей про життя та діяння Вінтерса обмежуються тим, що є в мінісеріалі; стаття, яку я переклав і адаптував із сайту Beaches of Normandy Tours для українських читачів блогу, має на меті надати кілька додаткових деталей про цю незвичайну людину і військового лідера -
Олег Бойко
ДЕТАЛЬ №1
Вінтерс насправді не хотів бути солдатом.
Хоча він, згідно з його мемуарами, «відчував сильне почуття обов’язку», насправді не бажав воювати. Він навчався у коледжі Франкліна та Маршалла, одному з найстаріших коледжів у Сполучених Штатах, і планував кар’єру в бізнесі.
У червні 1941 року закінчив коледж зі ступенем бакалавра з економіки та вирішив призватися до війська з практичних міркувань: він хотів відслужити в армії один рік по призову, а не служити добровольцем три роки, як це тоді вимагалося у регулярній армії; крім того, він також хотів відслужити тільки один рік, а не ризикувати бути призваним пізніше і на більше років, коли б це негативно вплинуло б на його бізнес-кар’єру. Тобто Вінтерс волів вирішити питання служби прагматично для своїх інтересів.
Richard Winters in Camp Toccoa, Georgia (Photo: heroesforever.nl)
ДЕТАЛЬ №2
У коледжі він пішов на своє перше побачення, бо його змусили.
Навчаючись у коледжі Вінтерс був у відділенні «Іпсілон» братства «Дельта Сігма Фі», і в братстві було правило щодо побачень для нових членів. Як він пізніше розповідав у листі:
«Лише у 1937 році, коли наш герой вперше вступив до коледжу, у нього було перше побачення – і воно було обов’язковим – за наказом його братів по братству. Як виявилося, побачення було кошмаром через збіг обставин. Вечірка була танцювальною. Я не вмів танцювати, навіть не знав, як тримати дівчину. Мені сказали просто вийти і йти під музику. Тож я йшов, але більшу частину часу я ходив по її ногах. Це був перший і останній танець, на якому я був, бо невдовзі після цього я вибув з братства – треба мати забагато грошей для хлопця, який пробивається в коледжі».
ДЕТАЛЬ №3
Він зіткнувся не з одним, а з двома військовими судами.
Шанувальники «Братів по зброї» знають, що перший лейтенант Герберт Собел, непопулярний командир роти «Easy» під час навчань, висунув сфабриковані звинувачення проти Вінтерса після того, як останній не з'явився на перевірку – але лише тому, що Собел змінив час в останню хвилину та заявив, що зателефонував Вінтерсу (який був у будинку без телефону). Вінтерс вирішив подати заяву на Собела у військовий трибунал, щоб добитися справедливості.
Ви, мабуть, не знали, що щойно командир батальйону скасував покарання Вінтерса, Собел наступного ж дня висунув проти нього друге, таке ж безпідставне звинувачення. Звичайно, воно також ні до чого не призвело.
Документ, у якому Вінтерс офіційно просив про військовий трибунал (Photo: taskandpurpose.com)
Слід зазначити, що Вінтерс мав серйозні застереження щодо здатності Собела командувати ротою в бою. Він був не єдиним, хто так вважав, група сержантів з роти «Easy» збунтувалася проти Собела та подала на нього колективну скаргу.
У серіалі їх зображено як тих, хто діяв за власним бажанням. Наскільки нам відомо, саме так це могло і статися, але відомий військовослужбовець роти як Дон Маларкі пізніше сказав, що, на його думку, заколот був тихо організований Вінтерсом, щоб змусити Собела піти – не заради власної вигоди, а щоб запобігти вступу роти в бій з некомпетентним командиром.
Трохи з позитивного. Вінтерс якось надіслав листа додому з парою фотографій: одна – його, а інша – Собела з намальованими олівцем вусами. Фотографії супроводжувалися кількома невтішними словами про його командира:
«Зараз я обіймаю нову посаду тимчасово виконуючи обов’язки командира роти «E», 506-го полку, – посаду, яку я обіймаю вже три місяці без належного військового звання. Моя робота – управляти ротою, коли капітана немає поруч, а його ніколи немає, і займатися паперовою роботою. Не питайте мене, чим займається капітан».
Така критика була ризикованим заняттям, оскільки Собел, як відомо, перевіряв пошту.
Фото Собела з «модифікацією» Вінтерса (Photo: taskandpurpose.com)
ДЕТАЛЬ №4
Вінтерс не був командиром роти в День «Д».
Увечері 5 червня 1944 року, коли літаки злетіли, щоб скинути свої вантажі на території, що утримувалася ворогом, перед висадкою в День «Д», ротою «Easy» фактично командував перший лейтенант Томас Міхан.
Літак C-47, на борту якого перебували Міхан та більша частина штабного відділення роти, був збитий ворожим зенітним вогнем. Ніхто не вижив. Оскільки Міхан зник безвісти, а його доля була невідома, Вінтерс став фактичним командиром роти. Однак на цій посаді він був офіційно затверджений лише після Нормандської кампанії.
ДЕТАЛЬ №5
Він мало не отримав Медаль Пошани.
Якщо ви бачили мінісеріал, то вже знайомі з першою битвою під командуванням Вінтерса – штурмом німецької артилерійської батареї в маєтку Брекур (про неї буде окремий блог), під час якої 13 бійців зійшлися проти близько 50 німців. Ця дія принесла йому підвищення до капітана та другу за значимістю військову нагороду країни – Хрест «За видатні заслуги», який йому вручив генерал-лейтенант Омар Бредлі.
Фото, яке відправив Вінтерс додому з Англії (Photo: taskandpurpose.com)
Можливо, ви не знали, що Вінтерса також розглядали на отримання Медалі Пошани. Він її не отримав, оскільки на той час в Армії діяла система квот, яка дозволяла в дивізії видати лише одну медаль. 101-й полк вже мав медаль, видану підполковнику Роберту Коулу, який очолив відому криваву атаку по відкритій дамбі під час битви за Нормандію.
Після того, як Вінтерс та його історія стали відомими завдяки мінісеріалу, до Конгресу було внесено законопроєкт про нагородження Вінтерса медаллю, але той не був прийнятий у Комітеті з питань Збройних Сил Палати представників у 2007 році.
ДЕТАЛЬ №6
Вінтерс ніколи не почувався комфортно серед інших офіцерів.
Його призвали рядовим, і лише у квітні 1942 року направили до Школи кандидатів у офіцери, після того, як помітили його лідерство. Як наслідок, він ніколи по-справжньому не почувався як вдома в соціальному житті офіцерів.
У березні 1944 року він писав:
«Ви можете заздрити соціальному життю офіцера. Особисто для мене це єдина перешкода для майбутнього просування по службі. Я не маю бажання і відмовляюся брати участь у вечірках та світських зібраннях [...] Я напівкровка, офіцер, так, але в душі рядовий. Тож я працюю та виконую свій обов'язок, як і повинен, але коли справа доходить до розваг, я в поганому становищі, і лише в спортивних змаганнях з солдатами я отримую задоволення».
У пізнішому листі він також назвав себе «невдахою класу А» в громадській діяльності.
Вінтерс з матір'ю та тіткою 1955 р. (Фото: невідомий фотограф)
ДЕТАЛЬ №7
Його погляди на братерство між рядовими солдатами та офіцерами з часом змінювалися.
Це, ймовірно, також пов'язано з тим, що Вінтерс вступив до армії рядовим і згодом дослужився до звання майора. У серпні 1942 року він писав:
«Спочатку я ненавидів залишати Крофт*, бо я був добре знайомий як зі своїм старим підрозділом, так і з новою ротою, до якої мене призначили. Там у моєму взводі було четверо хлопців з дому. Той, з яким я навчався в коледжі та з яким боровся в школі. Тож ми продовжували товаришувати, бо я не вірив, що між нами має стояти якась дрібниця. Інші офіцери не схвалювали все це, я знаю, але що це для мене означало – нічого».
(*Табір Крофт – це місце, де він проходив базову підготовку).
Зима в таборі Токкоа в 1942 р. (Фото: Армія США)
Два роки по тому, у липні 1944 року, він описав в листі інші почуття:
«Я був рядовим, і коли був ним, я не хотів зв'язуватися з офіцерами. Все, чого я від них хотів, це хорошого лідерства. Тепер я капітан, і я вважаю, що дружні справи виходять за рамки.
Я повністю підтримую знання кожного бійця, участь з ними в перепалках тощо, знання їхнього минулого, уподобань, антипатій, здібностей та слабких місць. Я хочу бути їхнім другом і тим, до кого вони звертаються, коли їм потрібна послуга або вони потрапили в біду.
Але я не їхній приятель, я їхній капітан, і коли я щось кажу, то все, ти стрибаєш. [...] Ти не можеш приймати рішення так швидко та ретельно, якщо твої приятелі стурбовані ситуацією життя і смерті. Я бачив це, хлопче».
ДЕТАЛЬ №8
Вінтерс іноді вигадував плани битв у снах.
Він писав про це в листі в січні 1945 року:
«А тепер, наступний і останній, ви хочете знати, що мені сниться. Ох, моя спина болить! Що ж, є багато видів снів, деякі такі, деякі інші. Оскільки я в армії, я мрію про бої з німцями, перевершуючи їх в маневруванні, хитрощі, перестрілюючи та переборюючи в боротьбі.
Але вони напружені, жорстокі, важкі та гіркі. Вони складають приблизно 80% моїх снів, але вони окупаються. Ви б здивувалися. Іноді, коли ви знову і знову бачите уві сні проблему, ви отримуєте рішення, і, Боже мій, яким би божевільним воно не здавалося в холодному світлі ранкового світла, воно зазвичай працює. Насправді, на сьогоднішній день вони завжди працювали».
З Льюїсом Ніксоном та Гаррі Велшем, 1945 р. (Фото: невідомий фотограф)
ДЕТАЛЬ №9
Він серйозно розглядав можливість переведення до театру бойових дій у Тихому океані після закінчення війни в Європі.
Це згадується в мінісеріалі лише один раз, і це представлено так, ніби Вінтерс думав про це лише короткий час. Однак насправді він уже мав плани перевестися до Тихого океану ще в серпні 1944 року, через два місяці після Дня «Д». Він написав тоді:
«Слухай, Сквірте, я не хочу тебе розчаровувати, але я дуже сумніваюся, що цей капітан повернеться до Штатів цієї осені. Бачиш, ця робота буде виконана трохи пізніше. Будучи тим типом людей, які люблять триматися за роботу, поки вона не буде виконана, перш ніж я звільнюся, я думаю, що спробую поїхати до південної частини Тихого океану, або з десантниками, або без них, все залежатиме від того, що вони вирішать з ними робити, і допомогти завершити цю роботу».
Пізніше, у травні 1945 року, він розширив цю ідею далі:
«Тепер, коли ця війна в Європі закінчилася, я думаю, який сенс сидіти тут приблизно шість місяців як окупаційні війська? Тож ми з моїм другом, капітаном Ніксоном, плануємо вирушити до Конфедерації британських військ*, або принаймні завтра ми попросимо про переведення до якогось парашутного підрозділу Конфедерації британських військ чи будь-якого хорошого піхотного підрозділу, бо сидіти тут не буде сенсу. Колись треба померти, то чому б і ні?
Крім того, я не можу дивитися, як хтось розповідає мені про те, як важко там було».
(*Театр бойових дій Китаю, Бірми та Індії).
Схоже, що сцена у серіалі, де його інтерв'ює генерал, і піднімається питання переведення, відбулася невдовзі після того, як він написав цього листа.
ДЕТАЛЬ №10
Вінтерс був не лише десантником, а й рейнджером Армії США.
Ви, мабуть, цього не знали, оскільки Вінтерс ніколи не носить нашивку рейнджера в мінісеріалі – що історично правильно, оскільки він не був рейнджером... під час Другої світової війни.
З солдатами з роти «Easy» в Австрії, зима 1945 р. (Фото: Getty Images)
Вінтерса звільнили з армії в січні 1946 року, і він нарешті зміг розпочати свою ділову кар'єру, спочатку працюючи на свого друга воєнного часу, капітана Льюїса Ніксона, в сімейному бізнесі останнього, а потім керуючи власною невеликою фермою.
Однак у червні 1951 року Вінтерса відкликали на дійсну службу через Корейську війну. Йому наказали вступити до 11-ї повітряно-десантної дивізії, але дали шість місяців, щоб з'явитися на службу. Відчуваючи, що він бачив достатньо війни, він поїхав до Вашингтона, округ Колумбія, і поговорив з генералом Ентоні МакОліффом, який був виконуючим обов'язки командира 101-ї дивізії під час Арденнської битви. МакОліфф поставився до цього з розумінням, але наполягав на тому, що армії потрібен досвід Вінтерса. Він змінив своє призначення на небойове, ставши офіцером полкового планування та підготовки.
Вінтерс доклав усіх зусиль, щоб виконати цю роботу, але розчарувався у спробах навчати недисциплінованих офіцерів, які не з'являлися на заняття. Вважаючи навіть бойове призначення кращим за це, він зголосився добровольцем й успішно закінчив Школу рейнджерів. Йому наказали відправитися до Кореї, але водночас надали можливість залишити своє звання та вийти у відставку перед відправленням, що він і прийняв.
ДЕТАЛЬ №11
Він довго зберігав документ про правдивість ймовірного розстрілу лейтенантом Спайром військовополонених.
Рональд Спайрс, який пізніше став командиром роти «Easy», нібито застрелив шістьох німецьких військовополонених у Нормандії. У міні-серіалі рішуче натякають на цю подію, хоча й не зображують точно, що сталося, а також змінили деякі деталі.
Коли видавець Simon & Schuster готувався до публікації книги Стівена Амброуза, вони злякалися можливості судових позовів за будь-якими звинуваченнями у воєнних злочинах і звернулися до Вінтерса. У пізнішому інтерв'ю Вінтерс сказав, що він запитав про це Спайрса, і Спайрс не лише відкрито зізнався у скоєнні вчинку, але й навіть написав листа, щоб засвідчити це. Лист зберігався в шафі з документами в будинку Вінтерса.
ДЕТАЛЬ №12
На знімальному майданчику фільму «Брати по зброї» у Вінтерса стався напад посттравматичного стресового розладу.
Одного разу він відвідав знімальний майданчик мінісеріалу в Англії. Кілька акторів, вже у формі, сиділи на задній частині вантажівки, готуючись до сцени, коли Вінтерс підійшов, відсунув полотно та зазирнув усередину.
За словами очевидців, його обличчя зблідло, він щось сказав продюсеру, який стояв поруч, потім розвернувся, покинув знімальний майданчик і полетів додому в Америку. Пізніше він сказав, що
«… дивитися в задню частину вантажівки було схоже як дивитися у вантажівку, повну привидів».
Статуя Річарда Вінтера в Сент-Марі-дю-Мон, Нормандія (Фото: власне автора)
ДЕТАЛЬ №13
Він не хотів, щоб йому присвячували статую.
Бронзова статуя Річарда Вінтерса заввишки 3,6 метра стоїть у Сент-Марі-дю-Мон у Нормандії, поблизу пляжу Юта. Хоча статую було встановлено лише у 2012 році, через рік після смерті Вінтера, до нього звернулися з цим проханням, коли він був ще живий.
Вінтерс погодився на статую лише після того, як йому пообіцяли, що вона буде присвячена не лише йому, а й усім молодшим офіцерам, які очолили цей шлях у День «Д».
Джерело: Beaches of Normandy
Підтримати ГО "Український центрв ійськового лідерства": БАЗА
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma