Укрфентезі
«Яка ж користь людині,
що здобуде весь світ,
але душу свою занапастить?
Або що дасть людина
взамін за душу свою?»
«Євангелія від св. Матвія»
Погляд Йосипа Вісаріоновича тонув у мороці глупої ночі, що панувала за вікном кремлівського кабінету. Там же, в нескінченному мороці ночі, ширяли і його думки, з хаосу яких він намагався сформувати план подальшої розбудови молодої країни Рад. Країни, якої ще не було в історії людства і про яку мріяли знедолені впродовж тисячоліть. Його власний план. Оригінальний план, який мав залишитися в історії з його ім’ям. Але в пам’яті спливали тільки фрагменти грандіозних планів від Леніна, Троцького, Бухаріна. Ці фрагменти були в доладних таких костюмчиках, в біленьких сорочках з краватками. Чистенькі такі фрагментики грандіозних планів перебудови Російської імперії, яка століттями безсило борсалася в болоті невігластва і ненависті до всіх, хто живе краще, хто успішніший, ніж вона. Але вони, ці чистенькі плани, не ліпилися до купи, бо як можна в білій сорочці з краваткою порпатися у віковій багнюці.
Стоп. Троцький полюбляв строгий військовий стиль, енергійний, напористий і всі його плани та дії були також енергійними і не терпіли компромісів. І цей стиль завжди приносив йому успіх. Хоча, у військовому френчі він був більше схожим на шарлатана з Привозу в його улюбленій Одесі, а не на талановитого енергійного фельдмаршала, який скеровує свої армії у переможний наступ. І саме цю фразу, "шарлатан з замашками фельдмаршала", Сталін необережно видав у якійсь тривіальній розмові з Леніним. Пам’ятається, Ленін тільки хмикнув у відповідь, але згодом, несподівано для троцькістів, підтримав пропозицію Бухаріна на призначення Сталіна першим секретарем партії: «На партійній роботі потрібні люди спокійні та врівноважені і Сталін, як на мене, саме та людина». А вже після пленуму, потиснувши руку новоспеченому секретарю, тихесенько сказав: «Надіюсь, у тебе, Коба, не буде фельдмаршальських замашок». Сталін густо почервонів у відповідь і подумки поклявся бути дуже обережним зі словами. Ленін сприйняв емоційний спалах Сталіна, як добрий знак. Ленін не здогадувався, що Сталін почервонів не від сорому, а від злості, бо найбільше, чого Сталін не хотів у той час, коли революція переможно крокувала безмежною імперією – це бути саме партійним секретарем, виконавцем планів і волі Центрального Комітету партії, "хлопчиком на побігеньках". У своїх сокровенних мріях Сталін бачив себе саме фельдмаршалом, в добротному білому мундирі з золотими погонами, з люлькою в руках. А за його спиною, за спиною непохитного фельдмаршала, крокували непереможні армії…
Згадав про щойно натоптану ароматним тютюном люльку, яку тримав у руках, і повагом пішов за сірниками. Затягнувся міцним тютюновим димом і ще раз оглянув викладені по всьому столу акуратними рядочками стопки документів з доповідями від дипломатів, розвідників, чекістів. Такий собі своєрідний пасьянс. Щось на зразок того пасьянсу, яким тренували свій вкритий цвіллю і нікому не потрібний інтелект ледарі-аристократи. Очі, вже вкотре за цю ніч, вперто чіплялися поглядом за товстий пакет документів, що лежали посеред столу і на якому була прикріплена записка від австрійського комуніста: «Третього лютого у Відні різношерсті націоналістичні організації України об’єдналися в Організацію Українських Націоналістів, яку очолив полковник армії УНР Євген Коновалець. Документи про план діяльності організації в додатку». Можливо саме тут криються корені затятої впертості, з якою українські селяни відмовляються здавати робітничій державі зерно за встановленими Москвою цінами? Можливо. І що з цим робити?
Йосип Вісаріонович аж здригнувся від похмурих спогадів, які новою хвилею здійнялися в розбурханій пам’яті. Будучи першим наркомом у справах національностей, він вправно розрулював ситуацію на Кавказі і швидко приборкав там непокірні елементи, а ось Україна несподівано вчинила шалений опір. Перший же з’їзд Рад, який було скликано за його, Сталіна ініціативою, швидко сформував тимчасовий орган управління Україною – Центральну Раду. Але вже саме з Центральною Радою вмить виникла і нова держава – Українська Народна Республіка. Це несподіване породження революції абсолютно не вписувалося у плани російських революціонерів. І Йосип Вісаріонович ніколи не забуде того емоційного ступору, в який впав Ленін, отримавши звістку про створення УНР. «Це підлість! – вигукнув нарешті вождь на німе питання Бухаріна "І що з цим робити далі?". – Назвати буржуазну республіку народною, аби… Аби далі безкарно грабувати нещасний народ! Це – нелюди! А з нелюдами потрібно боротися безпощадно! Ти, – і Ленін ткнув пальцем у груди Сталіна, – повинен швидко організувати новий з’їзд Рад в якому ми, більшовики, повинні мати більшість і який сформує правильний радянський уряд. Затям це слово – "правильний"!».
Але віроломні українці оголосили, що Центральна Рада складається саме з представників робітничо-селянського класу та передової інтелігенції, які достойно представляють і солдатські інтереси, а отож, на їхнє переконання, більше ніяких з’їздів не потрібно. І Сталіну довелося докладати чимало зусиль, відволікатися від нагальних справ у самій багатонаціональній Росії, в якій назрівав голод з його безумними голодними погромами, аби таки організувати в Києві новий робітничий з’їзд, нейтралізувати хитрих українських есерів, аби в більшості були саме більшовики. І всю дбайливо вибудувану конструкцію в одну мить розвалив нетерплячий Ленін.
Пригадалася нервова реакція Леніна на останні радикальні кроки Центральної Ради: «Ні і ще раз ні! Ніякої самостійності для України! Їхня самостійність голодом задушить нашу революцію! І більше ніяких переговорів! Ультиматум! Тільки ультиматум і війна! Навіть, якщо вони погодяться на ультиматум, то всеодно війна! Війна і тотальна зачистка непокірних елементів! Треба в зародку задушити цю вічну хохляцьку впертість! – і ткнув пальцем у Троцького: – Ти повинен направити на Київ війська». Троцький несподівано заартачився, мотивуючи свою незгоду тим, що в українців досить сил для опору, що практично вся загартована в боях царська армія, яка дислокується в Україні, присягнула на вірність УНР, а в них, в російських більшовиків, не так уже й багато вірних революції воїнів. На що Ленін злісно процідив: «То навіщо ми тоді революцію робили? Аби теревені розводити? Чи поплакатися в жилетку?». І нагадав Троцькому його ж необережний сентиментальний спогад про юність, коли той намагався перекласти на українську мову байки Крилова. Збентежений Троцький почав запевняти присутніх у своїй безоглядній відданості справі революції і, водночас, намагався переконати всіх, що у взаємовідносинах з Києвом потрібно бути дуже обережним, що поспіх може тільки нашкодити. Сталін мовчки спостерігав за цією перепалкою.
̶ При вирішенні проблеми із жадібними хохлами, які зі зброєю в руках готові померти на своїх лантухах із зерном, – пробурмотів уголос Йосип Вісаріонович, пускаючи клуби тютюнового диму, – Льова був обережним, але не рішучим… Вова був рішучим, але не дуже обережним… А тобі, Коба, потрібно бути і рішучим, і обережним. На шляху до мети. Отак.
Витягнув із глибини шухляди затертий руками і поглядами папірець, ще раз вголос прочитав короткий друкований текст, задоволено посміхнувся і обережно поклав його на документи ОУН: «6 січня король сербів, хорватів і словенців розпустив парламент, заборонив діяльність всіх політичних партій і відмінив Конституцію 1921 року…».
̶ Правильний хід. Конкретний. І цей вдалий хід, якщо його перекласти на наші, російські реалії, забезпечує беззаперечне виконання усіх планів, – і Сталін несподівано побачив себе у білому фельдмаршальському мундирі, на якому сяяли золоті погони, а за ним стояла величезна, наїжачена зброєю непереможна армія. Задоволено посміхнувся і постукав пальцем по товстій теці з проектом першого п’ятирічного плану, з якого мала розгорнутися індустріалізація країни і створення величезної непереможної армії, яка буде крокувати світом і нести з собою ідеали комунізму. – Але спочатку ми зробимо ось так… А потім… А потім… – і погляд несподівано вихопив сірий конверт на зеленому сукні столу, який виглядав з-під доповідної від Ленінградського Надзвичайного Комітету.
Йосип Вісаріонович зацікавлено витягнув з конверта кілька аркушів, вирваних із зошита і заповнених дрібним каліграфічним почерком. Лист починався з таблиці, в якій приводилися прізвища фізиків і напроти кожного прізвища виводилася оцінка цього фізика, як науковця, і подавалася степінь його лояльності до радянської влади. Далі в листі пояснювалася ситуація, яка склалася в середовищі науковців: «…На сьогодні квантова теорія, народження якої з самого початку двадцятого століття збурило практично весь респектабельний науковий світ, вже достатньо сформувалася математично, її формалізм достатньо прозорий і вона поступово затверджується в різних розділах фізики. Тільки переконання фізиків, що інтерпретація квантової теорії складна і парадоксальна, затруднює проникнення цієї теорії в інші природничі науки. Та це справа часу, бо на моє глибоке переконання, саме складність і парадоксальність квантової теорії несе в собі загрозу для марксистського діалектичного розуміння світу у філософському аспекті. Саме парадоксальність квантової теорії може зламати тонку грань, яка відділяє справжню науку від клоаки релігійного містицизму. Я намагався виступити проти поспішного поширення квантової теорії, бо ряд авторитетних науковців вже почали готувати підручники з цієї дисципліни. Але у відповідь почув лиш кепкування…». Сталін відірвав погляд від листа. Він аж почервонів від хвилювання. Згадався болісний епізод, який він вже ось місяць безуспішно намагався викорінити із своєї пам’яті.
Сталін хотів обговорити з Бухаріним якусь справу і зайшов до нього в кабінет. В кабінеті, крім Бухаріна, розвалилися в кріслах Зинов’єв з Каменєвим і слухали якогось самовпевненого на вид чоловічка.
̶ В тебе щось нагальне? – запитав Ніколашка, жестом зупинивши чоловічка, як з'ясувалося згодом, Мандельштама, професора теоретичної фізики Московського університету. Від того нетерпеливого жесту вмить зупинився в проймі дверей і Сталін.
̶ Та… – Сталін затнувся. Його заклинило від насмішкуватих поглядів однопартійців і він безпорадно ляпнув: – А про що тут розмова?
̶ Про книгу Шредінгера, – Ніколашка знову, вже відчепно, махнув рукою Сталіну. – Квантова теорія. Вища математика. Вибач, Коба, але це тебе ну ніяк не зачепить. Це не твоя парафія.
̶ Квантова теорія – це навіть більше, ніж найвища математика, – зарозуміло підпрягся Каменєв, а Зинов’єв тільки захихикав.
І всі знову зосередили свою увагу на московському професорові, вмить забувши про Сталіна, який все ще стояв у проймі дверей.
̶ Добре, – тихо пробурмотів Сталін і знічено зробив крок назад, за поріг, – я зайду пізніше.
Сталін зачинив за собою двері. Йому знадобилась пауза, аби видихнути образу, випростатись і вже впевнено, з камінним виразом на обличчі, закрокувати кремлівським коридором, яким заклопотано снували десятки працівників центрального партійного апарату з важливими паперами в руках і твердим переконанням в серцях. Переконанням, що виконують волю Центрального Комітету партії. А першим секретарем Центрального Комітету партії був він, Йосип Вісаріонович Сталін.
Революція закінчилась. Зима громадянської війни, що потужними хурделицями вирувала гігантськими просторами колишньої імперії, згасла, вгамувалася і тихо осіла в архівах історії. Революція перемогла. І почався хаос невизначеності. Центральний Комітет, мозковий центр революції, був вщерть забитий планами, які мали відповісти на дуже просте питання: «Що робити далі?». Відповідей було безліч і кожен автор подальших змін запекло проштовхував свій і тільки свій план у словесних баталіях. Кожен автор свого грандіозного плану шукав підтримки серед однодумців, розгортав складні інтриги проти опонентів. А в цих інтригах штучно створювався хаос законів, постанов і резолюцій, які виходили з надр Центрального Комітету.
Хаос завжди відігравав ключову роль, був живильним середовищем для професійних революціонерів, які тільки в хаосі могли організувати рух величезної маси людей до "світлого майбутнього". Але хаос революційних планів, в якому жили вчорашні вожді революції, вже арктичним холодом розповзався просторами величезної держави, яка психологічно все ще жила у стані громадянської війни, з підозрою оглядаючись навколо у пошуках винних. Бо теплої весни і обіцяного багатого врожаю, одразу ж після перемоги, не спостерігалося.
Сталін, відсторонений улюбленцями партії від боротьби планів та амбіцій, інтуїтивно відчув зростаючу тривогу на гігантських просторах колишньої імперії і мовчки, тихенько почав формувати свій власний план, ховаючи його під теплими словами підтримки всім конкуруючим гуртам. І вчорашні вожді революції в запалі боротьби й не помітили, коли конкуренція переросла у ворожнечу. Вчорашні вожді революції проґавили ту мить, коли почали зникати галасливі партійці з апарату ЦК, які безцеремонно штовхалися в кремлівських коридорах і з ентузіазмом розповідали одне одному про грандіозні плани перебудови. Вчорашні вожді революції проґавили ту мить, коли в кремлівських коридорах почали з’являтися тихі але амбітні молоді партійні функціонери «з народу», для яких галасливі професійні революціонери були уособленням хаосу…
̶ Йосипе Вісаріоновичу!
Сталін від несподіванки зупинився і здивовано оглянувся. До нього поспішала легенька, як сонячний промінчик, жіночка з великими чорними очима, які проникали своїм поглядом у найпотаємніші глибини чоловічої душі і владно приборкували найменшу спробу опору.
̶ Йосипе Вісаріоновичу, я вчора передала вам документи від Академії Наук, бо у фінансовому відділі сказали, що потрібна саме ваша віза. Я можу їх забрати?
̶ Не зараз, – м’яко проговорив Сталін, намагаючись заховати під вусами ласкаву посмішку. – Мені треба ознайомитися з ними... З тими документами... Зрештою, ви можете прискорити цей процес. Прямо зараз… Саме ви можете прискорити процес становлення науки у нашій ще дуже молодій, я б сказав, навіть юній робітничо-селянській державі.
З того часу Сталін перестав заходити до кабінетів улюбленців партії. Спокійні і виважені молоді партійні функціонери повністю заповнили собою кремлівські кабінети. Але улюбленці партії цього не помітили.
̶ Правильно, дуже правильно мислить молодий науковець. Треба… Треба сильною і впевненою рукою очистити науку також… від… Від якихось там теорій, від яких простому народу ні холодно, ні жарко. Від тих теорій, які не приносять користі революції, а навпаки, можуть нашкодити їй своїми несподіваними викрутасами. І цьому молодому науковцеві треба обов’язково допомогти, – Сталін обережно поклав лист назад у сірий конверт і взяв червоний олівець, – Це дуже нагальна справа. Першочергова. Саме наука, правильна наука, буде рушійною силою соціалістичної революції. Як там сказав товариш Ленін: «Жовтнева революція, то тільки переддень великої соціалістичної революції». Отож, все тільки починається. Це буде початком великої соціалістичної революції, яка виховає нове покоління вірних ідеї комунізму людей.
Сталін, задоволено посміхаючись, знову підійшов до вікна, за яким із сірого світанкового мороку починався новий день. З понурими холодними дощами глибокої осені.
̶ Ну ось все і склалося… І це буде мій план, – тихо пробурмотів Йосип Вісаріонович. – Так, трохи довелося запозичити в цього… в Троцького, але тільки трохи… Зрештою, він також університетів не закінчував.
І в цьому світанковому мороці Сталін побачив стрункі шеренги крокуючої непереможної армії, на чолі якої був генералісимус в білосніжному мундирі з золотими погонами і з люлькою в руках.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma