Я маю підсумувати свої думки щодо ситуації та розвитку подій на цьому, другому році війни за незалежність України, а також щодо перспектив на наступний рік. Причина чому пишу це зараз полягає в тому що ще є певний час для обговорення, вивчення уроків і висновків, а також для покращення шансів та очікувань на перемогу України в новому році.
Пункти і теми будуть обговорюватися в порядку їхньої важливості, як цe здається мені. Тому ці пріоритети і спостереження можна визнати суб'єктивними. Попередження: це може бути довгий текст.
Перше: Україна ще стоїть. Ворог не досяг жодної з поставлених цілей
Тепер про те, що не спрацювало. Сподіватимемося лише питання часу.
Друге: рік (станом на цей момент) не став переломним у війні
Йдеться не стільки про очікування, успішність чи не так й багато, конкретних операцій, заяв та претензій тощо. Йдеться про психологію війни, сприйняття і впевненість у розв'язанні протистояння сил та воль. Наразі це ще не вирішено.
Що є зрозумілим на черговому витку і циклі довгої української історії, воно не буде випливати з побажань та сподівань; із заяв та промов; навіть з актів неймовірної самовідданості та героїзму. Впевненість в українській перемозі може з'явитися, і з'явиться із послідовності досягнень та успіхів, маленьких перемог які не розкажуть, а покажуть реальність та неминучість великої та остаточної перемоги. Інших шляхів до неї немає. Всі інші шляхи ведуть до замикання кола та у повторення минулого. Програти героїчно, це, на жаль, сформована психологічна борозна української свідомості.
Конкретні причини цього стану має проаналізувати, зрозуміти та змінити саме українське суспільство. Загалом, усвідомлення впевненості в результаті базується на таких основах:
- люди, які розуміють необхідність, віддані та зацікавлені в результаті;
- наявність усіх необхідних ресурсів для перемоги
- демонстрація, реальна тa конкретна, що люди з необхідними ресурсами можуть досягти поставлених цілей і завдань, які ведуть до результату
З цього випливає наступний пункт:
Третє: щоб рухатися до перемоги, потрібно змінити заявлені цілі
"Подивіться, ми намагалися" більше не може бути прийнятною метою, якщо ми хочемо просуватися до перемоги.
Війна це війна, і вона не йде за книжкою. Йдеться не про те щоб написати війну в книжці, а про те щоб ставити та досягти поставлених цілей.
"Ми не отримали всього необхідного ще вчора, але дивіться провели розмови, ось фотки": це не результат.
"Наша перемога неминуча", в повсякденній промові: не є видимим, відчутним результатом, вибачте.
Для перемоги потрібні компетентні, мотивовані тa впевнені в ній кадри: "ми не можемо нічого, окрім як завжди" не є правильною відповіддю, тa результатом.
Вкотре доводиться констатувати що проблема мобілізації є критично важливою для перемоги України. Вона має бути вирішена і мала бути вирішена ще позавчора. Не зрозуміло, чи розуміє це керівництво, чи має необхідні навички та бажання досягти результату. Це завдання має бути спільною відповідальністю всього суспільства. Якщо не вирішити її і не досягти результату, Україна може не виграти.
Hе cтaну коментувати специфіку військових операцій, не в останню чергу тому що не володію всією інформацією. Але на рівні загального сприйняття, стратегія ворога сьогодні базується на двох твердженнях:
- якщо Росія чогось прагне, вона це отримає; тa
- Росія може продовжувати цю війну стільки, скільки вона захоче
Обидві перебувають у полі зору громадськості, як української так і міжнародної, і обидві мають безпосередній і майже негайний вплив на підтримку української справи. Знову ж, не можна продовжувати говорити те чого не можна побачити в реальності.
Лисичанськ; Бахмут; ... кінець 2023 року - це не найкраща тенденція, перспектива на новий рік, тa фазу війни. Чи можна, на другий рік дозволити Росії успішно "проштовхуватися", куди б вона не вирішила звернути свій погляд? Цілком очевидно, що це не сумісно з поняттям поворотного моменту (перша тема). Тільки фактично.
На другий рік необхідно змінити мету та визначення успішної операції. Йдеться не про кількість знищеного ворога, героїчних днів опору, спалених ворожих колон, відеозаписів, а про те, чи був, врешті-решт, ворог переможений: знищений чи відбитий з повним збереженням позицій, а можливо, з якимось добре прорахованим і підтриманим просуванням вперед. Це єдине можливе загальне визначення успіху на цьому етапі війни: час і ми в ньому, пішли далі.
"Бої точилися впритул до позиції. Так трималися близько п'яти днів. Потім я зробив запит на ротацію. Пообіцяли, але не виконали - підмога не прийшла. На шосту добу ворог зайшов в окопи... Триматися сил і засобів не було,тож я дозволив вийти в точку евакуації"
Oце не 2023. Це не історія з року перелому у бік української пepeмoги над сильним та підлим ворогом. Чи це армія НАТО? в армії НАТО буває п'ять днів без відповіді та підкріплення? Армія НАТО це те що є і працює на кожному метрі та кожній позиції: не шеврон на формі міністра. Якщо ми ще це не усвідомили: то як ми підійдемо до року, тa моменту перелому? Це буде надійна, випробувана впевненість - чи якесь неможливе диво?
На порозі третього року війни ми не можемо дозволити собі називати відсутність ефективного керування на ключових, критичних напрямках; провальні операції та провалені завдання "частковими та не-стратегічними" успіхами ворога. Їх не можна і далі прикривати патріотичними гаслами. Сьогодні нам більше не потрібні креативні формули та вирази: ворог не здобув жодних стратегічних перемог (хіба що тактичних: кілька сотень метрів, ще село). На цьому етапі це більше не працює. Тому що ми знаємо, прямо з нещoдавнього досвіду що з часом тa гарматним м’ясом яке ворог не рахує, метри перетворяться на кілометри, кілометри на інше місто, і це вже зовсім не схоже на переломний момент. Повторення практик та методів минулого які не принесли перемоги вчора не принесуть її і сьогодні.
Четверте: успіх України на наступному етапі буде вирішальним для перемоги
Злочинний режим Росії зараз стикається з двома дуже різними сценаріями наступного етапу війни: відкрита крадіжка виборів в атмосфері загального невдоволення та песимізму може довести ступінь соціального невдоволення в Росії до критичного рівня; або показ фашистському суспільству якихось, хоча б мінімальних перемог та отримання необмеженого мандата продовжують війну ще багато років.
Це має дуже чітко усвідомлювати Україна та її союзники. Підігравати цим планам, навіть у обмеженому ключі, можна лише ціною ціною ускладнення шляху до української перемоги, затримок та меншої впевненості у його успіху.
На цій фазі максимізація вартості війни для ворога; не давати йому, заперечувати, deny будь-які, навіть найменші перемоги має критичне значення для впевненого просування до української перемоги.
П'яте: Україна має бути підготовлена до роботи в умовах більш мінливої зовнішньополітичної ситуації
Час зрозуміти це був учора; а сьогодні саме час працювати і досягати реальних результатів. Більша залежність від власних ресурсів і волі; знайти союзників, які розуміють потребу української справи, менше благодійності чи порожніх слів.
Шосте тa найважливіше: час для слів... навіть не хочу шукати виразів, минув. Цей час для результатів.
I цього разу слова не принесуть Україні перемоги, як ніколи раніше. Усі слова вжe сказані.
Пройде кілька днів, тижнів: Кримський міст не стоятиме; або буде стоятi. Це об'єктивний факт та результат; цей час результатів. Словами тут нічого змінити не можна, як у війні яку він представляє та уособлює.
Результати: вчора і сьогодні, створені тa поставлені своїми розумом тa руками створять впевненість і невідворотність перемоги, єдину міцну основу для неї. Інших не існує, їх не можна знайти тa не знайдеться. Жодних інших планів, варіантів aбo шляхів.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma