Нагадаю висновок попередніх статей циклу: є два суттєво різних типи "припинення гарячої фази", "переговорів" та таких: при досягненні впевненої та надійної здатності стримувати ворога; і без неї. Це два різні історичні шляхи швидше за все з різними пунктами прибуття.
Про наслідки передчасних переговорів говорилося ясно. Ворог не зупинить своїх спроб встановити контроль над Україною, але буде вдячний за перепочинок тa почне продавлювати зняття санкцій. Жодних сюрпризів. Наївних або необізнаних у цьому питанні сьогодні не залишилося.
Ці висновки ясно показують, що вирішення завдання стримування – це необхідний і неминучий етап у встановленні вільної української нації.
Будь-яке складне завдання що стоїть перед суспільством потребує ресурсів, стратегії та організації/координації. Рік, що розпочався, відповість на важливе запитання для проєкту незалежної європейської України: чи здатна влада організувати й координувати зусилля та роботу суспільства для розв'язання - реально й за фактом, ключового питання його майбутнього?
Не промовами та гаслами. Не мемчиками в мережах. Не обіцянками: за фактом і в реальності.
Минулими днями ми бачили збільшення активності українських сил опору у придушенні здатності фашистської держави вести агресію. Казань, Енгельс, Тула, Брянськ, Гатчина і т.д. результати є. Але не Москва. Не північна столиця фашистської педерації. Помітили? Зони табу ворога для України це фактична реальність. Чому? Чи виправдано це? І знову послухати це не можна, можна тільки подивитися: це шлях до досягнення здатності стримування? aбo якийсь інший шлях?
Ключову задачу поставлено перед Україною: і обійти або уникнути її не вийде. Відповіді на поставлені запитання ми побачимо в реальності.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma