Два роки тому я залишив свій дім і пішов до 111-ї бригади ТРО. Доки бригада була в Лисичанську, у мене вийшло лдише один раз, на 15 хвилин, потрапити додому. Собак і кота вдома не було. Тож я взяв необхідні речі і вийшло так, що вже два роки не знаю - живі собаки та кіт, чи ні. Кіт не пропаде, він вміє вправно ловити мишей та пташок. І, якщо його не вб'ють так звані "люди", то- можливо - я його ще побачу. Але собак у нас з перших же днів по приватному сектору відстрілювали та жерли якути. В 70-і роки якути ще ненавиділи кацапів, але зараз перетворилися на дешевих шавок, на кацапське гарматне м'ясо. Побачу - вб'ю.
За два роки я втратив двоюрідного брата і кількох друзів. Все майно. Все. І тепер хтось пиздітиме, що треба перемир'я з кацапнею? Я пам'ятаю, чим закінчувалися всі ті "перемир'я" - кацапи трохи оговтувалися від втрат, привозили поповнення, і знов починалося. Тим більш - за рахунок кого буде те "перемир'я"? В моєму домі зараз проживає колаборант, який взяв на нього "ордер" у кадирівських муртадів. мабуть, в піч пішла вся моя бібліотека воно не любить читати, бо завжди було тупе. Відкликається той колабораент на "гнилицький юрко іванович". Приїду - вб'ю паскуду, бо судді в Лисичанську дуже полюбляють виправдовувати колаборантів та сепарастів. Менти і прокурори - теж люблятьь тих істот, бо самі такі є. Тож на закон розраховувати не доводиться.
І взагалі, в Україні має відбутися рух вігілантів, які поставлять на належне місце правоохоронців. Бо коли влада стає злочинною, то кожен грормадянин зобов'язаний стати суддею. ОМ!!!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma