Ще один типовий підміниш фейрі - улюблений дітьми та дорослими персонаж казки Г. Х. Андерсена - Дюймовочка. Сам будучи генетичним мутантом (непропорційно довгі кінцівки, подовжені щелепи, крайня худірлявість), Андерсен не знайшов нічого кращого, як зайнятися переробкою старовинних міфів. У цьому він досить досягнув успіху, бо вміло зіграв на сентиментальності батьків і в незрілі розуми недоумків каламутним потоком ринули казочки, що перевертали з ніг на голову поняття, які до того були єдино вірними. Очевидно, Андерсену не давали спокою лаври Шарля Перро та братів Грімм. Отже, чим реальна історія про Дюймовочку відрізнятиметься від сусально-слинявої версії «великого датського казкаря»? - - Підкинули якось фейрі своє дитинча добрій жінки. Фейрі знали, що вона не зможе викинути цю істоту туди, де тому й місце - у ліс, у болото, у руїни... І мали рацію. Прийомна мати дуже полюбила «дитину», вирощувала маленьку самичку фейрі в турботі і холі до тих пір, поки інстинкт, що прокинувся, не спонукав Дюймовочку вирушити в дорогу до своїх родичів. Нібито скоєний сімейством жаб кіднепінг - проста відмазка з подачею «винного», таке не раз було і в наших краях, наприклад, коли на невинну і ні в чому не винну степову гадюку «навісили» вбивство Імператора Русо-Київського, Олега Віщого. Десь там же знаходиться і віднесення хрущом Дюймовочки з листка лілеї, що пливе по річці. Швидше за все, фейрі, не задовольнившись прив'язаним нею до «плота» метеликом (у тому сенсі, що слабосильний метелик не забезпечував необхідної швидкості листа лілії, адже тоді бідна прийомна мати Дюймовочки могла розшукати «своє» бігло чадо), спіймала хруща та змусила перенести її на інший бік річки. Вже там Дюймовочку ніхто не додумався б шукати. Андерсен таки проговорився, коли описав літнє життя Дюймовочки в гамаку під лопушком. Юна фейрі жила так, як Бабка у відомій байці Крилова - співала, танцювала, нюхала квіточки, спала скільки хотіла... Але зима, як завжди, настала несподівано. Тому Дюймовочка напросилася у квартирантки до доброї бабусі - мишки. Мабуть, наобіцявши довірливій тварині всіляких життєвих та матеріальних благ. Зауважимо, до речі, що «бідна, нещасна, викрадена і загублена» Дюймовочка навіть пальцем не поворухнула для того, щоб повернутися до жінки, що прихистила її. Навпаки, вона цілеспрямовано робила все, щоб її не знайшли. А наплести небилиць наївним громадянам – це фейрі вміють. Згадаймо того ж Хлопчика-з-пальчик! Отже, зазимувала Дюймовочка у мишки. Однак харчі там були недармові, стара змушувала їх відпрацьовувати. І тут з'явився Крот. Така собі мрія всіх одержимих грошима старлеток: заможний мен, круто прикинутий, що має вагу в суспільстві, досить літній для того, щоб зіграти в ящик у вже недалекому майбутньому (а якщо ні, то завжди можна допомогти дідусеві сплести лапті). Довгими зимовими вечорами Дюймовочка старанно зводила з розуму крота, зображаючи з себе ніжну, наївну чарівницю, усміхнену і працьовиту. Принагідно Дюймовочка примудрилася створити собі шлях до відступу на випадок форс-мажорних обставин. Це я про ту ластівку, яку Дюймовочка врятувала від смерті у кротових катакомбах. Юна фейрі, що володіє даром впливу на тварин, взяла з ластівки страшну клятву, згідно з якою ластівка мала забрати її з собою при відльоті в теплі краї. На той час Дюймовочка явно мала намір одружити з собою крота і заволодіти його найціннішими речами. Навіть стара миша, і та була використана підступною нелюддю Дюймовочкою з корисливою метою. Бідолашна мишка, за своєю наївністю думала, що це їй самій спала на думку геніальна ідея - видати Дюймовочку заміж за багатого сусіда - крота. Однак старий холостяк, кріт, надто довго не міг наважитися взяти молоденьку дружину. Не те, щоб він думав про думку своєї рідні з цього приводу - багатію якось по барабану думка інших, та й отримати в дружини дамочку «модельної» зовнішності у багатих бобрів, пардон - кротів, вважається модною течією. У крота, швидше за все, були свої підозри щодо цього матримонального підприємства, зокрема щодо щирості нареченої. Уже в цьому кріт мав рацію. Як тільки Дюймовочка зрозуміла, що кріт тягне з весіллям, а ще однієї зими в підземеллях, у поті чола свого відпрацьовуючи можливі блага можливого вигідного шлюбу, вона не витримає, то тут їй прийшла на допомогу врятована ластівка. Згідно з договором, вона перед відльотом на південь зустрілася з дитинчам фейрі. І, знову ж таки, згідно з договором, ластівка віднесла Дюймовочку в ті місця, де завжди тепло і живуть такі ж, як і Дюймовочка, малогабаритні фейрі. Тобто туди, куди Дюймовочка прагнула потрапити, втікши від своєї прийомної матері. Тепер – найголовніше. Згідно з казкою, Дюймовочка змогла пробитися у тамтешній бомонд і одружити на собі принца ельфів - точніше, принца фейрі свого виду. Нам залишається тільки гадати, які люті інтриги при цьому розвела Дюймовочка і які страшні історії про своє важке дитинство та дерев'яні іграшки вона розповідала. Можна вважати, що версія Андерсена - це і є трохи оброблена для дитячого сприйняття історія «бідної сирітки Дюймовочки». Принц, хоч і був теж фейрі, але перейнявся глибоким жалем до крихти, з якої знущалися всі, кому не ліньки, повіривши в її наскрізь брехливу автобіографію (а перевірити розповіді Дюймовочки можливості не було). В результаті ж настав той самий хепі енд, заради якого юна фейрі кинулася з теплого ситного місця біля приймальної матері в повну незвісності і небезпек подорож.
Така історія класичного підміниша фейрі (кікіморениша) Дюймовочки. До речі, ще в одному Андерсені збрехамші - це з приводу зовнішності юної фейрі. Насправді вона була така, що назвати її просто страшненькою, означало б дуже потішити. Втім, такі вже виглядом ці фейрі - гарними вони бувають хіба що для себе. Якщо хтось запитає – «А як же кріт?» - то кріт страждав слабким зором, він навіть Таню Гришину від Шарон Стоун зміг би відрізнити хіба що по голосу, навіть не навпомацки - що б робила Ш. Стоун у кротовій норі?!
За старих часів, коли людина була ближчою до природи, коли життя було суворим, простим часом безжальним, але повним подій - тоді люди трималися звичаїв предків і не давали себе охмурити чужоземною пропагандою. А на основі збочених казок виросли кілька поколінь, для яких нормою життя стало шкідливе марення, псевдогуманізм і псевдодемократія, що дало в недавній час таку отруйну втечу, як «політкоректність».
До речі - навіть ті казки, які лежать біля коріння «політкоректності», знову переробляються, і тепер уже на догоду «політкоректності». Насамперед це стосується американської мультиплікації та дитячих серіалів за мотивами старих казок.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma