Всі знають приказку про "нас бідних, бо дурних", чимало з нас полюбляють її повторювати...
...але чи багато тих, хто має рішучість застосувати її особисто до себе (в будь-якому сенсі бідності, себто будь-якого невдоволення своїм життям й досягненнями)? О так, ніяк не хочеться навіть на мить засумніватися у власному розумі. Овва, а чи тямимо ми що таке бути розумним? Чи маємо такий хист – бути розумним (ну бодай не дурним)? Чи можна навчитися бути розумним, а ще краще мудрим? Якщо можливо такому навчитися, то яким робом?
Славетний француз сказав:
"Tout le monde se plaint de sa mémoire, et personne ne se plaint de son jugement."
що я переклав би як
"Увесь світ скаржиться на погану пам'ять, але ніхто не скаржиться, що погано тямить"
Звісно мене неважко впіймати на сваволі – навіть Гуугль навчений, що "jugement" треба перекладати як "судження". Ну що ж, перевіримо за словником – ось "судження", а осьдечки "тямити". Не так важливо чи бачимо різницю у значеннях (а її досить важко не побачити), як те чому я запропонував саме такий варіант. А причина в тому, що вислів, що його автор колись подав як окрему максиму, тут і тепер потрапив (вже в перекладі українською) в певний контекст – початок змістовної розмови, дискурсу про тяму, розум, розсудок, інтелект, свідомість, мудрість тощо тощо тощо.
А чи не буде така розмова виключно теоретичною (абстрактною), як то мовиться відірваною від реалій життя? Певно, що ні, хоча б огляду на те, що все частіше в соціальних мережах вживається "тямиш!" як схвалення чийогось судження під час обговорення дуже практичних (часто – дуже важливих та/або нагальних) питань, зокрема молодь поступово відмовляється від сленгового русизму "шаришь!". Погоджуватися з чиїмось роздумами чи ні (поділяти висновки тощо) – це одне, а визнати, що автори, наприклад (з того, що тепер напохваті у мене) цього, цього й цього, та ще й того текстів є тямущими людьми і додають до суспільного дискурсу внесок, вартий уваги – це інше.
Певно варто на завершення цієї нотатки пояснити "нащо це все?", а задля цього просто наведу ще один свій свавільний переклад відомої фрази:
“Якщо не втямимо, що і до чого в сучасному житті – нам кінець”
бо вважаю його промовистим, самодостатнім (як не впізнаєте оригінал, то підказка отам, де чимало корисного до теми, з чого для мене все і почалося).
А тепер спроба вгадати запитання читача:
- Про що цей журнал?
Про пошук брами й будівництво шляхів до світу мудрості;
(дрібка пафосу початку справи не зганьбить, а додасть натхнення)
- Чи є така тема амбітною?
Певно що так (як намір розгадати справжню ενίγκμα, енігму, себто таїну), сподівано не занадто;
- Чим таку амбітність може бути обґрунтовано?
Мудрість вкрай НАМ необхідна – для того, щоб впевнено торувати свій шлях до майбуття і при цьому зберегти себе - цих МИ (варіант поодинці пристосуватися "між крапельками" - не надто приваблює);
Ну і насамкінець щодо заголовку: серед крилатих висловів латиною є «Ab ovo usque ad mala», до якого теж маю свій варіант (дещо розширеного) перекладу – "робити як годиться" (для поціновувачів маємо і варіант французькою – класичне comme il faut). Це і про творення цього журналу, і не лише.
P.S.
- Чи маю я претензію на якесь наставництво абощо?
Аж ніяк – просто почав пошук уявного шляху до реальної мудрості і вирішив оприлюднювати нотатки – може комусь стане в пригоді, а може хтось захоче долучитися.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma