«Ми не здатні зрозуміти те,
що не можемо створити»
Річард Фейнман
Коли постаєш перед порогом, за яким розгортається вічність, холод мимоволі огортає душу. Це відчуття властиве всім. Без винятку.
І саме в цю мить з’являється страх, який штовхає людину іноді й на неадекватні вчинки. І тільки сила духу може вгамувати цей страх і не допустити паніки. Панічного настрою, який впевнено поселяється у глибинах свідомості і швидко нівелює весь досвід життя. І далі людина вже доживає виключно на інстинктах. На тих інстинктах, які були закладені в перші миттєвості життя ембріона, які допомагали розвиватися і стати, власне, людиною.
Кажуть, що саме страх перед вічністю породив релігію. Можливо й так. Але саме релігія допомогла людству уникнути деградації і самознищення, встановивши жорстке табу на ряд інстинктивних людських бажань, сформувавши у свідомості людини чіткі моральні пріоритети.
І ось тут спливають питання «Хто я?», «Для чого я?» і «Звідки я?». Так, релігія дає відповідь на ці питання, але…
Серед первісного набору інстинктів є один надважливий інстинкт, який оберігав людину конкретно і людський рід в цілому від безрозсудних і хаотичних дій – це здатність аналізувати свої вчинки, робити висновки і на базі цих висновків складати подальший план дій. Можливо саме цей первісний інстинкт і породив стійкі релігійні відчуття… Вірніше, цей інстинкт спровокував людину до пошуку філософії життя, бо, зрештою, релігійні переконання і є філософією життя людини…
Історія науки знає, коли саме філософські дослідження переросли у фізичні, а вже озброєна математичним механізмом фізика впевнено і гордо повела людську цивілізацію до механістичного уявлення про весь довколишній світ. Вузький довколишній світ античних уявлень, в центрі якого була Земля і, відповідно, Людина, враз розширився до неймовірного масштабу, в якому навіть Галактики мають вигляд жалюгідних піщинок. А впевнене твердження теоретиків еволюціонізму про походження людини від мавпи взагалі перетворило Життя у випадкове явище.
Зрештою, теоретики еволюційного розвитку таки дійшли висновку, що еволюція не просто змінює довколишній світ на щось нове, а нове, яке чинить відчайдушний опір подальшим перемінам. І зрозуміли, що їхні теоретичні побудови привели і цивілізацію, і науку в глухий кут, вийти з якого вже не було ні сил, ні ідей, ні бажання. Це – вирішальна мить, коли наука переростає в релігію.
Геніальний Ньютон мабуть здогадувався про такий розвиток подій, бо, відмахнувшись від назойливих домагань колег пояснити механізм дії сили всесвітнього тяжіння, занурився у розшифровку Біблії. Історія приховує результати досліджень Ньютона, а ми можемо лишень здогадуватися про них. А ось Лаплас, послідовник неймовірної точності в наукових дослідженнях і детального математичного аналізу досліджень, щось точно знав, бо свою космогонічну гіпотезу створення Сонячної системи подав широкому загалу без математичного обґрунтування. На що Наполеон, прихильник модних на той час механістичних теорій, приймаючи з рук генія його фундаментальну працю, підозріло зауважив: «Тут точно нема Бога?». Лаплас відбувся загальними фразами. Бо знадобився величенький відрізок часу, аби геніальний Гейзенберг впевнено сказав: «На теорії еволюції можна поставити жирний хрест».
«Тінь від майбутнього приходить задовго до самого майбутнього».
Серед первісного набору інстинктів є один надважливий інстинкт, який оберігав людину конкретно і людський рід в цілому від безрозсудних і хаотичних дій – це здатність аналізувати свої вчинки, робити висновки і на базі цих висновків складати подальший план дій. І саме цей інстинкт тримає людину у стані вічного пошуку. Навіть тоді, коли величезна маса людей твердо переконана в безальтернативності свого світогляду, обов’язково знайдеться одна людина, яка після тривалого пошуку та аналізу поставить під сумнів безальтернативність світогляду мас і знайде інший шлях, який виводить і науку, і цивілізацію з глухого кута. Так було в античні часи, коли філософія перетворилася в релігію, в яку вимагалося вірити безапеляційно. Так було в часи Відродження, коли визначні діячі християнської церкви почали відділяти науку від релігії, аби відродити процес пошуку, необхідний для виживання людства. Цей процес пошуку нових шляхів, відбувається і сьогодні. Тихо і непомітно на фоні гучних політичних подій.
Джим Аль-Халілі та Джонджо Макфадден повірили у геніальність Гейзенберга, Бора, Шредінгера, у геніальність всіх творців квантової теорії, які знайшли вихід із глухого кута і спрямували науку та цивілізацію на новий шлях розвитку. У незбагненний фантастичний світ, а насправді реальний світ, який вже сьогодні розгортається перед нами. І Життя стало не випадковою подією у Всесвіті, а причиною, заради якої побудовано сам Всесвіт. І Людина знову повстала у центрі світобудови. У Всесвіті, за словами геніального Кузанського, центр якого знаходиться скрізь.
Коли постаєш перед порогом, за яким розгортається вічність, холод мимоволі огортає душу. Це відчуття властиве всім. Без винятку.
Та коли ти долаєш інстинктивний страх, на місце паніки приходить жагуче бажання пошуку. Бажання реалізувати ті ідеї, які приходили до тебе в далекій молодості і які ти відкладав на невизначений час, бо був заклопотаний навалою побутових проблем. Доводиться щвидко, дуже швидко, оцінювати свої можливості і рішуче проходити крізь нерозуміння, переступати через власну гординю, відпрацьовувати нову методику руху по новому шляху в умовах, коли часу вже практично і не залишилось.
І ось тут відкривається «друге дихання».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma