Нещодавно вбивця колишнього глави української держави був виправданий перед судом в Парижі. Хоча сам він не тільки не заперечував усі свої дії, але і відкрито заявив, що пишається вбивством людини, яку він вважав смертельним ворогом єврейського народу. Як ми вже докладно повідомляли раніше, вся єврейська світова преса і єврейські фінансові магнати доклали спільних зусиль, щоб французький суд виправдав убивцю. І ніщо напевно сьогодні не характеризує владу іудейського золота краще, ніж цей виправдувальний вирок.
Тріумфуючи, «Франкфуртська Газета» оголосила, що процес Шварцбарта був процесом єврейства! 26 жовтня та ж преса зазначала, що присяжні судили «про вино Шварцбарта менше, ніж про відповідальність Петлюри». Іншими словами: суд проходив не над вбивцею, а над убитим. Точно також «Берлінська щоденна газета» від 20 жовтня з таким придихом звеличувала Шварцбарта як «месника за невимовний злочин», як «фанатика єврейства», помстився за свій народ, і з нетерпінням чекала виправдувального вироку. «Вперед» у випуску від 19 жовтня ніяк не засудив акт вбивства, зате підкреслив «енергійне обличчя» вбивці і вів мову лише про «ката» Петлюру. «Народна газета» демократичного табору з радістю оповістила 21 жовтня, що поліцейські чини розмовляють з підсудним як з паном. Вона без тіні збентеження стверджує, що «спокійна за здійснений подвиг» особа Шварцбарта, залишає дуже «енергійне» враження.
Ці відверто сіонські газети не так давно вже встигли попрактикуватися в справі створення громадської думки на користь єврейського вбивці. Нагадаємо, що та ж сама преса в нападі найстрашнішої люті обурювалися з приводу розстрілу Вальтера Ратенау, і навіть після самогубства обох вчинили замах - німецьких офіцерів Керна і Фішера, тюремні терміни яких здавалися їм надто незначними, вони не виявили ніякої готовності до примирення. І сьогодні засуджені німці все ще не амністовані урядом, партійні газети якого відкрито займають певну позицію на користь вбивці Шварцбарта.
Весь цей комплекс питань, важливість якого першорядна, не може бути не розглянутим нами. Сіоністська «Самооборона» в Празі писала в №42 від 21 жовтня наступне:
«Протягом цих днів в Парижі відбувався процес, якого ще не бачила всесвітня історія. На власні очі ми могли спостерігати, як перед трибуналом стояв єврейський годинникар і вбивця; чоловік п'ятьма пострілами убивши українського отамана Петлюру. Однак в дійсності перед судом стояв не вбивця, а убитий. Убитий, якому приписують звинувачення в страшних єврейських погромах, скоєних очолюваної ним армією за 1919-1920 роки в Україні. Не тільки Петлюра постає перед судом; перед судом постає все цивілізоване людство, яке терпіло ці жахливі безчесні вчинки і яке посміло їх забути.
Він один не міг більше терпіти це, він так і не зміг зрозуміти як пекельні муки євреїв, які прямували людьми, організовувалися людьми, наводилися в виконання людьми, взагалі могли належати рук людських, людям без яких ці звірства були б неможливі; він не зміг винести того знущання, що людина, яка винна в таких жахливих вбивствах ста тисяч його братів, безтурботно і життєрадісно проводить свої дні в Парижі в якості вишуканого іноземця, вичікуючи настання часу, коли він зміг би повторити все це заново.»
У Німеччині, ми, «Народний Оглядач», цілком мали право так само висловитися і про процес Ратенау:
«Протягом цих днів в Берліні відбувався процес, якого ще не бачила всесвітня історія. На власні очі ми могли спостерігати, як перед трибуналом стояли німецькі офіцери, які здійснили це вбивство; чоловіки, які кількома пострілами вбили єврейського міністра закордонних справ і потім добровільно пішли з життя. Однак в дійсності перед судом стояли не вбивці і їх помічники, а убитий. Убитий, якому приписують звинувачення в страшній німецькій катастрофі, яка була спроектована їм і його єдинокровками, і з 1914 по 1920 панувала по всій Німеччині. Не тільки Ратенау постає перед судом; перед судом постає все єврейство, яке вчинило ці жахливі безчесні вчинки і зробила все можливе, щоб ці злочини були забуті.
Вони одні не могли терпіти це, вони так і не змогли зрозуміти як пекельні муки німців, які прямували людьми, організовувалися людьми, наводилися в виконання людьми, взагалі могли належати рук людських, людям без яких ці звірства були б неможливі; вони не змогли винести того знущання, що людина, яка винна в таких жахливих вбивствах ста тисяч їхніх братів, безтурботно і життєрадісно проводить свої дні в якості найбагатшого єврея і міністра закордонних справ. »
Що б говорила єврейська преса, якби ми так висловилися про «мудреця» Ратенау? Чи не піднялося би по всій Німеччині люте виття? Чи не виявився б «Народний Оглядач» тоді під забороною і не потягнули б редакторів до суду через «сприяння вбивцям»? На всі ці питання ми, не замислюючись, повинні відповісти ствердно.
У випадку ж з євреєм Ратенау, стан речей йде трохи інакше; не можна було викликати в зал суду обвинувачених, щоб дати їм повноцінну можливість висловитися про мерця. Було добре відомо лише те, що на процесі Ратенау, підсудні аж до самогубства дотримувалися поглядів, що єврейська політика Вальтера Ратенау велася на шкоду Німецькому Рейху і на догоду міжнародним фінансовим тузам.
Та ж сама преса, яка сьогодні заступається за вбивцю Шварцбарта, тоді припиняла будь-яку спробу висловитися про справжню вину іудейського ката Ратенау і про героїчний вчинок, на який наважилися німецькі офіцери.
Можна відповісти, що так звана «Самооборона» випускається на території Чехословаччини. Тепер, однак, справи йдуть по-іншому, і в Берліні навіть основний орган сіоністської організації точно таким же чином відгукується про вбивство. «Єврейський Оглядач» в №83 і №84 від 21 жовтня під заголовком «Трагедія нашого народу» пише наступне:
«Одна з найстрашніших трагедій історії розгортається протягом цих днів перед європейським судом. Світ, виснажений і притуплений битвами та злочинами війни, реагував на нескінченні погроми 1919 і 1920 років чи більше ніж простим жестом жалю. Їх прийняли як елементарну подію і швидко забули. Перед паризьким судом, який, врешті-решт, виправдав Самуеля Шварцбарта в справі щодо вбивства Петлюри, всі дикі подробиці тих подій освіжились в пам'яті. Факти опису, оглушливі, картини про які можна говорити і не втратити свідомость тільки жодного разу не бачивши їх раніше. Вони здаються нам диявольськи складеними легендами і жахливими снами. І все ж, це буквальна дійсність. Люди, що випробували це, позбулися розуму, і ліси України в той час були переповнені божевільними. Можна зрозуміти те, що цих людей вічно переслідують жахливі картини, і вони впадають у відчай, коли бачать, що світ, забувши про це, переходить до свого буденного порядку. Подібним актом відчаю і був вчинок Шварцбарта, який як сигнал спонукав заспокоєну громадськість до усвідомлення того, що такі злочини як масові страти в Україні не мають терміну давності і не можуть забуватися через кілька років.»
І знову ми повинні запитати: які б наслідки спричинило за собою оголошення нами процесу Ратенау однієї з найстрашніших німецьких трагедій? Чи прийняли катастрофу 1918 і 1919 років за елементарну подію і чи не перейшли при всьому цьому до повсякденної порядку? Акт відчаю вбивць Ратенау - не той сигнал, який спонукав громадськість до усвідомлення того, що таке злочин як зрада Німеччини не має терміну давності і не може забуватися через кілька років? Ми запитуємо: чи не напала знову на «Народного Оглядача» прокуратура, яка дає повну згоду на публікації «Єврейського Огляду» і зі спокійною душею розглядає дії Шварцбарта як оборону Вітчизни?
Тепер єврейський вбивця виправданий, в той час, як і сьогодні багато німців нудяться у в'язниці і жодна країна не допомагає домогтися їм свободи. «Єврейський Оглядач» в №85 від 25 жовтня пояснював, як було розвинене у Шварцбарта почуття власної гідності і як воно виразилося в тому, що після крадіжки, скоєної ним у Відні, він змінив своє справжнє ім'я Самуель, назвавшись Шалом. Цей випадок класичним способом характеризує єврейську поведінку перед судом.
Хтось Мойсей Вальдманна повідомляв про процес для «Евррейского Огляду». Він говорить:
«Представник обвинувачення запитав Шварцбарта, чому у після російської революції він подорожував по Росії не зі своїм паспортом. Вже одне це питання характеризує ворожого адвоката. Він не має ні найменшого уявлення про євреїв і паспорти. Він не знає, що ці два поняття мов вогонь і вода. Він не знає історії, яка оповідає, як один єврейський юнак зі Сходу на питання суду про свій вік відповів, що для нього абсолютно неважливо, на рік чи йому більше або менше, щоб процвітати у ворожому світі. На Сході єврей чи або на Заході, усюди він змушений обертатися і крутитися; він може проживати в своїй країні, але при цьому перебувати на чужині, і навпаки - перебувати на чужині і відчувати себе як вдома. Він вічно незрозумілий, представляючи загадку як для інших так і для самого себе. А тепер приходить месьє Вільм - адвокат паризького бюро, і питає про паспорт Самуеля Шварцбарта в 1917 році. До чого ж смішне запитання! Я переконаний, в глибині душі Самуель Шварцбрарт не зрозумів його. Так само як не розумію його, відкрито вимовленого, і я. Яке відношення до дійсності має людина з його паперами? »
Чи не представляють собою ці слова більш запеклої підтримки підробки паспортів? Ми знаємо, що Якоб Класстін, один з духовних вождів сіонізму, публічно оголосив, що євреї ніколи не приймуть громадянство господарюючих народів, стаючи, таким чином, невразливими. Той факт, що євреї ніколи не приводять справжніх даних в своїх паспортах, є для «Єврейського Оглядача» величезною перевагою їх особистій свободі. «Яке відношення до дійсності має людина з його паперами?» ...
Згадані видання «Самооборона» і «Єврейський Оглядач» є основними органами сіоністського руху. До цього сіоністського руху, центральні друковані органи якого, відкрито заступаються за єврейського вбивцю належить директор «Німецького Банку» Вассерман, що відправляється республікою на багато конференцій в якості експерта. До цієї партії належить доктор Бадт, представник Пруссії в парламенті. Сіоністський вождь доктор Гослар завідує відділом друку прусського уряду. Цих трьох імен вже досить, щоб поставити запитання: чи не є ці троє, що займають високі офіційні посади і єдині, хто сходяться в вимозі свободи для вбивці і покарання всіх ворогів їхнього народу, членами однієї злочинної організації? Якщо так, то, як німці дозволили цим трьом займати офіційні посади Німеччини, прикриваючись німецькими прізвищами, вести нахабну пропаганду, яка не має абсолютно нічого спільного з національними інтересами німецького народу? Ми припускаємо, що наші депутати в Рейхстазі висловляться щодо цього жахливого становища. Ці факти судово і нотаріально допомагають відобразити лякаючу очевидність: євреї - громадяни першого сорту в цій республіці, а німці - другого і третього. Як довго?
***
У доповненні до всієї жахливості цього купленого суду варто відзначити, що «присяжні» заперечували п'ять поставлених перед ними питань про винність:
1. Чи винен Шварцбарт в тому, що стріляв в Симона Петлюру?
2. Чи послужили зроблені постріли причиною смерті Петлюри?
3. Чи мав Шварцбарт намір вбивати Петлюру?
4. Чи діяв Шварцбарт навмисне?
5. Чи заманив він Петлюру в засідку?
І це після того, як Шварцбарт заявив, що чатував Петлюру місяцями; після того, як лікарі беззастережно встановили смерть Петлюри від пострілів Шварцбарта і після того, як він «гордо» зізнався в його вбивстві!
Безпосередньо із залу судового засідання, Шварцбарт попрямував до радянського посольства. Мабуть, для того, щоб отримати гонорар за вбивство.
© Альфред Розенберг.
«Voelkischer Beobachter», 1./2. листопад 1927.
Джерело: «Kampf um die Macht. Aufsätze von 1921-1932 ". с. 564-571
__________________________
#Нація_воїнів
Невідомі факти про українську військову звитягу:
FB: https://www.facebook.com/Ukrainian-military-honour-286315058902407/
Instagram: https://www.instagram.com/ukrainian_military_honor
Enigma: https://enigma.club/users/ukrainianmilitaryhonor
Telegram: https://t.me/militaryhonor
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma