Enigma Enigma

Dario

2019-12-09 07:37:24 eye-2 459   — comment 0

Анатомія пропаганди - як працює російська пропаганда.

Ось уже п'ять років, як після Майдану, анексії Криму і початку війни з Україною працюють механізми російської пропаганди. Пропаганда деякий час була дієвою - всередині країни вона консолідувала "кримське більшість", на Заході, сформувала образ непередбачуваноїі небезпечної РФ.

5 років тому, навесні 2014 року відбувся референдум про статус Криму. Під час голосування територія півострова вже контролювалася "ввічливими людьми". На період агітації Крим був завішаний проросійськими листівками з обіцянками кращого життя і розвитку регіону в складі Росії. Інформаційний простір Росії, України і Європи просто наповнили фейковий повідомлення проросійських ЗМІ про легітимність президента Януковича, жахи, які творила так звана хунта, і ролі США в зміні влади в Києві. Згодом відвертої брехні стало менше, але замість неї почала активно використовуватися напівправда, присмачена маніпулятивними заголовками на тлі відносно правдивих текстів самої новини. Розвиток інтернету привів до появи безлічі "варіацій правди", розмиття кордону об'єктивності, і інформація, яку намагаються донести відповідальні видання і політики, просто тоне в цьому морі брехні. Йде повномасштабна зомбіфікація населення, вливаються величезні гроші в такі інструменти роботи з західною аудиторією, як Russia Today.

Російська пропаганда в значній мірі працює на ідеології і заміщає відсутню ідеологію. За радянських часів все було чітко помітно: є ідеологія, є пропаганда, ідеологія - це якісь загальні системи ідей і цінностей, а пропаганда - це пряміше, вербально оформлений тиск на свідомість, в тому числі з кон'юнктурних приводів. Головна відмінність в тому, що нинішня пропаганда в значно більшому ступені працює на несвідомих рівнях, точно так же, як і ідеологія. Ідеологія спустилася на рівень пропаганди, і ми зараз, строго кажучи, маємо тіньову ідеологію.

До недавнього часу українська культура сприймалася на міжнародному рівні як підгрупа російської культури. Навіть після того, як Україна мала стала незалежною та за сотні років історії, українська історія часто представлена як російська. Микола Гоголь, Володимир Великий, Київська Русь, Анна Київська - все це українське, але давно майстерно і по-шахрайському представлено як російське. Зі своєю військовою агресією на сході України Росія прагне знищити все українське, не тільки географічно, але й морально і психічно. Повзуча русифікація, яка триває вже сотні років в Україні, пішла на більш високий рівень: знецінення українців в цілому. Російська дезінформація не боїться заповнювати прогалини, де інформація відсутня. Більш того, вони кажуть - «все заради перемоги». Росія також успішно використовує технологію, в якій пропаганда поєднує речі, які люди поважають, з тими, які уряд хоче, щоб вони прийняли. Наприклад, князь Володимир Великий, який, згідно з російською пропагандою, був «всеросійським князем» і «заклав основи створення єдиної російської нації і фактично проклав шлях для побудови сильної централізованої російської держави».Так, на початку 2015 року Москва навіть встановила 25-метровий пам'ятник Володимиру Великому. Той факт, що київський князь не мав нічого спільного з Москвою, не має значення. Велич, пафос та розповіді про історичну спадщину набагато важливіші.

Вагомою складовою сучасної інформаційної війни Росії проти України є історична пропаганда. Історія приховується, переписується, а подекуди – створюється нова.

Слід виокремити 5 міфів російської історичної пропаганди.

1. «Крим споконвічно належав Росії»

„Споконвічно” Крим – це не російські землі, а грецькі. Або кримськотатарські, залежно від того, від чого рахуємо. Але не російські. Бо російський елемент з’явився там дуже пізно. Навіть Русь не контролювала Крим. Крим – це територія сама по собі, тому про споконвічність нема що говорити»

2. «Донбас і „Новоросія” – це частина „русcкого мира”

Донбас не був російський – він був донбаський, регіональний. Це регіон, де був видобуток. А видобуток завжди пов’язаний з непомірною експлуатацією, а з іншого боку – з високим рівнем бандитизму. Ці землі ніколи ніхто не міг собі «проковтнути». Цього не зробили ані Російська імперія, ані тим більше Радянський Союз. І це дісталося в спадок Україні.

Південний схід України, яку російська пропаганда називає «Новоросією» був територією колонізації. І Російська імперія, і сама Катерина ІІ активно запрошували найкращих колонізаторів: це були німці, греки, євреї. Але головним колонізатором було українське селянство. Адже воно відчувало сильну потребу в землі – був земельний голод.

Маси колонізували цю територію до кінця ХVIII століття. І від кінця ХVIII століття майже кожна область з цієї території переважно україномовна, якщо не брати до уваги міста. Після ліквідації Кримського ханства і його анексії Російською імперією ця територія стала етнічно українською. Бо її колонізувало селянство, і селянство там становило більшість.

3. «Україна у 1991-му та „ДНР” і „ЛНР” у 2014-му були створені однаково»

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила Акт про незалежність України. У складі СРСР українці були хоч і підкореним, але все ж державним народом. У 1945 році радянська Україна стала однією із країн-засновниць ООН. Від заснування СРСР у 1923 році до кінця його існування у 1991 році в конституціях СРСР (1923, 1936, 1977 років) незмінно фіксувалося право радянських республік вийти з його складу. Цим правом і скористалася Україна 24 серпня 1991 року.

Нічого такого не було при проголошенні так званих «ЛНР» та «ДНР». У 2014 році Кремль намагався розколоти Україну та утворити так звану «Новоросію», яка мала потім увійти до складу Росії. Та спроба зазнала краху, однак Росії вдалося анексувати Крим та окупувати частину Луганської та Донецької областей, де, аби замаскувати перед світовою спільнотою агресію проти України, російські окупанти й ініціювали проголошення цих псевдореспублік».

4. «СРСР був потужною імперією, а українці знехтували її здобутками»

Модернізаційний потенціал Радянського проєкту був дуже сумнівний – він не створив інноваційних структур. Радянська схема індустріалізації не мала довгострокового потенціалу, вона могла привести до результатів у короткому часі, але була безперспективна на довшу мету.

Найголовніше – радянське керівництво проґавило перехід від індустріальної до постіндустріальної доби. Хрущов обіцяв догнати і перегнати Захід за видобутком сталі, але він не розумів, що закликає бігти в інший бік, аніж туди, куди рухається цивілізований світ.

Україна пережила розвал радянської індустрії у 1990-х. Але від 2000-х вона пережила перехід до постіндустріальної доби. Тепер у ній теж більша частка валового продукту виробляється у сервісній економіці. Так що вона не проїдає радянський індустріальний запас – вона створила йому адекватну альтернативу.

5. «Більшовики і Сталін створили Україну»

Утворення СРСР взагалі та Української РСР на зокрема було союзом між двома силами – російськими більшовиками у центрі та національними рухами на окраїнах. Жодна з цих двох сил не мала достатньо сил, щоб встановити одноосібний контроль над неросійськими периферіями.

Українське питання було таке важливе, що його не можна було ані ігнорувати, ані програвати. Те, що Сталін «збирає» ці землі – це спроба контролювати. З одного боку – привласнити, з іншого – контролювати.

Попри ці спроби, Україна виявилася однією із найнеконтрольованіших територій. Бо український рух у СРСР був одним із найсильніших. Тому кажуть, що возз’єднання українських земель було одним із найбільших прорахунків Сталіна.

Поступки Україні в СРСР – це не добра воля більшовиків. Це була спроба рахуватися з обставинами прагматично. Спроба утримати контроль над цими територіями, без яких не можна втримати владу в центрі.

Росія використовує інформацію гнучко. Тобто, її уряд і народ дозволяють, щоб щось українське розглядати як російське, але якщо хтось стверджує, що це належить Україні, Росія не сперечатиметься. Зрештою, згідно з російською пропагандою: «Ми - братські народи з спільним минулим, сьогоденням та майбутнім». Очевидно, що такий узагальнений підхід до інформації спрямований на замішання та відволікання. Все ж, українці повинні намагатися захистити свою історію та культуру, щоб створити нову перспективу та покращити імідж України в іноземних ЗМІ та на важливих подіях. Українці повинні бути добре поінформовані про свою історію та знати досягнення своїх співвітчизників, щоб вони не боялись протиставити дезінформації. Росія щедро засіяла насінням інформаційне поле. Пора перевірити, чи їх твердження вірні, чи ні. Якщо ні, то маємо відповісти – маємо спростовувати брехню і пропагувати та обстоювати правду.

Водночас, наратив пркремлівської гібридної агресії — це створення віртуальної реальності різними методами: через підкуплених політиків, симуляцію громадських рухів і особливо — пропагандистський медіавплив в Україні. Все це складові концепту рефлексивного управління. Його суть полягає у створенні такої картини реальності для опонента, щоби він прийняв власну поразку. Для України це зупинення руху в ЄС і НАТO та повернення під російський вплив.

Так, втручання в український медіапростір стало можливим і через те, що багато українських видань все ще ласі до джинси.

Ще одна важлива частина російської інформаційної війни — це створення специфічного порядку денного у власній країні. Під час моніторингу російських ЗМІ, відстежується, що Україна є однією з найтоповіших тем на російському телебаченні. Цьому присвячені 6 із 10 програм, у більшості з яких говорили, що в Україні нібито панує нацизм, а країною керують із Заходу. Важливий інструмент гібридної війни - деморалізація. Коли ворог деморалізований, він приймає неправильні рішення, втрачає свої моральні орієнтири й нікому не вірить. Тому, коли українців постійно критикують, вони зневірюються в усіх хороших починаннях. Це дуже ефективна тактика: будь-що хороше в Україні росіяни одразу дискредитують. Наприклад, у нас скасовують візовий режим — вони пояснюють: це Європа забирає до себе робочу силу. А коли про це починають дуже часто говорити, ми починаємо в це вірити, це виглядає як очевидний факт.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma