Спитатися про такі речі, як еліксир молодості чи філософський камінь в людини, яка здавна досліджує алхімію на науковому рівні – хіба не шанс дізнатися, нарешті, правду? Яку саме – це вже інше питання, про що й поговорили з автором книжки «Алхімія без упереджень» Андрієм Зіменковським - заслуженим діячем науки і техніки України, доктором медичних наук, професором, завідувачем кафедри менеджменту в охороні здоров’я, фармакотерапії і клінічної фармації у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького.
- Відомо, що заняття алхіміків – це зазвичай винайдення еліксиру молодості, вироблення золота з металу і пошук філософського каменю. Принаймні саме такі існують штампи і стереотипи щодо цієї стародавньої науки. Але все ж таки – чи було протягом століть знайдено хоч що-небудь з усього перерахованого? Чи все ж таки метою алхімії насправді було не це? Тоді що саме?
- Ви знаєте, ще років із 30 тому, якби схвально відповів на те, про що ви питаєте, то певно розповідав би до кінця життя про алхімію в палаті №6 наполеонам, нострадамусам та іншим «відомим» людям. Сьогодні вже можна не боятися ствердних відповідей. Хоча, вони теж будуть здаватись доволі дивними. Особливо від вітчизняного науковця класичної школи, яким себе вважаю. Звичайно ж було знайдено! Підтвердження цьому – певні експонати відомих музеїв. Та я відповім ще інакше: все залежить від того, як що трактувати. Коли людина закохана, то виглядає молодшою. Тож кохання – такий собі еліксир молодості. Хіба не так? Оберіг із рук рідної людини (наприклад, мами чи дитини) – дорожче за золото. Якщо хоч наприкінці життя людина осягнула певну мудрість (наприклад, що треба більше мовчати, ніж говорити, вміти сказати правду вчасно, навчитись слухати і чути інших тощо) – то чим це не опанування філософським каменем? Ми звикли все мацати руками, а як навчитись відчувати Серцем, Душею? А те, про що Ви питаєте, може знаходитись взагалі в іншому вимірі. Або ж виявитись зовсім не тим, що ми собі уявляємо. Метою алхімії насправді було змінити людину на краще. Повернути її до чистоти Адама до гріхопадіння. Адам насправді був не таким примітивним, як його нерідко уявляють – більше 3 метрів зросту, дав назви всім живим істотам – це ж скільки треба знати! Міг спілкуватись зі звірами і птахами, і вони його слухались… Легко спілкувався з Богом, прогулюючись Едемським садом. Думаю це не весь перелік його здібностей і можливостей. Чим поганий прототип на шляху до вдосконалення? Як у Святому письмі – «і будуть люди керувати Янголами».
- Розуміючи, що предмет вашого дослідження належить все ж таки до духовної галузі та світу таємних знань, тим не менш, хотілося б дізнатися про її «практичний» аспект. Отже, як ви вважаєте, чи актуальна алхімія сьогодні? І чим може вона допомогти сучасній Україні?
- Алхімія Душі актуальна завжди і всюди. Тим більше зараз, коли ми захищаємо свою незалежність від агресора. Військо, яке боронить свій народ, свою землю – торує собі стежину до святості. Це вже праведні Душі. А решта ? Ті, хто наживається на війні, хто обкрадає у такий важкий час своїх краян, їхні Душі потребують не просто змін, може, мали б вогнем очиститись? Вогонь для алхімії – чи не найважливіший інструмент. Війна – перевірка на чистоту Душі, можливість очистити Її чи карму (кому як подобається), шанс на перемогу добра над злом. Загиблі Герої – вже безсмертні, в пам’яті живуть вічно. Та зрешто, на війні всі герої, хто захищає свою країну. В реторті війни і плекаються герої. І в бою, і ті, хто допомагає в тилу – працює на перемогу. На мою думку, шлях кожного до перемоги над собою – через знання – і сучасні, і класичні, і давні. Ми сильні знаннями. Історія, філософія, математика, мови – загалом всі можливі і доступні знання. Чим більше, тим краще. Хіба древні не казали про це? Хіба не вони відкривали бібліотеки ? Хіба не оберігали книги як щось найдорожче, і часто ціною свого життя ? Ми втратили, мабуть, цю потребу – в книгах, знаннях. Забули, в чому справжня сила. І профілактика майбутніх воєн. Бо мудрий і освічений ніколи не піде війною на іншого.
- Чи доводилося вам зустрічати людину, яка всерйоз займається сьогодні алхімією? І якщо так, то де саме?
- Ніколи справді не зустрічав. І думаю, що ніколи й не зустріну. Правда, переконаний, що такі люди є. Хоча, дослідження, якими вони займаються, навряд чи сьогодні називаються алхімічними. Та й не афішується це, ясна річ. Десь у Швейцарії є інститут Парацельса, де за старовинними рецептами виготовляють зокрема нетрадиційні ліки, які успішно працюють. І це мабуть спадщина Парацельса – алхіміка, розенкрейцера, батька медичної хімії. Дивної і дивовижної насправді людини.
- Також у своєму дослідження ви розповідаєте про історію таємних товариств, які існували в різні часи – від друїдів до розенкрейцерів, тамплієрів і масонів. А чи існують сьогодні такі товариства, і чи доводилося вам зустрічатися з їхніми представниками?
- Товариства безумовно існують. Причому, не лише таємні, а й навпаки – відкриті. Масони, неотамплієри вийшли, так би мовити, з тіні. З масонами, до речі, зустрічався. Переважно американськими. Знаю, про реально існуючих неотамплієрів. Доволі відкриті люди. Високоосвічені та ідейні. Звичайно ж, певні таємниці зберігаються й до нині. Та це вже інше питання. Якщо людина належить до таємного ордену – то ми не дізнажмося про це. Якщо товариство не приховане, то й секрету ніби немає. На перший погляд. От станьте членом ордену (якщо приймуть), і взнаєте що правда, а що вигадка, що можна розголошувати, а що не можна.
- А що взагалі надихнуло вас на дослідження про таку екзотичну науку? До речі, як давно ви цікавитеся алхімією?
- Над книгою я працював 6 років. Можна сказати, що цікавлюсь езотерикою, а, отже, і літературою, пов’язаною з алхімією, трохи більше цього часу. Якось мені потрапили до рук репринти алхімічних текстів. Зацікавився символами, мабуть, натхнений Деном Брауном, щойно з’явились його книжки. Єгиптологія, шумери, символи і знаки… Якось само собою почав цікавитись тим усім. Перш за все, мене заінтригувало, а чому наука, яка вирувала 13, чи навіть 15 століть, як з’явилася стрімко, так і зникла непомітно і раптово. Щось забагато тут спротиву влади, церкви, суспільства. Отже, подумав, – хтось ніби свідомо і заплановано «закопував» та нівелював те, чому мудрі науковці віддали практично своє життя, або ж ризикували ним, як і репутацією, зрештою. Між іншим – хто вони? Чим жили? Як творили? І тому подібне. Так виник задум реабілітувати те, що часто незаслужено було спаплюжено. Як і учасників дійства, яке називають алхімією. Є й ще один аспект. Пам’ятаєте, коли влада або режим щось хоче приховати або ж заборонити, то починає відповідну «антиполітику» щодо того, чого насправді боїться: атеїзм – боротьба з релігією, тролінг алхімії, астрології, насміхання над метафізикою (між іншим метафізикою називають все, що не може пояснити фізика), інквізиція багато в чому бачила єресь і демонізм. І що ми бачимо ? Релігія, віра в Бога – непохитні, атеїзм не переміг жодним чином. Не люблю гороскопів, але астрологія сьогодні шанована значною частиною населення планети. Інквізиція вибачилась за, м’яко кажучи, помилки. І ще багато, мабуть, прикладів. Тож мені здалося, що древня наука – це не просто так. І точно не заслуговує на забуття.
- Як ви ставитеся до реінкарнації та переселення душі? Чи вважаєте ви, що у нашу техногенну епоху такі містичні речі можливі, і чи не втілилися вони в якісь інші, більш реальні речі з галузі новітніх технологій?
- Вірю в реінкарнацію Душ. Причому неодноразову. Душа має пройти за життя людини свій індивідуальний шлях, аби очиститись і стати досконалішою. І таких життів має бути достатньо, поки Душа не перейде на новий, вищий рівень. Може, цей вищий рівень і називається Раєм. Не знаю. Бог Її людині дає. Він знає, куди в подальшому її скеровує. Ці знання далі – не людські ніби. Хіба можемо осягнути Боже? Містичні речі можливі у всі епохи. Сьогодні містичним можемо вважати зокрема штучний інтелект та його еволюцію, мабуть. Але навряд це можливе втілення Душі в новітні технології… Швидше навпаки – хіба в штучного інтелекту є Душа ? Душа – це щось близько до Бога і до людяності. Штучний інтелект, швидше за все, людей не дуже любить…
- Чи не плануєте видати з часом не теоретичний, а практичний посібник з алхімії? Здається, це було би цікаво – стародавні рецепти, формули…
- Ну, це точно ні. Сміюсь досі над цим питанням. Справді. Мені це нагадує анекдот, коли студенти на уроці латини, неправильно вимовляючи слова, випадково викликали демонів. Для кого, зрештою, мав би бути цей посібник? Для алхіміків-початківців, типу «алхімія для чайників»? Ой, не хотів би потрапити під експеримент такого алхіміка. Це як мінімум небезпечно. Такий рецептурник, мабуть, мав би лише історичне значення, а не прикладне. Уявіть собі складники – пазурі дракона, лайно старого кажана чи молоко незайманої (останнє часто вказують в алхімічних трактатах). У той же час, знаю, що отримано навіть гранти на реалізацію середньовічних рецептів із використанням новітніх технологій. Десь у Німеччині ніби. Мене, між іншим, нерідко запитують – ви займаєтесь практичною алхімією? Чи правда, що отримуєте золото з неблагородних металів? Просять розповісти про секрети алхімічного процесу. Відповідь однозначна – ясно, що ні. Але як часто буває – люди не особливо вірять у таку відповідь. Ну, тут нічого не поробиш. Адже ми знаємо – хочеш щось приховати – кажи правду. Інша справа – а чи готове людство отримати стародавні Знання, знати цю правду, використовувати той самий філософський камінь? Недарма існує твердження: «Знання породжує сум». Чи не про цей випадок мова? Часом лячно. Думаю, нам ще рано заглядати в цю криницю, не знаючи навіть, яке буде відлуння з неї, і чи сподобається воно нам…
Андрій Зіменковський. Алхімія без упереджень. – Л.: Кварт, 2022
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma