Нещодавно відомій український письменник Андрій Кокотюха у своїй статті «Російська пастка» на сайті видання «Новое время» зачепив дуже цікаву тему. «Нас не люблять - але ми наполегливо, незважаючи ні на що, не помічаючи війни, насильства та агресії з боку найближчого сусіда, продовжуємо його любити. Добре ставляться до Російської Федерації, за даними КМІС, 38% наших співгромадян. Як мінімум 10 млн. не тільки дорослих, а й дітей. Адже це їм, народженим вже у незалежній Україні, бабусі, які виросли на казках Пушкіна, продовжують їх читати ... - пише він. - Ніхто не надає руйнівного значення позитивним емоціям, які онуки отримуються від ласкавих бабусиних голосів. Альтернативи казкам Пушкіна як обов'язковому виховному читанню в дитинстві сотні тисяч українців вперто не бачать досі».
При цьому ці сотні тисяч українців навіть не здогадуються, що більшість казок Пушкіна не мають жодного відношення ні до Росії, ні до російського фольклору. Казки про золоту рибку і мертву Царівну походять з Німеччини, казка про золотого Півника написана за мотивами новели В. Ірвінга тощо. Загалом, Олександру Сергійовичу, безумовно, належить пальма першості за кількістю запозичених сюжетів для своїх казок.
Тільки у братів Грімм Пушкін запозичив цілий ряд «своїх» казкових сюжетів, а саме сюжети казок «Наречений», «Казка про мертву Царівну» і «Казка про рибалку і рибку».
В академічному віданні зібрання творів поета про створення «Казки про мертву Царівну і сім богатирів» можна прочитати, що в її основу «положена русская сказка, записанная в Михайловском». Але чи так це насправді?
Варто лише відкрити казку братів Грімм «Білосніжка и сім гномів», як ми прочітаємо: «Люстерко, Люстерко, на стіні, / Хто найвродлівішій усіх на землі?» (Spieglein, Spieglein an der Wand, / Wer ist die Schönste im ganzen Land? ». І Люстерко зазвічай відповідало:« Frau Königin, Ihr seid die Schönste hier / Aber Schneewittchen über den Bergen / Bei den sieben Zwergen / Ist noch tausendmal schöner als Ihr» (Пані королева, Ви тут найвродливіша, / але Білосніжка за горами / у семи гномів / ще в тисячу разів гарніша, ніж Ви).
«Казка про мертву Царівну і про сім богатирів» була написана Пушкіним у 1833 році в Болдіно. Сам поет стверджував, що ідею цієї казки він почерпнув з тих розповідей, що чув від няні Аріни Родіонівні. Однак, як ми бачимо, сюжет Пушкіна дуже тісно перегукується з сюжетом казки братів Грімм «Білосніжка і сім гномів», написаної ними в 1812 році.
Відмінності мінімальні: у Пушкіна - богатирі, у братів Грімм - гноми; у Пушкіна мачуха сама вмирає від туги і злості, у Грімм її страчують; у Пушкіна королевич Єлисей свідомо шукає кохану, у Грімм королевич випадково натикається на Білосніжку. Але схожий щасливий фінал присутній в обох казках.
Ще однією казкою, де Пушкін відтворив німецький фольклор, стала «Казка про рибалку і рибку», написана тієї ж Болдінської осені 1833 року і опублікована в 1835 році.
Подібний сюжет ми легко можемо виявити в збірнику братів Грімм в померанській казці «Про рибалку і його дружину». Щоправда, Пушкін помітно переробив німецьку казку, пристосувавши її до російських реалій. Перш за все поет замінив Чарівну камбалу (яка до того ж є зачарованим принцем) на золоту рибку без родоводу. Якщо у братів Грімм стара одразу ж вимагає собі новий будинок, то у Пушкіна спочатку з'являється розбите корито, що згодом стало крилатим виразом. Прибрав поет і епізод, де дружина рибалки просить зробити її самим ... Римським папою! «Латинська обідня» відразу ж позбавляла казку російського колориту. Зате він вніс важливу зміну до сюжету казки Грімм. Якщо в німецькому варіанті рибалка разом з дружиною підіймається по «кар'єрних сходах» і користується всіма благами, то у Пушкіна стара починає ставитися до старого як до свого раба, і навіть не пускає його на поріг (ось вже, дійсно, істинно російський колорит!).
Слід зазначити, що Пушкін і не приховував факт запозичення німецьких народних сюжетів. У листі до своєї дружини 17 квітня 1834 року, він пише: «Поутру сидел я в моем кабинете, читая Гримма ...». Що вийшло в результаті такого читання, ми всі чудово знаємо.
А ось сюжет «Казки про золотого Півника» узятій Пушкіним з «Казок Альгамбра» американського письменника В. Іврінга, де прототип називається дещо по-іншому - «Легенда про арабської звіздаря» і був вміщеній у збірці оповідань В. Ірвінга, виданій 1832 року. За сюжетом и антуражем вона дещо відрізняється від «Золотого Півника», але багато сюжетних деталей упізнаються без великих зусиль.
О. Пушкін був далеко не єдиним плагіатором в російській дитячій літературі. Майже вся російська літературна казка - це суцільне запозичення. Так, «Айболить» К. Чуковського перероблений з «Доктора Дуліттла» Х'ю Лофтінга, «Старий Хотабич» Л. Лагіна - переказ книги Ф. Енсті «Мідний глечик», «Вінні-Пух» Б. Заходера узятій з однойменної казки А . Мілна, «Пригоди Буратіно» О. Толстого засновані на «Пригодах Піноккіо» К. Коллоді, а казки О. Волкова «Чарівник Смарагдового міста» та інші дуже нагадують «Чарівника країни Оз» Ф. Баума. Звичайно, російські автори привнесли чимало свого в ці іноземні, маловідомі російському читачеві казки з художньої точки зору. Але погодьтеся, якби не було оригіналів, то не було б ні російських, ні радянських казкових героїв, оскільки початкова ідея була все ж таки запозичена.
У своїй статті Кокотюха констатує: «Багато українців, як і раніше, добре ставляться до Росії. Дивна любов до агресора тримається на нашій пам'яті про казки Пушкіна». І одразу ж запитує: «Як це відбулося?».
А відбулося це тому, що багато українців не знають, що насправді являє собою творчість Пушкіна, як і що таке «велика» російська культура загалом. Не знають, що насправді за фасадом показної величі Росії приховується справжня суть країни-плагіаторки. Російського ж там хіба що лапті й щі, та ще «квасний патріотизм» и безмірна зарозумілість. Детальніше про поширені хибні думки з приводу «тисячолітніх російських брендів», які активно пропагуються Кремлем в усьому світі, можна дізнатися в книжці Кремівський плагіат: Від шапки Мономаха до кепки Ілліча.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma