Випускник Військової академії Вест-Пойнт американський генерал Джордж Сміт Паттон (молодший), який мав прізвисько “Старі кров та кишки” (“Old Blood and Guts”) сформувався у традиційній лідерській атмосфері і здобув бойовий досвід у двох світових війнах. У своїй книзі “Війна, якою я її знав” він сказав про відповідальність таке: “Старший офіцер, який незмінно бере на себе відповідальність за невдачу – заслуговує він того, чи ні, – і незмінно хвалить інших за успіх, заслуговують вони того чи ні, – добивається видатних результатів”.
Крім того, генерал Паттон також наголошував на тому, що коли сержанти і офіцери неспроможні виправляти помилки і корегувати поведінку своїх людей, заохочувати і відмічати чесноти підлеглих, тоді вони не приносять ніякої користі в мирний час і є небезпечними невдахами на війні.
Відповідальність військового лідера – це коли ти жертвуєш своїм особистим часом, іноді здоров’ям, родиною і допомагаєш виконати завдання своєму підлеглому. Ти не робиш це за нього, а створюєш відповідні умови для досягнення кращого результату. Тебе може виводити з себе його некомпетентність, але ти управляєш своїми емоціями, береш себе в руки, контролюєш нецензурні слова і спокійно мовиш йому: “Спробуй ще раз. Я вірю, що ти зможеш. Чим тобі ще допомогти і як забезпечити виконання поставленого тобі завдання?”
У такому випадку весь тягар відповідальності лежить не на твоїх підлеглих, а на тобі. Справжні військові лідери не роблять пріоритетним контроль виконання завдання або військової дисципліни. Вони ставлять у пріоритет відповідальність за своїх людей, створюючи такі умови, щоб вони свідомо виконували поставлені завдання і дотримувалися вимог військової дисципліни.
У видатних військових лідерів за результати виконання завдань персонально відповідальні конкретні посадові особи, вони мають військові звання, ім’я і прізвище. І не важливо чи це солдат, чи це сержант, чи капітан, чи генерал, кожен персонально відповідає за свої функції, процес, роль в ньому і досягнутий результат.
Це може звучати дико для української армії, але, наприклад, у найкращих сучасних арміях світу немає генералів або старших офіцерів, які персонально відповідають за підготовку солдатів. Вони відповідають за тих офіцерів, хто відповідає за сержантів, які навчають солдатів. У нашій теперішній армії за незадовільну підготовку солдатів перед старшим начальником буде відповідати і генерал, і декілька старших офіцерів, отримуючи за це стягнення, але жодним чином за цю підготовку не відповідатиме конкретний сержант.
На мою думку, головною проблемою атрофованого розуміння багатьма військовими посадовими особами понять “відповідальності” і “людиноцентричності” на вищих щаблях військового управління полягає в тому, що в українській армії майже 30 років недостатньо навчали сержантів, курсантів і офіцерів як лідерів.
Система їх підготовки спрямована, перш за все, на формування управлінців-контролерів, що бачать недоліки, тверді і непорушні у своїх рішеннях, тому що їх зміна, навіть коли цього вимагає обстановка, свідчитиме про слабкість. Управлінська підготовка є ефективною тільки в поєднанні з формуванням лідерських поведінкових компетенцій, що ґрунтуються на чітких армійських цінностях. Однак, до цього часу в багатьох військових керівників відсутнє елементарне розуміння відмінності між управлінням і лідерством.
А навіщо це їм, якщо вони можуть виявляти недоліки і контролювати їх усунення? Головна біда в тому, що вони не бажають змінювати на краще те, що начебто і так працює завдяки контролю і відповідальності, яка основана на страху і боязні бути покараним. Адже, будь-які зміни – це нові проблеми, які потрібно буде вирішувати.
В усіх арміях країн НАТО – лідерству навчають. Лідерство – це компетенції, вміння і навички як і будь-які інші. Йому можна навчитися. Це схоже на тренування м’язів тіла: якщо ви тренуєте його щоденно – ви будете сильним лідером. Якщо перестаєте розвиватися – ви стаєте слабким лідером і, в решті решт, – нікчемним начальником-контролером. Його принципи, зокрема й відповідальність, чітко прописані і стандартизовані як цінності, що є основою обов’язку та ініціативності лідерів.
Одним з розробників філософії і психології лідерства військовослужбовців Збройних Сил США є генерал Обрі Ньюман (nickname – “Red”). Він багато років працював в американському військовому журналі “Army Magazine”. Його статті про сенс лідерства дуже популярні і пізніше були опубліковані у трьох книгах: “Книга І. Слідуй за мною: людський елемент у лідерстві”, “Книга ІІ. Слідуй за мною: більше про людський елемент у лідерстві” та “Книга ІІІ. Слідуй за мною: уроки мистецтва та науки видатного командування”. Вони впродовж десятиліть надихають американських піхотинців бути лідерами.
Він також є автором праці “З чого зроблені генерали” (“What Generals are Made Of”). Його книги перебувають у списках для обов’язкового професійного читання офіцерів і генералів Command and General Staff College, the United States Marine Corps Commandant і в багатьох інших військових та парамілітарних організаціях.
Командування ЗС США (FORSCOM) відзначає найкращих молодших військових лідерів, які демонструють досягнення в розвитку своїх солдатів нагородою генерал-майора “Aubrey S. “Red” Newman”.
Ось що цей американський генерал пише про відповідальність військового лідера: “Кожний хороший офіцер повинен усвідомлювати міру своєї відповідальності, щоб допомагати своїм підлеглим приймати правильні рішення. ”
У 2018 році, у своїй книзі “Екстремальна відповідальність”, колишні американські “морські котики” Джоко Віллінк та Лейф Бабін також обґрунтували цей базовий принцип лідерства. Практично будь-яка характеристика лідерства може набути гіперболізованої форми, що зруйнує необхідний для ефективного управління баланс. Наприклад, якщо військовий лідер буде відповідати буквально за все, то він вбиватиме в боєздатних командах ініціативу. З іншого боку, нестаток відповідальності у лідера викликає розгубленість, втрату напряму руху і команда не знає, куди рухатися далі.
У другій книзі цих “морських котиків” “Дихотомія лідерства” (дихотомія означає ділення цілого на дві взаємовиключні частини, що тісно пов’язані між собою) є одне важливе судження для кращого розуміння принципу відповідальності: щодня лідерам доводиться зустрічатися з непростими дилемами, розв’язати які можна лише з позиції “золотої середини”. І, ймовірно, найскладніша з них стосується формування відносин з людьми. Одна крайність – це коли лідер за будь-яку ціну намагається зберегти гарні відносини зі своїм оточенням (навіть якщо це негативно відображається на виконанні завдань); друга – це коли він концентрується винятково на цілях, вбачаючи в людях усього лише знеособлені інструменти для їх досягнення.
Сутність цієї дилеми описується авторами так: “Обов’язок бойового командира – піклуватися про своїх бійців більше, ніж про будь-кого в цьому світі. У той же час, вони повинні виконувати свої завдання. А це означає, що доводиться приймати рішення та реалізовувати плани й стратегії, які можуть коштувати людям життя”. Внутрішня боротьба, через яку часто доводиться проходити командиру, який прагне знайти баланс між крайнощами, – це найскладніший виклик, який постає перед військовим лідером. При цьому однозначної відповіді на запитання “Як його досягти?” немає й бути не може.
Кожному військовому лідеру доводиться балансувати по найтоншій грані. Лідерство вимагає знаходження рівноваги між крайнощами, що здаються несумісними. Вже визнання даного факту є одним з найдієвіших інструментів, які може мати лідер. Розуміючи це, він легше зможе знаходити точку рівноваги та взаємодіяти з людьми з максимальною ефективністю.
Навчання лідерству сержантів і офіцерів в нашій армії реально розпочалося з 2017-2018 років. У кожного військового є задатки, щоб стати лідером, але це не означає, що всі бажають ними бути, чи всі повинні ними стати. Щоб стати лідером – необхідно багато чим жертвувати, а до цього мало хто з командирів і начальників професійно і психологічно готовий.
Військовий лідер не відповідає за обов’язки своїх підлеглих, він відповідає за тих, хто їх виконує – за своїх людей. Це означає, що коли все добре, то це заслуга його підлеглих, але якщо щось піде не так – тоді відповідальність повністю покладається саме на військового лідера.
Справжній військовий лідер – це людина, яка чітко усвідомлює один з основних принципів лідерства, що проявляється в різноманітних, особливо в небезпечних ситуаціях, а саме: відповідальність за своїх людей. Це відповідальність не за виконання ними обов’язків та дотримання дисципліни, а за конкретних людей – за набуття і сформованість у них армійських цінностей, професійну компетентність, моральну і психологічну налаштованість до дій, їх згуртованість в боєздатній команді, задоволеність їх потреб, довіру й повагу до них. Ось в чому сенс відповідальності військового лідера.
За Джоном Максвеллом, лідерам, яким притаманне почуття відповідальності, властиво те, що вони добре вміють робити свою справу; вони завжди готові йти далі ніж це потрібно; їх веде вперед прагнення до вдосконалення; вони досягають результатів незалежно від ситуації.
Саме відповідальність за своїх людей і є сутністю людиноцентричності в нашій армії, про яку донедавна було так багато розмов. Вона є одним із головних принципів військового лідерства. Щоб досягти людиноцентричності в сучасній армійській дійсності треба починати з формування готовності майбутніх потенційних військових лідерів відповідати за бойовий дух людей, а не з нагнітання страху бути покараним за скоєння підлеглими правопорушень. Кожен в нашій армії повинен нарешті нести персональну відповідальність.
Негативні приклади постійного стимулювання відповідальності накладенням різноманітних стягнень на командирів за правопорушення, що скоєні їх підлеглими зруйнують врешті решт в армії довіру і повагу до старших командирів (начальників), які б звання і посади вони не мали.
Формувати і розвивати відповідальність сержантів та офіцерів української армії потрібно, перш за все, на гідних зразках довіри і прихильності особового складу до свого лідера, а не на основі діяльності начальників-контролерів, що вишукують недоліки і вимагають покарання в службових розслідуваннях за так звану “безконтрольність”.
Сутність досягнення військовими лідерами балансу контролю, дисципліни і відповідальності полягає в тому, що всі офіцери і сержанти, які переймаються почуттям відповідальності перед своїми солдатами і своєю країною не байдужі до недбалості і правопорушень своїх підлеглих. Відповідальність – це унікальне явище, вона нікуди не зникає від людини, яка її бере на себе. Ви можете розділяти її з іншими, але ваша частка відповідальності від того не зменшується. Ви можете перекладати її на чужі плечі, але вона залишається з вами назавжди. Ви можете відмовитися від неї, але не можете позбавитися її. Навіть, коли ви не усвідомлюєте її, вона завжди знаходиться поруч з вами. Якщо відповідальність дійсно покладена на вас, ніякі способи ухилитися від неї, логічні аргументи і незнання не допоможуть перенести її в інше місце.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma