Насправді це історія про чотирьох львівських приятелів, яка могла трапитися за будь-якого, не лише «гіпстерського» часу. Та й самі вони, незважаючи на вік, більш схожі на традиційну богему, ніж на кислотне покоління відповідної епохи. Адже Петро, Антон і решта представників львівської «гільдії наливайок», які шукають пригод і заодно щастя крізь призму «п’яного розуму» - це неповторні характери наших сучасників, в якому б абсурдному світі вони не існували.
Тим не менш, не дивлячись на наші запевняння у традиційності і приналежності героїв до давньої культури львівських гульвіс і навіть гультіпак, непередбачуваність сюжету в романі Богдана Бедрія «Критика п’яного розуму» відразу захоплює, залучаючи до життя, знов-таки, типових, але зазвичай оригінальних представників львівського соціуму, де ірреальне подається на тлі буденності.
Та й яка може бути реальність, коли блукаючи всю ніч від бару до бару наші друзі не можуть згадати під ранок на якому вони насправді світі? Та й перед тим, чесно кажучи, було не до згадок – ані про кого, хто б схотів дізнатися про їхнє існування. «Він поглянув, котра година. На дисплеї телефону блимало 00:08, а під годинником світилося сповіщення про 15 пропущених дзвінків і декілька повідомлень. Петро повів плечима та сунув девайс знову до кишені. У шлунку пекло, в голові бухкало, а ноги обм’якли як макарони».
Тим не менш, розвиток сюжетних ліній на межі фантазії й дійсності тримає читача в напрузі в атмосфері знайомої нам «барної культури» з «ароматом свіжозмеленої кави» й, звичайно ж, алкоголю, який «має цікаву суперсилу: хороший настрій перетворювати на ейфорію». Звісно, не обходиться без бійок, скандалів та, відповідно, причетних до цього жінок. «Для повії дівчина занадто прекрасна, хоча алкоголь міг істотно підкоригу- вати світосприйняття. - У мене погана пам’ять на імена ввечері. Краще таке запам’ятовувати зранку, - спромігся витиснути із себе він. Його голос зрадницьки дрижав і смикався. - М-м-м, клас. Ну хоч своє ім’я скажи. І чому ти замовив мені «Зомбі»? - Лорд Байрон, але можеш кликати мене Петро. Хоча мілорд також буде непогано. Я помітив посуд під тікі-коктейлі, раніше бачив такі хіба що в інтернеті». Бармен знову продемонстрував свою майстерність. Готував замовлення вправно й граційно. Додавав усі інгредієнти з точністю й контролем ювеліра. І насамкінець підпалив куб тростинного цукру, просякнутого в абсенті, що красувався на вершині кубка у вигляді черепа. Ма- ленький вогник весело гарцював і нагадував гавайську танцівницю, яка гойдає стегнами під час хули. Незнайомка весело плескала в долоні й сміялася».
Саме на такому градусі настрою підтримує автор нашу увагу до пригод своїх героїв. Хоч, звісно, трапляється з ними всяке. І бійки з гопниками, і лікарня, і проблеми на роботі, і навіть кохана дівчина може піти геть, але хіба що для того, щоб герой замислитися над своїм життям. Тобто книжка все-таки не для рафіновано-цнотливого читача, який існує поза простором і часом, а для тих, хто сприймає сьогодення без показової заангажованості. Не зважаючи на те, що розраховане все, здається, на того, хто «упевнено рухався до тридцятки, однак його тіло вирішило залишитися в підлітковому стані».
Богдан Бедрiй. Критика п’яного розуму. – Гайсин: ТУТ, 2023
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma