- Не бійся ворогів - у гіршому випадку вони можуть тебе вбити.
- Не бійся друзів - у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити.
- Бійся байдужих - вони не вбивають і не зраджують,
- але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.
- Б. Ясенський
Шість років Україна знемагає від вбивств, розорення, руйнації, смертей, тарифів, цін, бурштинової вакханалії, вирубки легенів землі і вивезення в ситі країни, сафарі депутатів на звірів та на людей, міліардного збагачення на війні панівної влади…. І не має кінця… і не буде кінця…
Бо нам так добре. Бо ми засунули свої голови не тільки в пісок, а самі собі в одне тепле місце…
- Там, де помірність - помилка, там байдужість - злочин. Г. Ліхтенберг
І все чекаємо на Мессію, все очікуємо, що влада отямиться і згадає про нас.
Не згадає.
- Не ждіть очікуваної волі, вона заснула… а щоб збудить хиренну волю, треба вигострить сокиру та заходиться вже будить… казав Пророк 200 років тому.
Нічого не змінилось з тих пір.
Воля спить. Бо сплять люди.
Воля не живе в тихому, сонному болоті. Воля тільки на свіжому, пронизуючому вітрі…
Українці привикли до смертей, до біди, приміряються, з якої частини краятимуть шкіру, щоб заплатити тарифи, які значно більші за зарплати…
- Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною. Сааді
Та все твердять: Все пусте, тільки б війни не було…
Безумці…
- Байдужість - це параліч душі, передчасна смерть. А.П. Чехов
Ніхто не поважає тих, хто сам себе не поважає. Такий закон життя.
- Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Од. 3:15.
Волонтери вибиваються з сил.
Воїни-Захисники щодня гинуть.
Центром столиці України під час війни проходять голі люде, в плавках національних кольорів… і їх охороняє поліція, та сам поліція, яка за коси витягала Віту Завірюху з залу суду. Та сама поліція, яка вшістьох дубиняками била одного, лежачого Воїна-Захисника, який не загинув на війні, то його за те й вбивала озброєна та знавісніла поліція України.
І нічого. Українці й те з’їли.
Як з’їли й судову постанову про не признання Росії агресором.
Як проковтнули, що досі у нас не війна, не ворог Росія, а все йде операція… А отже, війна всередині України. А отже, Путін правий – громадянська війна.
Так, та Росія вбиває, катує, нищить, вивозить все, що тільки можна вивезти й навіть сміттєві бачки вивезла й собі в своїй Росії виставила, а АП подзвонив в суд і просвітив тих суддів: Росія не агресор. Росія не вбиває.
ООН признав агресором, а країна, яку вбивають, не признала.
І що українці?
З’їли.
Люди, вам скоро замість хліба кінський навоз продаватимуть, а ви купуватимете як хліб.
А чому вас поважати?
А за що вас поважати?
Так, частина українців жили рве за Україну і за вас, життя віддає за Україну і за вас.
Ну й що? Ви ж їх туди не посилали, і не заставляєте.
Тоді їжте хліб з кінського навозу.
А можна.
А можна по краплинці.
- З крапель співчуття, розуміння та активності збереться ріка, яка так наповниться, що змиє нечисть і очистить землю. К.Марійчук
А можна хто що може. Хтось кріп сушить на суп-борщ. Хтось трави сушить на чаї.
Хтось приправи готує. Хтось фрукти сушить. Хтось гроші збирає. А хтось на ті гроші закуповує зброю.
А хтось сітки в’яже. А хтось ще щось робить.
Хто що може.
А хтось свою тугу в слово виливає…
Це теж дуже важлива робота. Бо це поетична фіксація нашої історії.
Ніна Виноградська
Війна
Життя народу схилено на плаху,
Попід хрестами тисячі синів.
Біда дзьобає вдів, неначе птаха,
Замерзлих від війни, неправди слів.
...
На шмаття тишу розриває криком,
Зелене листя опада з дерев.
Війна прийшла з чужим нелюдським ликом
І найдорожче у життя бере.
27.03.16
Любов Сердунич
НА ВУСТАХ НАРОДУ
Vox populi – vox dei.
(Голос народу – голос Божий).
(Древньоримський вислів).
На вустах народу – «зброя, міни…».
Зачекалися нові строї.
Утиски зробили з України
Льох пороховий. Кинь іскру – і…
Вибухне! Дух повстання – витає!
Іскрою послужить навіть клич.
Проти паразитів всяк повстане.
Стільки вже наснажених облич!
А біля корита – реваншисти.
Нищать нас, мов бараболю – жук.
Колоради – це нові фашисти.
З ними – й Однотуровий буржуй.
Називають партіями банди,
Гірше від татар грабують люд.
Начебто ведуть якісь дебати.
Ми для них – не нарід, а молюск.
Нас вони – під ноги та під кулі.
Сам же «Кулявлоб» на фронт – ні-ні!
Поки ти розгледиш їхню дулю –
Наживуться зайди на війні.
Де зроста катастрофічно бідність –
Мільйонерів плодяться полки.
Ще тебе не допекло? То бійся,
Поки за ребро візьмуть гаки!..
З зайдами не можна толерантно:
Вилізуть на голову! Тож встань!
Бо вже запроторюють за ґрати
Й тих, хто закликає до повстань.
Тільки на покару є відплата,
На знущання – всенародний бунт!
Зачекалась шибениця ката!
Почнемó ж новітню боротьбу!
2016
Алексей С. Железнов
На границе укры бродят хмуро
Край Донецкий хунтою объят,
Это Фашингтона режиссура,
Потому что русских там бомбят.
...
Кто по-русски говорить посмеет,
Расстреляют, а потом сожрут.
Каждый укр подобен Бармалею,
А в душе – Иуда или Брут.
Дух Бандеры ночью вызывают,
И читают с ним «Шма, Исраэль».
И стреляют укро-самураи,
Не в солдат, а в женщин и детей.
Ополченцы наступают храбро,
Их снабдил оружьем военторг.
И гремят по Первому литавры,
Выражая сказочный восторг.
Мчались танки, «грады», БТРы,
И летали «Буки» в небеси.
Все послал им бог в защиту веры,
А не Русь – как брешет БиБиСи.
Это правда – Киселев порука,
Что Стрелков – отважен и силен,
И что украинцы съели Кука,
И что Порошенко обречен.
Василь Піддубняк
…
Білі стіни у білому світі…
Безгомінна стежина в траві…
Зріють яблука, сонцем налиті,...
Ще предосить тепліні в блакиті,
Але хмарки уже
Грозові.
На широкій долоні Вкраїни
Ледве мріє про щось хутірець…
…Мати мовчки розписує стіни
Нерозтраченим небом Вкраїни,
Їй волошки в житах – за взірець.
Що не квітка, то вспомин далекий,
Що не штрих – таємничості знак!
Білі стіни, як білі лелеки,
Відлітають туди вже, «де греки»…
- Де ж ті греки?
- А хто його зна…
Є вітчизна, віконце і стіни,
Світлий образ у краснім кутку…
Не самотня, бо ж є Україна!
- Хто сказав, що Вкраїна – Руїна?
Я ж то бачу її не таку?
Перепурхують з квітки на квітку
Наче бджілки, відрадощі дня…
Водить пензликом бабця-сирітка,
А за пензликом штрих – наче нитка,
Що з клубочка –
Та все навмання!
І до самого снігу чи й далі,
Після довгих байдужих дощів,
Сині квіти
Любові й печалі,
Всім відомі, однак небувалі
Виражатимуть сплески душі.
Ніна Виноградська
Іде війна, страшна жорстока бійня,
В якій у смерті кров’яні жнива.
Ні молитви, ні хрещення потрійні
Нас не рятують. Бо мовчать слова.
...
І світ мовчить серед такого грому,
Де від землі у небо – камінь, пил.
І не зважаючи на рани, втому,
Тут після бою безліч є могил.
До них не покладуть на пам’ять квіти
Й трава не всохне з материнських сліз.
Через роки посіють, може, жито,
Як приберуть осколки з-під коліс.
Та це колись. А нині небокраю
Сягає стогін зброї, а дими
До зір сягають, тільки не до раю,
З обпаленими в ангелів крильми.
І виживають у гарячім пеклі
Чиїсь батьки, брати, чиїсь сини.
І щоб життя для рідних не померкло
Вони воюють без страховини.
І без вагань завжди стають до бою,
За ними Україна і рідня.
Війну від нас боронячи собою,
Немов зернятко скошена стерня.
І проросте крізь холод і крізь весну
Із нього повний житній колосок,
Щоб у колоссі рід увесь воскреснув
І не пішов водою у пісок.
26.02.15
Самий непростимий гріх по відношенню до ближнього свого - це не ненависть, а байдужість. Байдужість - сутність безлюдяності. Дж. Шоу
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma