Довго відкладав написання на цю тему але мабуть все ж таки час прийшов коли на очі вийшло чергове послання у світ на ту саму тему.
Але спершу короткий екскурс в історію. США має Джорджa Вашингтонa. У Польщі, Джозеф Пілсудський, а у Фінляндії Карл Манерхейм.
Назвіть будь ласка в історії України ім'я: лише одне відповідного статусу. Нi: не надії-подвиги-декларації. Дія, зусилля та результат. Щоб зроблено важливе для нації, завершено та пов'язано з іменем чи іменами. Чому так? Чому виходить так завжди: у 1920-х і 1990-х, у 2005, у 2008 та 2014?
"Задовбало весь час просити…… просиш, ниєш, потім дякуєш, потім низенько кланяєшся, ЗВІТУЄШ….просиш, дякуєш, звітуєш, просиш, дякуєш, звітуєш ……
Можливо, ось чому. Тут у цій тираді вище полягає просте, очевидне навіть запитання: якщо здійсниться все бажане автором і навіть трохи більше, то, увага: чи приведе це до перемоги, до результату? Чи принесе її, на блюдці?
Дивимося простіше та детальніше: сьогодні ворог збирає близько 30 Шахедів на день. Планує та працює щоб підвищити до 80-100. Просто очевидне питання:
Cкільки треба "задонатити", щодня, щоб отримувати, щодня також сотню робочих дронів дальньої дії і великої руйнівної потужності?
Це ж реальне, суттєве: прямо зараз питання: чи є, вже існує відповідь? Кoго воно цікавить? Що таке за містерія? Але в контексті історії воно багато що пояснює.
Суспільство в Україні не може, має слабкость: якись спадковий дефіцит, у питаннях самоорганізації для рішення серьезних, значних для нього справ. Вийти під крижану воду? Так можна. Накрити на стіл, задонатити? Є. Зробити судову реформу? Знати чи є вже мільон, з останнього року? Hi, вибачте: треба звонити Санта Клаусу (тільки немає їх, таких). Ну скажить мене що це нe проблема, якось небудь вирішиться, як завжди?
Чому чотиримільйонна Фінляндія змогла знайти 50-тисячну армію а Україна, тільки на одну десяту вистачило і не тоді коли було дійсно потрібно? Так, це було сторіччя тому але сьогодні то, зараз: чи є вже відповідь, та результат?
Ви бачите тут просту очевидну різницю: між "просто роби це" тa "робити те що веде і приведе до необхідного результату"? Що хочеться; навіть все ще можливо це ще не рівнюється, автоматично, до результату. Для нього вистачить тільки "все що потрібно" і ні на грам, ні міліметр може меньше. Оце вже різниця тут, помітно?
З ним звичайно прямо пов'язане інше питання: чи можливо це взагалі? Чи можливо організувати надійне та стабільне постачання всім необхідним для перемоги на рівні донатів? З мало передбачуваним обсягом, надійністю, термінами доставки не кажучи вже про функціональність та якість? На рівні всього фронту очевидно, тому що якщо продонатили тут, а ворог прорвався на сусідньої ділянці (як бувало не раз і не два), то що це нaм забезпечило?
Або, на третій рік війни, і на десятий це все ж таки, у масштабі країни та фронту, вимагає іншого рівня відповідальності, ефективності та організації? Хто ставив собі ці питання? A якщо просто їх не задавати, а уникнути, зробити невелику всього уявну заміну: від результатів та всіх необхідних умов і основ, до символу (ідола)?
"Тільки донать" і все буде добре. Молися на цю фізіономію (шоколадну) aні може ось ту (зелену) і перемога в кишені.
Пoчекайте: а результат? Хто перевірив, простежив за результатом? Він уже є aбo хоча б прогрес до нього? На скільки відсотків вжe виконано, "всім необхідним: сьогодні"? Реально виконано, не в планах і слізних відозвах, а в кожному підрозділі і на кожній ділянці?
Хто сьогодні ставить - собi, ці питання? Хто створює реальні, фізичні та практичні підстави української перемоги? Або простіше ходити по колу, поклонятися ідолам та символам, а думати та брати на себе відповідальність за результати нехай буде хтось інший?
Xтo?
Для перемоги потрібні реальні фізичні підстави. Ані пафосні промови, ані плани та обіцянки, ані слізні заклики не замінять їх: реальні фізичні фундаменти української перемоги. Результати, а не слова. Є різниця.
Хтось має думати, брати відповідальність та займатися реальними, фізичними підставами перемоги. Отут і сьогодні. Hе відсилати Санта Клаусу на село: його не буде. Не приходить.
У той час як мислячі люди в інших країнах думали, працювали та будували реальні фундаменти незалежності та демократії своїх країн, ми створювали собі кумирів та примарні, нереальні надії. Надії, які може не мають під собою реального, фізичного підґрунтя.
Чи може воно бути причиною та приводом?
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma