Безпідметові речення з формами на -но, -то знає як народня українська мова, як і літературна. Це одна з найпоширеніших тепер особливостей української синтакси. Ця конструкція така: дію, чинність в присудковій функції віддають формою на -но, -то, а об’єкт дії — знахідним відмінком: листа вкрадено, собаку вбито тощо. Об’єкта в знахідному відмінку може й не бути. Порівняймо: Пригнав він ото барана на ярмарок, зробив усе, як раджено (= як хтось радив).
Не властиво казати: ці постанови ухвалено (або: ухвалені) XVI партз’їздом. Властиво: 1) ці постанови ухвалив XVI партз’їзд. З иншим відтінком: 2) ці постанови ухвалені на XVI партз’їзді, або: 3) ці постанови ухвалені від XVI партз’їду. Докладніше дивись статтю «Дієслова пасивного стану на -ся».
Дієва особа в орудному відмінку при пасивному присудку (також і при пасивному атрибуті) взагалі, а при присудку в неособовій дієслівній формі минулого часу на -но, -то в безпідметових конструкціях і потім, українській народній мові не властива. Тут бо не може бути не тільки граматичного підмета — особи, але й логічного (хоч би й у формі орудного відмінку).
Відрізняємо в конструкціях з пасивним присудком орудний відмінок дієвої особи, що не властивий українській народній мові, і орудний відмінок знаряддя та способу, що може вільно стояти зі всіма пасивними присудками у всіх їхніх формах. У цьому випадку питання стоїть не «ким?», а «чим?» та «як?»
УВАГА! Українська мова знає здавна родовий відмінок дієвої особи з прийменником від (рідше — од), коли його вживати замість орудного дієвої особи при пасивних формах присудкових: Заклята від рідної матері. Як од серпа колосся жнуться. Але з певним відтінком і тільки при пасивних дієприкметниках на -ний, -тий та при пасивних дієсловах на -ся в підметових конструкціях, а не при пасивних дієприслівниках на -но, -то в безпідметових конструкціях. Тут бо взагалі не може бути дієвої особи — хоч в орудному, хоч в родовому з прийменником від.
Форм на -но, -то вживають тільки в безпідметових реченнях. Їх треба відрізняти від форм ніякого (середнього) роду прикметника дієслівного походження на -не, -те. Не кажуть, наприклад: треба вставити шибку в це розбито вікно (треба: розбите). Або: як воно помальовано (треба: як воно помальоване). Дієслова на -но, -то не відмінюються (лише дієвідмінюються за особою та часом), а віддієслівні прикметники відмінюються відмінками та змінюються за родами та числами: розбитий, розбита, розбите, розбиті; розбитого, розбитої, розбитого (с. р.), розбитих.
УВАГА! Форми на -но, -то в українській мові не утворюють від дієслів зворотних і взаємних на -ся, як це в польській мові та подекуди в російській. Отже замість: Зверненось до делеґата — це мавпування з польської, звичайно кажуть «звернулися».
Не властиво казати: постанови XVI партз’їзду було (буде) видрукувано. Властиво для минулого часу: 1) постанови XVI партз’їзду були видрукувані, 2) постанови XVI партз’їзду видрукували, 3) постанови XVI партз’їзду видрукувано. Для майбутнього: 1) постанови XVI партз’їзду будуть видрукувані, 2) постанови XVI партз’їзду видрукують.
Українській народній мові не властиво до форм на -нo, -то додавати помічного дієслова ні в формі було для минулого, ні в формі буде для майбутнього часу. Наприклад: хату було помащено, хату буде помащено. Форми на -но, -то самі про себе вже мають значення минулого часу.
Часом, прийнявши, що для минулого часу досить самої тільки форми на -но, -то, додають слівце «було», нібито для передминулого. Адже українська мова знає передминулий час, що твориться з минулого + був, була, було, були (ходив був, читав був і таке инше). Це хибне твердження. Українська мова вживає самої тільки форми на -но, -то без помічного дієслова як для передминулого часу, як і для минулого.
УВАГА! Від них відрізняємо неособово вжиті пасивні іменні (з старим закінченням -о) дієприкметники минулого часу, що стоять тоді в формі назовного однини ніякого (середнього) роду, наприклад, дано, сказано. Об’єкта дії в знахідному відмінку чи взагалі об’єкта при них нема. При них в українській мові може бути помічне дієслово (є), було, буде. Наприклад: сказано (є), було сказано, буде сказано; дано (є), дано було, дано буде. Порівняймо: весело (є), весело було, весело буде і: веселе весілля тощо. Але це дуже рідкісно, як архаїзм, у небагатьох висловах і тільки тоді, коли відчувається пасивність, а не відтінок «хтось зробив». Порівняймо: Так, як на тім слупі було написано, то так ся і стало.
Від цих безпідметових відрізняємо підметові з тим таки старим іменним закінченням ніякого (середнього) роду -о, що ще часом трапляється в народній мові замість -е. Порівняймо, наприклад: Як ти їх відгадаєш, то буде тобі то (назовн. відм.) прощено (= прощене). Але як жінка принесла обідати, зараз то (= те) було зроблено (= зроблене), — і пішов з нею додому. Їх легко пізнати відразу. Усюди тут замість форм на -но, -то можна підставити форми на -не, -те. У безпідметових — ні. Не кажуть — задзвонене (замість задзвонено) або козаченька вбите (замість вбито), а те було зроблене (замість зроблено).
Поруч із безпідметовими реченнями типу Байду замучено українська мова знає й відповідні підметові: Байда замучений, Байда був замучений. Але між ними велика різниця у відтінках значення.
Хибно кажуть, наприклад, і пишуть: «бібліотеку відкрито щодня» або: «якими днями бібліотеку відкрито»… Тут доречна підметова конструкція: «бібліотека відкрита щодня» і таке инше. Маємо розрізняти: коли, де та як і котрої саме конструкції вживати. У безпідметових конструкціях типу Байду замучено всю увагу має присудок (неособова дієслівна форма минулого часу на -но, -то) і сама дія. У підметових конструкціях типу Байда замучений, Байда був замучений, Байда буде замучений більше важить уже не дія, а підмет. Дієприкметник — то лише атрибутивна частина складеного присудка.
Добру формулу подає тут О. Курилова: «Отже, коли з логічних причин не може бути того поняття «хтось зробив», то й безпідметова конструкція з пасивним дієприслівником-присудком не можлива», — наприклад: всю гору вкрито високим лісом, бож її ніхто (нема цього «хтось зробив») не вкривав, — кажуть: вся гора вкрита (або: була вкрита) високим лісом. Порівняймо іще: коли ми поглянемо на дику рослинність, що нею вкрито (кажуть: що нею вкритий) цілинний степ.
Конструкцій пасивних із дієприкметниками на -ний, -тий уживаємо лише тоді, як «треба не саму дію, не чинність підкреслити, а наслідок її, — ту ознаку (підмета), що стала властива якійсь особі чи речі після впливу на неї котроїсь чинности» (проф. М. Сулима).
Отже, безпідметові речення з неособовими дієслівними формами минулого часу на -но, -то вживаємо лише тоді, коли джерело (виконавець) дії невідомі, або коли за них не можна, не треба чи й зовсім непотрібно згадувати, — тобто, коли дійсно їх навіть у думці нема.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma