Вздовж границь Карпатської України вдарили наїздники майже одним способом, тільки з тим розділом, що на одні наші відділи стріляли зпереду, а інших полишали спокійно, потім їх обкружали ззаду і таким способом зробили багато вбитих та поранених.
Відділ в с. Ґоронді, під командою жандарма-січовика І. М., який добре знав використати всі вигоди терену, розложився, якраз хвилину перед наїздом гонведів – 14. березня о пятій год. рано, на віддаль 50 метрів від демаркаційної лінії. Кулемет був добре уміщений за маленьким горбком, що кулеметчикові забезпечував досить добре укриття. Вліво заняли позиції стрільці з крісами, вправо за горбком сховалися ґранатчики, мавши наказ ґранатами розбити дві хатини, що були недалеко від демаркаційної лінії, щоб наїздники не могли використати їх для себе. Командант відділу заняв позицію біля кулемету. Тепер зачали тарахкотіти мадярські кулемети… Занедовго гонведи почали горнутися величезною силою. Наші були знаменито розположені. Наїздники, не числячи на такий добрий відпір, горнулися густо одні за другими. У хвилині сильного вогня вони сполошилися так, що одні наступали, а інші вже втікали. Наші це використали, і за тих обставин пощастилося нам післати на Божу правду досить сильну “депутацію” гонведів. Ворожі тяжкі кулемети сіяли безперестанно, а наш кулемет якось замовк… Кулеметчик тріпав собою в калюжі крові… Командант відділу, видячи це нещастя, вхопив кровю на червоно збарвлений кулемет і зачав сам відстрілювати гонведів, що вже тепер сміло наступали. Як стріляти, – то стріляти влучно! Але що мав зробити командант відділу (тепер кулеметчик), коли оглянувся і побачив, що його відділ вповні розбитий, а гонведи видячи свою перемогу горнулися, як на здохлину голодні пси.
Кулеметчик видячи, що тут успіху вже не буде, очайдушно кинувся в сильний вогняний дождь і якось йому пощастилося відступити двіста метрів назад до ярку. Тут знову засів і почав далі свою роботу. Гонведи знову приблизилися і зачали зі всіх боків обступати кулеметчика.
Висилений кулеметчик тяжко би був захоронився, якби не січовик з села Ґ., який скоро викинув на наїздників цілу пачку гранатів і так врятував кулеметчика. Потім поміг йому нести набої до кулемета і відступили вони тільки в двох полями до Страбичова, де між будовами залізничної станції зачав кулемет знову відповідати мадярам. Тут зорґанізовано слабий відділ українських жандармів із місцевими січовиками, які постановили, що монґолам за ніяку ціну не віддадуть своєї Рідної Землі. Мадяри спостерегли, звідки сильно стріляється, спрямували туди зі всіх сторін сильний вогонь. Кулеметчик побачив, що тут не можна вже далі відстрілюватись, тому хотів перейти з кулеметом на вигідніше місце. Але вже не вспів… Тільки піднявся і вже в ногах мав цілу порцію з ворожого кулемету: – чотирнадцять засягів в плащі і два пробили його ліву ногу. Тоді кулемета хопився жандарм-січовик Г., а раненого віднесено до запілля.
Наш відділ на цім місці вдержався проти великої сили наїздника аж до 16. години.
З матеріалів часопису закарпатської молоді “Пробоєм”, – березень-квітень 1939 р., ч.3-4 , с.26-27. Джерело: Діаспоріана
На обкладинці фото реконструкції кулеметної ланки Карпатської Січі. Квітень1939 р. Словаччина.
Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк: 5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)
Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma