Другу частину аналізу розпочатого тут ми присвятимо більш абстрактним питанням: що таке нація і чого вимагає її становлення; пропустити їх сьогодні, втім, аж ніяк не можна, бо Час знову і неухильно підводить до них суспільство, і країну.
На шляху України до європейської нації якому в практичному розрізі вже понад сторіччя ясно простежуються два боки, та перспективи: героїчна; та блазнівська.
Така ситуація незвичайна для країн які змогли стати націями - всім відомі приклади можна подивитися в першій статті циклу. Начебто в моменти насправді вирішальні та критичні, якась внутрішня сила запускає блазнівський балаган: гетьман проти директорії (й 2.0); гайдамаки один проти одного та іноді, орди; злодійство та дерибан 1990-х; ще дерибани; відсутність - за роки вже, укріплень, а за ними: - відповідальності тa результатів, на третій рік повномасштабної війни.
Це незвичайна, нетрадиційна ідея (ні, ще не шлях, поки не доведено) дороги до власної нації. Українці мають побачити це в собі та зрозуміти що воно означає: для них самих, і для майбутнього.
Чи можна побудувати націю на суміші хоробрості, безвідповідальності та дурості? Чи варто спробувати цей невдалий шлях, і ще раз?
Це справжнє питання. І в цей час ми можемо зрозуміти або просто побачити, прямо перед очима другий, не менш важливий момент. Історія так чи інакше отримає свої відповіді. Якщо українці не відповідатимуть на питання свідомо, вдумливо тa відповідально, то може статися що відповідь буде отримана за типом «як завжди»: почали героїчно; стали додавати безвідповідальністi й дурістi; ще трохи більше, нічого як небудь прокотить; отримали результат "як завжди".
За фактом: Україна не поводиться сьогодні як країна що є повністю зфокусованою на досягненні перемоги та вкладає в неї максимум розуму, волі та зусиль. Просто не поводиться, і не виглядає так як країни які змогли подолати таких ворогів та забезпечити собі шлях та місця у майбутнє. Це тільки по факту і це вже тривожно.
Варіант "як завжди" для України сьогодні не є закритим; і понад те, він стає більш реальним. Громадяни більше не можуть ігнорувати ці знаки.
Фактичні симптоми
Оборонні споруди – на всіх критичних напрямках.
4000 поправок
Влада поводиться із суспільством як із нерозумними дітьми.
Таким шляхом, Україна може вже впевнено доїхати, може до листопада; або лютого до повної здачі ворогові Донбасу тa якогось чудового нового-старого «мирного процесу».
Я не кажу що так буде; у мене немає фактичних підстав говорити що є саме такий план; але ігнорувати реальність вже не можна і в ній, вже за фактом, не існує нічого що могло б закрити такий шлях в минуле. Слова та обіцянки ніколи нічого не створювали, й не закривали в Україні; це просто факт її історії.
Симптоми вже викликають серйозні занепокоєння. Ми, суспільство, більше не можемо їх ігнорувати. Уявіть собі що в розпал битви Черчилль чи Рузвельт змінили успішного та шанованого командувача війська не сказавши суспільству жодного слова змістовного пояснення. Звісно, такого не було, і це просто було б неможливо.
По-перше, справжні, істинні демократичні лідери, розуміючи що стоїть на кону та відповідальність перед країною тa майбутнім, не зробили б цього; по-друге, суспільство не дозволило б їм зробити чогось подібного. У демократичній державі лідери існують для країни, для її спільної мети, а не навпаки. Ця одна подія: те, що адміністрація наполягала на такому курсі як на звичайному тасуванні карткової колоди; і те, що суспільство сприйняло його «як є», свідчить про те що справжня відповідальна та доросла демократія все ж ще в майбутньому України: як для її урядів, так i для суспільства.
Сьогодні, фронти тріщать: і тим не менше, влада завзято відмовляється пояснити суспільству мотиви та підстави своїх рішень; і звітувати їхні конкретні, фактичні результати та наслідки.
Раптом, прямо нізвідкись спустився/з'явився «дипломатичний шлях»: і знову тупою мордою в очи, безглуздими словами без найменших пояснень планів, роз'яснень тa конкретних, фактичних підстав.
У такий період така поведінка влади неприйнятнa; це прокладає в Україні певну межу. Воно показує що знову, на якимось повороті історії, в України є певна група яка не вважає відкритість та чесність перед суспільством своїми обов'язками. У такий період це небезпечно вже для майбутнього як було показано вище. Без відкритості та повної довіри між лідерами та суспільством можливість перемикання зі шляху на перемогу на шлях «як завжди» вже не закрита.
Суспільство, громадяни України повинні ясно розуміти цю ситуацію сьогодні: вибір стоїть між можливим з'їжджанням у минуле, за фактом та замовчуванням, саме тією самою колією як воно відбувалося завжди: у першу спробу, другу тa третю і так далі, вже понад сторіччя; та усвідомленим, твердим рішенням закінчити створення нації та довести його до кінця.
Історія України показує нам ясно що дві речі разом з'єднати не можна: не виходить, ніякими наївними - або брехливими? словами. У результаті цього епізоду своєї історії Україна отримає або перемогу тa майбутнє, або чергове «як завжди».
Перед суспільством України в ці дні стоїть реальне тa насущнe питання уникати якого більше неможливо. Про це ми говоритимемо у наступній статті циклу.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma