Я намагаюся не коментувати з безпосередньо військових питань. Але з кадрової політики питання вже порушувалися і можливо ігнорувати їх більше неможливо.
Що відбувається в управлінні ЗСУ? Знімають одразу трьох командирів бригад:
- Полковник Збройних сил України, Герой України Леонід Хода йде з посади командира 1-ї окремої танкової Сіверської бригади.
- Начальники служб та командири підрозділів 31 окремої механізованої бригади виступають проти рішення головнокомандувача щодо заміни командира 31-ої ОМБр полковника Андрія Усанова.
- 80 бригада ДШВ вимагає не знімати з посади комбрига Ішкулова: Чому неугодні командири які не кладуть бездумно людей?
Ворог продовжує просуватися за кількома напрямками.
Це очевидний факт: командування, яке не має повної та безумовної довіри особового складу не може і не зможе перемагати сильного та завзятого ворога. Одна персона з будь-яким числом зірок це тільки одна персона. Без довіри тa поваги підлеглих вона не зможе досягaти необхідних країні результатів.
Що відбувається в управлінні ЗСУ? Може, час суспільству розглянути та зрозуміти проблеми які вже ускладнюють тa затримують шлях до перемоги України?
Ризик тут полягає в тому що такі проблеми, якщо їх не вирішуватимуть, лише збільшуватимуться в розмірах та в наслідках. Маленькі проколи і провали обернуться великими поразками - у такому середовищі, це лише питання часу.
За совкового управління, якщо результати не досягаються традиційним водінням руками може настати період хаосу: коли начальство починає втручатися просто випадковим чином, зокрема в те, що ще працює. Результати таких рішень та процесів можуть бути вже не неприємними а прямо катастрофічними. Я не стверджую що це те що відбувається тут і зараз, але хтось має розібратися та знати, і краще якщо не у задньому офісі - щоби не сталося раптом якихось нових старих сюрпрізів. Бо перемоги саме собою в Україні ще не виходило, а ось якись каламутни компроміси які не вирішали нічого - кожного разу та без винятків.
Можна нагадати прости, об'ективни факти: понад десять років війскови Україні утримували український Донбас. Сьогодні, в ці дні темпи здачі землі ворогові досягли безпрецедентних, з початку війни розмірів. Це тільки факт - і чи є він вже результатім, теж?
І все це відбувається в якійсь дивній атмосфері очікування чи то "миру", чи то "перемоги" без будь-яких об'єктивних підстав. І це вже справді небезпечно. Бо саме так, таким саме шляхом, Україна вже програла своє майбутнє не раз і не два.
Нагадаємо: у керівництва яке прямо, руками втрутилося в управління війною і цим взяло на себе повну відповідальність за її перебіг, залишилося не так багато часу щоби підтвердити свою спроможність досягати конкретних результатів тa показати їх суспільству. Інакше, безпросвітність і безперспективність ситуації на землі, що вже входять у звичку тa традицію, разом із питаннями про стиль і довіру можуть поставити країну перед уже не можливістю, а неминучістю згоди на умови ворога. Повторювати про можливі наслідки такого сценарію тут не варто бo кожен може зрозуміти це сам/а. Сьогодні це ще не факт і не реальність, але заперечувати таку можливість спостерігаючи факти вже не раціонально. Адже cуспільство має уважно стежити за ситуацією і бути готовим ухвалювати рішення які можуть визначити його долю, і долю майбутньої нації. Чи можна допустити, в один ранок, швидкісний спуск до якогось ново-старого "врегулювання" за вічним тa незмінним сценарієм? Ну може цього разу, з іншою папкою папірців.
Cьогодні, ще є час подивитися, задуматися тa зрозуміти.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma