…Якщо хочете трохи не про Брайтон-Біч, але таки про «емігрантську» прозу «київського» розливу, то якраз у цій книжці українського прозаїка, поета та популярного блогера, який мешкає у Німеччині, зібрані оповідання різних років та повість-притча «Історія однієї мавпи».
Варто, мабуть, нагадати, що, крім просторів Інтернету, цю прозу, яка вийшла нарешті окремою книжкою з назвою «Богиня» – повну щирого гумору, побутової психології і відвертої, але м'якої сатири на наші з вами слабкості – знають у Києві, люблять в Одесі, а видали, нарешті, у Харкові.
Це до того, що будь-які натяки на стиль Сергія Довлатова, підхоплений Олександром Генісом і синкопованим «гаріками» Ігоря Губермана тут будуть нехай навіть доречні, але не зовсім точні у пошуках жанрової «чистоти». Зазвичай, як-то кажуть, «емігрантської», за якою довгим хвостом традиції тягнеться «київська» оповідна стилістика. Вона ж «одеська», «харківська», чи пак «радянська».
«Ніхто не прив’язується до людей сильніше, ніж зубні лікарі та адвокати, - звично заводить автор про малознані, але на диво знайомі реалії. - До людини, точніше сказати, до клієнта, вони приростають, наче кліщ до місця укусу. Втім, зубні лікарі якщо не безкорисливiшi, то відданішi. Адвокат любитиме вас, поки не роздягне до нитки. Як тільки з вас опаде останній клапоть одягу, його інтерес до вас миттєво вивітриться».
Усе це, немов у міському романсі – не варто питати про те, чи буде це читатися (і носитися - у повітрі і взагалі), оскільки усе це, безумовно, варто читати. Хоча б для того, щоб переконатися, що, навіть виїжджаючи далеко, ми як і раніше, беремо з собою самих себе, і який-небудь «Стьопа Мужеракі, напівгрек-напівнімець, перенесений з казахських степів на рейнські береги», можливо, чекає на вас за рогом вашого будинку, та тільки ви його не помічаєте.
Самого автора-киянина «Богині», що у 1992 році виїхав до Німеччини, так само не помічали. Довгий час писав «у стіл», не беручи участі в літературному житті, не намагаючись публікуватися і виставляючи свої живописні роботи в країнах Східної та Західної Європи і США. 2009 року в Україні вийшла книга М. Юдовського «Поеми і вірші». Поезію і прозу автора публікували літературні журнали і альманахи в Україні, Росії, Німеччині, Великій Британії, Фінляндії, Ізраїлі, Австралії та США. 2013 року російське видавництво АСТ випустило книгу прози М. Юдовського «Повітряна кулька зі
свинцевим тягарцем», у квітні того ж року американське видавництво «POEZIA.US» опублікувало поетичну збірку автора «Тіла і тіні», а 2014 року у видавництві «Петіт» (Латвія) вийшла книга віршів «Напівсередні віки».
І все воно ніби добре й пристойно, але саме в «Богині», виданій харківською «Фабулою» немов знову оживають давні часи, пригоди, а також долі та життя. А вже варто лише будь-яким героям екзотичної зовнішности й характеру опинитися під прицілом і прижмуром автора збірки оповідань, як відразу ж буденні сюжети розквітають геніяльним бузком на злиденному підвіконні нашої рідної словесности. Ну, наче в оповіданні самого Юдовського. «- Жінка - завжди жінка,- пояснював Каха.- А чоловік - завжди поет. Якщо жінка некрасива - він додумає їй красу. Якщо дурна - він додумає їй розум. Навіть якщо вона однонога, він додумає їй… - Другу ногу? - з іронією перепитував я. - Кріла,- відповідав Каха.- Як у янгола».
Михайло Юдовський. Богиня. – Х.: Фабула, 2016. – 256 с.
Фото: Олександр Іванов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma