Назагал знати, що перед тим, як дізнаватися, де "вихід", варто знати, де "вхід". Адже мова у "Виході" Ігоря Савви (К.: Білка) - про віру, її трансформацію у межах православної церкви та, власне, сумніви в її наявності у цій інституції.
Питання, які бентежили, либонь, самого Панька Куліша часів перекладу Святого Письма, адже автор книжки так само питається, де межа між строгими канонами, довгими й багатослівними ритуалами, які проводяться мертвою церковнослов’янською мовою та правдивою вірою в живого Бога? Яка роль священника в церкві та чим живе насправді служитель зокрема православної церкви Московського патріярхату? Мовляв, що там, поетично кажучи, за блиском золотих хрестів та митр, шурхотом фелонів, пишністю обрядів та розлогими хоралами на крилосі? Про що голосять церковні дзвони та про що вони мовчать?
Так само, суто "по-людськи" підходить автор до цих проблем і в суто технічному рішенні, адже його книжка – це хроніка виходу із регресивного й корумпованого, відверто ворожого до України середовища церкви московського патріярхату, а також особиста сповідь автора, який довгі роки присвятив священицькому служінню в УПЦ МП. Тобто перед нами щоденникові записи, а не їхня трансформація, як у випадку, скажімо, з творчістю Олеся Ульяненка, на якого за майже такі самі художні рефлексії церква наклала анафему. Тож залаштункове життя церкви, стосунки між священниками, мирянами, єпископами, сильними світу цього, а також особистий життєвий шлях автора – ось основний вміст цієї непересічної книжки.
Питань у книжці не бракує, чимало також відповідей. Чому всі народи світу моляться своїми мовами й лише на територіях, які підпорядковані Московському патріярхату, національні мови богослужінь досі вважаються гріхом та злочином проти Бога? Де межа між політикою і церквою в Україні та чи існує вона взагалі? Чи можна ставити Богові свічку, а чортові — кочергу, та як вибратися із цього замкненого кола, де слово єпископа має більшу вагу, аніж слово Євангелія? І коли у посланнях Апостолів читаємо: "Щоб усі були єдині! ", то яку саме єдність проповідує Московська патріярхія? Звідки, спитаймося, зявляються такі питання, які іноді відрізняють священника від проповідника?
"Я був рукоположений у священники на початку дев'яностих, - розповідає автор свою історію. - Що привело мене до цього - непросто пояснити. У моїй родині вірян не було. Бабуся пекла паски, але не знала, що це таке. Тато й мама, як і всі радянські люди, ніколи не говорили про релігію. Ні доброго, ні поганого, зовсім нічого. Щоправда, з дитинства збереглася низка моїх особистих, таємничих спогадів, котрі важко було пояснити. Якось, коли мені було сім років, батьки сварились. Їхні конфлікти були частими та бурхливими. Мене малого це дуже лякало. Я заховався до бабусиної кімнати (своєї в мене не було) і раптом прошепотів: «Господи, Господи, допоможи)». Сам не розумів, звідки взялася ця молитва. Ніколи ані в кіно, у житті й поготів я не бачив, як люди моляться чи просто звертаються до Бога. Сам здивувався власним словам настільки, що навіть не помітив, як скандал закінчився".
Ілюстрація: Л. Долинський. Вигнання торговців із храму, бл. 1780 р.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma