35 років було полковникові, коли він зустрів свою смерть. Не від руки більшовика, денікінця або анархіста. Його розстріляли з подачі Петлюри, що так опікав свою примарну владу, заради якої прирік на смерть талановитого полководця і велетня духу.
«У боях показав себе Болбочан дійсно талановитим полководцем… У більшості керував боєм особисто і завсігди був у найнебезпечніших місцях, чим викликав підйом духу у Запорожців, котрі під його керуванням завше були переможцями. Слава про нього дуже швидко розійшлася і притягувала під його прапори багато військових людей… Йому вірили всі надзвичайно, бо знали, що він є зразком чесності і порядку. В життю був скромний, без тіні манії величності» - так висловлювався про цю людину сотник Монкевич.
Болбочан був людиною справи. З самого початку революції він працював над створенням українських підрозділів. Скрізь, де він опинявся, панували порядок, дисципліна та відданість справі, перейняті у самого офіцера. Ці чесноти громили більшовиків на фронті, вони й взяли Крим.
«Факт розстрілу отамана Болбочана, котрий для мене став безпосередньо причиною моєї відставки — це тільки вище видніше полум'я того процесу самоспалення, в якому згорає наша хата» - писав В’ячеслав Липинський.
Як і основоположник українського консерватизму, Болбочан належав до того типу людей, на яких покладався гетьманат Скоропадського. Саме в цей час він і отримав звання полковника. Як і монархісти, військовик цінував порядок і сильне лідерство, однак у вирішальний момент пристав до Директорії. Дуже високо цінував Болбочан республіканські ідеї, і ця безкомпромісність змушувала шукати союзників навіть серед тих, хто у майбутньому звів нанівець попередню боротьбу.
«Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР іде назустріч большевизмові й большевикам! Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями… Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити вашим московським товаришам — більшовикам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-більшовиків, і не бачите того, що через більшовизм ведете Україну до «єдиної Росії»…» - ці вислови Болбочана виявились пророчими. Так само лишаються вони актуальними і зараз, коли ми, на втіху іншим, ладні піти на те самоспалення, про яке казав Липинський.
Від полковника Болбочана маємо перейняти ту принциповість, рішучість і дисциплінованість, що принесли йому славу. Маємо й уникати його помилок : дивитись не лише на ідею, а й на тих, хто її втілює; навчитись об’єднуватись з українцем проти чужинця, а не навпаки.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma