В історії сучасної цивілізації є багато цікавих і загадкових фактів, які на сьогодні не отримали однозначного тлумачення. Один факт із надзвичайно глибокої давнини формується дуже простим питанням: що спільного між древньою цивілізацією хетів, які три тисячі років тому заснували могутню імперію на Близькому Сході, між відомими за Гомером троянцями і древніми римлянами?
Відповідь надзвичайно проста – це борода. Вірніше, її повна відсутність на обличчях представників чоловічої статі в хетів, троянців і римлян. Але тут присутні надзвичайно цікаві моменти…
У 20-му столітті археологи проводили розкопки в Єрихоні, в найдревнішому місті сучасної цивілізації, яке організували найперші землероби на планеті Земля. Під час цих розкопок було знайдено багато цікавих і загадкових артефактів. Серед знайдених артефактів привернули увагу археологів глиняні статуетки чоловіків з вусами і… без бороди. Ці статуетки датуються шостим тисячоліттям до нової ери. Тобто, 8000 (вісім тисяч) років тому чоловіки вважали необхідним голоти бороду, але при цьому зберігали розкішні вуса.
Зверніть увагу, для всіх довколишніх народів борода була однозначним символом чоловічої мужності і потуги. Для всіх. Але не для древніх єрихонців.
Хети також голили підборіддя. З гігієнічних міркувань (такої думки дотримуються сучасні історики), хети голили ще й вуса і голови. І саме з того часу постала мода на поголену голову, як ознаку приналежності до могутнього і древнього народу, якими й були хети.
Що стало основою успішних завоювань древніх хетів три тисячі років тому і на чому трималася довгий час їхня імперія?
Кіннота, колісниці і стальна зброя. Невелика за чисельністю армія хетів, озброєна стальними мечами і стальними наконечниками для стріл, проти бронзових мечів та шкіряних панцирів довколишніх народів, буквально змітала все і всіх перед собою. (Войтех Замаровский «Тайны хеттов»)
А тепер відкриємо світовий бестселер Джареда Даймонда «Зброя, мікроби і харч» (Київ, Ніка-Центр, 2016):
- в степах Північного Причорномор’я вперше в історії людства були приручені коні;
- в степах Північного Причорномор’я вперше в історії сучасної цивілізації було винайдено колесо для переміщення вантажів.
З твердженням Джареда Даймонда синхронізується "История Украинской ССР", в тій частині, що наприкінці четвертого тисячоліття до нової ери для представників середньостогівської культури основою господарства були величезні табуни коней.
«В середине IV тысячелетия до н.є. на современной территории Восточной Украины, в бассейне Северского Донца, появились многочисленные племена среднестоговской культуры. Свое название они получили от о. Средний Стог на Днепре возле Запорожья по первым обнаруженным там и исследованым памятникам…
Овладев степной и южной частью лесостепной полосы Левобережья, среднестоговские племена в исключительно благоприятных условиях степного ладшафта очень быстро освоили табунное коневодство, которое составляло основу их хозяйства. Охоте и рыболовство отводилась незначительная вспомогательная роль…
Основу общинного богатства среднестоговцев составляли многочисленные табуны лошадей, хотя они разводили также овец и коз. Для защиты от нападения и ограбления среднестоговские конники были вооружены копьями и луками. Они являлись для того времени грозной военной силой.
Среднестоговские племена поддерживали контакты с соседними земледельческо-скотоводчесмкими трипольскими племенами. В обмен на лошадей, а возможно, и шерсть они получали от трипольцев хлеб, крупный рогатый скот, свиней…» (стр.87) («История Украинской ССР» т. 1, Киев, 1981)
В степах Північного Причорномор'я ("История Украинской ССР") вперше в історії людства представники кімерійської культури почали виплавляти із залізної руди високоякісну сталь. Крім того, три тисячі років тому кімерійці навчилися успішно з’єднувати різні сорти сталі і заліза в одне ціле методом холодного зварювання. Навчилися і загартовувати сталь.
«К киммерийцам относится упомянутый в «Иллиаде» народ «удивительных доильщиков кобылиц – млекоедов, бедных и справедливейших из смертных», живших к северу от Трои, за «конеборными фракийцами и сражающимися врукопашную мисийцами» (Илиада, ХІІІ, 5), следовательно, в степях Северного Причерноморья.
Геродот (середина V в. До н.э.) очень интересовался вопросом об исторических предшественниках скифов в Северном Причерноморье. Его информаторы (скифы, греки) единодушно сообщали, что вся страна, которая была в его время занята скифами, раньше принадлежала киммерийцам. В подтверждение этого он писал: «И теперь еще есть в Скифии киммерийские стены, киммерийские переправы, есть и область, называемая Киммерией, есть и так называемый Киммерийский Боспор» (Геродот, IV, 12). При устье реки Тираса (Днестра) Геродоту показывали курган, в котором, по преданию, были погребены последние киммерийские цари. Во многом подобные сведения о пребывании киммерийцев в Северном Причерноморье сообщает и великий географ древности Страбон (63 г. до н.э. - 23 г. н.э.). У него, в частности, сообщается, что киммерийцы совершали свои походы и в страны Восточного Средиземноморья еще во времена Гомера или даже до него.
…Киммерийцы овладели секретом получения железа из болотной руды в ХVI – ХV веках до н.э… Решительный перелом произошел в Х веке до н.э., когда железо из руды начали получать с помощью сыродутного горна и древнейшие кузнецы овладели сваркой железа и изготовлением высококачественной стали… Об уровне в железоделательном производстве и кузнечном ремесле киммерийского периода можно судить по находке в кладе на Суботовском городище в Чигиринском районе великолепного стального меча с бронзовой крестовидной рукоятью, длинна которого равняется 1 м 8 см.
По найденным в могилах вещам киммериец последнего периода предстает перед нами как легко вооруженный конный воин. Его боевое снаряжение состояло из меча или кинжала, круглой, чаще всего фигурной булавы, имевшей навершие в виде каменного и реже бронзового цилиндрического молотка, иногда бронзовой секиры или боевого каменного топорика. Важнейшим предметом вооружения киммерийца служил также сложный лук со втульчатыми наконечниками стрел, которые вначале изготовлялись из бронзы и кости, а позднее из железа. Киммерийский лук отличался превосходными боевыми качествами и не имел себе равного в древности…» (стр. 131 – 132) («История Украинской ССР» т. 1, Киев, 1981)
Кімерійська культура трансформувалася з більш древньої, середньостогівської культури, ровесниці найперших трипільських землеробів, або буго-дністровської культури.
«...так было установлено, что антропологический тип мезолитического населения степной Украины формировался на основе местных форм позднего палеолита в процессе длительного контакта со сходными вариантами Средиземноморья… Что касается населения степной части Украины эпохи неолита, то оно было представлено антропологическим типом большой своеобразной европеоидной расы, не имеющим аналогий среди синхронных антропологических типов Восточной и Западной Европы.» ( Г. П. Зиневич «Человек изучает человека», Киев, «Наукова думка» 1988»)
Тепер перейдемо в ближчий до сучасності період історії. В нас є повний і достовірний опис зовнішності не менш легендарного Святослава відомим візантійським істориком Львом Дияконом (Лев Диакон «История», Москва, «Наука», 1988).
Батько української історичної науки, М.С. Грушевський, порівнював Святослава з козаком на троні. І не спроста. І що першим кидається в очі візантійському історику в зовнішності Святослава?
Відсутність бороди. Тієї самої розкішної бороди, якою пишався візантійський імператор і яка вважалася обов’язковою для чоловіків у тогочасному суспільстві. Як символ чоловічої сили.
Безбородий Святослав і його безбороді, але з пишними вусами воїни навіяли на Льва Диякона певні асоціації. Але візантійський історик, як і Геродот, уникав конкретики з певних причин (В. Паркер «О чем умалчивает Геродот. Заметки о передаче сведений о киммерийцах у греческих авторов помимо Геродота»).
Навряд чи хтось відважиться закинути Святославові про відсутність чоловічої мужності і потуги тільки тому, що він не носив розкішної бороди...
Як пов’язуються кімерійці із Святославом? Тим більше, що впродовж п’яти століть Північним Причорномор’ям володіли рудобороді скіфи, які прийшли з Алтаю.
Наприкінці ІІ століття нової ери рудобороді скіфи були буквально зметеними з Північного Причорномор’я. У вирішальній війні зі скіфами поруч із сарматами виступали і протослов’янські племена.
І впродовж дуже короткого проміжку часу, за історичними мірками, відродилась археологічна культура доскіфського періоду. Тобто, саме кімерійська культура.
(Б.Д.Греков «Киевская Русь», «Госполитиздат», Москва, 1953).
Тепер повернемося в часи Київської Русі. В часи великого князя Київського Ярослава Мудрого, якого ще називали «тестем Європи», бо багатьох своїх дочок він повіддавав заміж за відомих європейських правителів…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma