Надзвичайна стійкість бойового духу, незалежність від думки начальства і готовність брати на себе повну відповідальність, зараз очевидні та притаманні українським військовим лідерам тактичної ланки управління, як ні в якій іншій армії світу. Наші командири підрозділів не сковані стереотипами і правилами, на відміну від недоофіцерів роZійської армії, що мруть в Україні як «навозные мухи».
Командування #ЗСУ не натягує «віжки» та надає можливість кожному окремому воєнному таланту розумно проявити себе, розкритися і здобути досвід в маневрених боях. Дає відчути смак перемоги. Загалом, старші командири заохочують будь-який успіх військових лідерів нижчої ланки, навіть коли обрані ними способи та засоби для його досягнення не відповідають їхнім намірам.
Молодші за званням і посадою користуються всіма перевагами особистої ініціативи без відома або дозволу начальства.
Гонор, пиха, зверхність, хамство та «барство» токсичних, у мирний час, начальників, під час бойових дій лопаються як мильні бульбашки. У деяких підрозділах токсичні кретини іноді істерять, намагаються приймати рішення ПРАВИЛЬНО, однак бояться приймати ПРАВИЛЬНІ рішення, перекладають відповідальність на підлеглих і заважають ефективно працювати командирам нижчої ланки.
Зазвичай, на них «хірургічними скальпелями» ефективно й оперативно впливають навіть сержанти та солдати. Синдром «полковника Копачинського» («Копача») притаманний одиницям, але він фіксується в бойових умовах і дуже швидко лікується.
«Сприятливі ситуації ніколи не були б використані, якщо б командири чекали наказів. І головнокомандувач, і молодий солдат повинні твердо знати, що бездіяльність і відсутність ініціативи набагато гірше, чим вибір неправильних способів для досягнення цілі».
Приємно усвідомлювати, що думки фельдмаршала Хельмута фон Мольтке зараз успішно реалізуються в #ЗСУ.
#Місія_насамперед_люди_завжди
ГО «Український центр військового лідерства»
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma