БРАТИ

• Братам - Василькові - Фаріону Василю Васильовичу,
• Сашуні - Марійчуку Олександру  Івановичу.

В маленькому, подільському селі, захованому в  глибокій улоговині, між лісом і річечкою,   живуть два братики - Сашуньо і Василько.

Живуть по сусідству. По сусідству, але вони братики. Сашуні тато і Василька мама – рідні брат і сестра. Тому й Василько і Сашуньо брати. Двоюрідні брати, але ж хіба то має значення, коли їм двом так гарно і так весело. Коли вони такі  мастаки на всякі  вигадки та пригоди. Особливо Василько. Вже як щось придумає, вже як щось вигадає, то тільки залишаться їх батькам і бабуні Фрацині руками розвести, бо слів тому ніяк не добрати.

От вранці,  на річкою та попід лісом лунає крик:

• Іване, агов, Іване, ти дома?
• Так, Василю, я дома.
• То приходь до мене гратися.
• Та добре, вже йду.

Дива та й тільки. Ті, хто чує оті крики сміються собі. Вони знають, що то не тато Сашуні і Василька перегукуються, аби збиратись на виграшки. Ні, то вони, Сашуньо і Василько. Бо ж який інтерес їм зватись своїми іменами, коли вони вже такі дорослі. Коли їм вже аж цілих чотири і три роки. От і задумали помінятись іменами своїх таки вже дорослих татів. А що мінятись, коли Олександр Іванович, а Василь таки й Васильович.

То й помінялись іменами й татів своїх – Сашуньо став Василем, а Василько став Іваном.

От сходяться Василь з Іваном, поважно так сходяться, обидва в голубих майках, в чорних сатинових трусиках, обидва в сандаликах, з прорізами для пальчиків, бо ноженятка за зиму виросли, а сандалики залишились такі самі, та й не вміщають пальчики, то й вирізують батьки  місце в сандаликах, аби пальчикам не було тісно. Обидва в солідних головних уборах. Сашуньо в військовій пілотці, Василько в татовому солдатському кашкеті. Ага, ще Сашуньо поверх майки і трусиків підперезаний  справжнісіньким шкіряним, важким військовим ременем з великою металевою пряжкою.

Ото зійдуться маленькі, але  вдавано дорослі хлопчики, призігнуться чемно, склонять чорняву в пілотці і біляву  в кашкеті голівки, привітаються-поручкаються, як їх тати роблять: Добрий день, Іване.

– І тобі дай Боже, Василю.

 А далі закладуть руки один другому на плечі, обнімуться і вже так і ходять. І  співають «Розпрягайте хлопці коней», і то так голосно стараються, так розлого, щоб аж на другому березі річечки почули.

Походять отак обнявшись, похитаються, мов  п`яні: А що Василю, може підемо вже гратись?

• Та ходімо-о-о-о, - протяжно, так грублячи голос каже Сашуньо, та зараз Василь.
• А в що ти думаєш, ми будемо гратись? – допитується Іван, а зараз Василько.
• В що, в що? В машинки, – і аж руку знімає з плеча друга від роздратування малий Сашуньо.

Бо в що ще можна гратись двом хлопчакам, коли в їх гаражі з ящика аж декілька всяких машинок.

Скоро на подвір`ї чути як заводиться машина: бр-бр-бр, чух-чух…

• Піддай газу, що не чуєш, як чмихає?
• Зараз. Чух-чух-бурррр-буррр… Завівся.
• То поїдь привези піску.
• Зараз.

І вже котрийсь на колінах повзає по подвір`ю возить рукою машинку.

• А де тебе там носить? Давай швидше.
• Та даю.

І малі колінцята ще бистріше задріботіли по землі.

Піску навозили, машини поремонтували, вже б щось і на зуб кинули.

• А йдем до баби, вона ото млини колотила. Зараз і вкрадемо трохи, – каже Василько.

Бабка Фрацина живе разом з Васильком, його мамою і татом.

І брати знову обнялись за плечі і похитуюсь пішли на друге подвір`я, до літньої кухні, де хазяйнувала бабка, і  звідки шкварчало і пахло.

• А що, бабо, ми вже прийшли з роботи. Давайте нам їсти,  – каже Василько.

Бабка Фрацина вступає в гру.

• Ой, мої робітнички прийшли. Наробилися-натрудилися. А баба ще не готова. Ще не зварила,  не спекла.
• Як це так? От ці баби, ні на що не судні. Йдемо Василю посидимо під липою, поки баба приготує,  – нервується Василько. -  А Ви, бабко, старайтесь швидко. Бо нам знов на роботу. Це ми на обід прийшли.
• Та я зараз, зараз. Я буду старатись. Почекайте трошки.

Через недовго й позвала: - «А ходіть-но, робітнички, та й обідати. Хоч до обіду ще далеко, та обідайте». -  Та й подала їм млинів і по чашці кисляку.

Хлоп`ята сіли на сходах хати, поставили миску з млинами між собою, і зі смаком сьорбнули кислого молока і прикусювали ще гарячими млинцями.

Поїли та порозлягались на тих нагрітих сонцем, бетонних сходах.

Сонце ще не піднялось високо, ще не жарило нестерпно, а тільки гріло. Хлопці лежали, бабка Фрацина варила борщ і дожарювала млинці.

В хліву рохкало поросятко, на травичці сявали гусенятка. І деколи, зрідка гавкне Пірат. І то не на когось, а так, аби не забули що він є. Аби не тільки хлопцям дали  їсти, а й йому теж.

Боже літечко. Сільський рай. Щасливе дитинство.

Бабка Фрацина доварила борщ, дожарила млинці, закрила кухню, взяла відра, коромисло й пішла по воду.

• Гайда за нею,  - тихо шепнув Василько.
• Чого? – розморений млинами з кисляком і сонечком, буркнув Сашуньо.
• Гайда, зараз побачиш.

Хлопці схопились, звично закинули руки один другому на плечі, Василько вхопив лозинку, що нею баба зганяла гусенят, і похитуючись, як п`яні,  покралися за бабою.

Бабка щось відчула, бо рвучко оглянулась, стала, подивилась уважно на тих шибеників: Василю-ю-ю, ти мені дивись.

Хлопці стоять, як мур, тільки Василько злегка патичком похитує. І баба стоїть. Дивляться одні на других.

Не стояти ж так до вечора. Он гусенятам води долляти, в умивальник добавити, труси тому шибенику випрати. Пішла бабка по воду. І хлопці за нею.

• Треба цю бабу підголити. Подивимось чи є в неї труси? – видав Василько.

І так легенько зачепив патичком за край спідниці, аби підняти. Патичок був тонкий, а спідниця важка. Сповзла.

Василько ще ближче підійшов до бабки, і вже більше того патичка підсунув під спідницю, і різко рвонув доверху.

Спідниця трохи піднялась, оголила бабині ноги, і впала назад. Ляпнула бабу по ногах.

Баба враз махнула вільною від відер і коромисла рукою назад, по спідниці, приплеснула її. Прудко, ніби дівчина повернулась: А бодай тобі. А трясця тобі. Василю, що ти собі думаєш?

А Василько стоїть, хитає легенько  патичком, нахилив біляву головку на сторону і так  здивовано питає: А що, бабко? Що таке?

• А бодай тебе колька вхопила. Це що за дитина така? Це звідки ця дитина така? Василю, йдіть гратись десь. Не ходіть за мною. Чого пристали ото?
• Та ми ходимо де хочемо.
• А я кажу, не ходіть за мною, і край. Не ходіть,  – сердиться баба і махає коромислом.
• Та добре. Та не підемо. Ходім Василю, гратись, - сміється Василько.

І так і не рознімаючи рук, розвальцем,  поплентались повз бабу, на друге подвір`я, до гаража з машинками. Хлопці вперед, баба позаду. Дійшли до гаража з ящика, стали. Василько з посмішкою, притопуючи ногою, не відриваючи п`яти, чекав, коли баба дійде до їх гаража і мимо піде до криниці.

Бабка боком, боком, прихлопуючи рукою сама себе позаду, по спідниці, по сраці, шмигнула мимо.

Коли верталась з повними відрами на коромислі, над подвір`ям стояв автомобільний гул і крики: бр-брррр-бр…

• Та гальмуй, що ти їдеш на мене…
• Та гальма порвались.
• Та ремонтуй.
• Та зараз.

 

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma