(Початок у Частині 1)
Отже, я поспішив до інституту. ГІП відвів мене до начальника сектору, який розробляв цей проєкт і який проґавив приямок під ліфт у своїх кресленнях. На відміну від ГІПа (головного інженера проєктів – не забули?), який в Україні цілком виглядав би як свій, начальник сектору був низькорослим рудим кацапом з маленькими глибоко посадженими злобними очицями. Він зустрів мене вороже з перших слів. Очевидно, хтось із його начальства провів з ним бесіду на ту ж тему, що й мій директор зі мною, а саме: до тебе прийде хохол із заводу ГШО з України, так ти не дозволяй йому патякати про наші помилки. І почалася цікава розмова:
– А! Це ви! Ми так і не зрозуміли, що ви від нас хочете.
– Ми б хотіли, щоб ви скоригували свої креслення у зв'язку з новими нашими непередбаченими обставинами, – збрехав я, виконуючи наказ свого директора.
На обличчі кацапа розплилася задоволена садистська посмішка:
– І що ж це за обставини? – запитав він з цікавістю. Йому було цікаво, як я буду брехати в деталях.
Мені й самому було цікаво, що я вигадаю. Я сподівався, що самолюбство кацапа вже задоволене моєю попередньою фразою, й розмова тепер перейде в практичну площину, тож не втримався і продовжив глузливо:
– Власне обставина одна, як виявилося, для ліфта потрібен приямок у фундаменті.
Кацап аж почервонів від образи:
– Що ви хочете цим сказати? Ви придбали ліфт, що не відповідає проєкту?
– Так-так. Ми придбали ліфт, який потребує приямку, – схаменувся я, згадавши директора.
Але ж всі ліфти потребують приямку – от у чому сіль! Кацап набундючився, проте відчувалося, що він розгубився. Ну, справді, я жодного разу не вимовив ані слова "помилка", ані його синонімів. Причепитися, начебто, й ні до чого, але ... Але ж він розумів, що я з нього глузую. Врешті-решт, кацап розсудливо вирішив, що вступну частину краще згорнути, й ми перейшли безпосередньо до справи. Я запропонував йому готовий ескіз правок, що необхідно внести в креслення.
– Ні! – Заперечив кацап. Ідіть до Клавдії Іванівни – це наш конструктор, яка розробляла ваш проєкт, – і нехай вона при вас виправить.
Клавдія Іванівна, як з'ясувалося, була тією самою мавпою, яка відповідала на наші факси. Вона теж не погодилася скористатися моїм ескізом. Ще б пак! Я їй вже двічі висилав ескізи. Результат ви, напевне, знаєте з першої частини цього оповідання. Довелося мені в прямому значенні московитського слова "руководіть". Тобто водити її руками, пояснюючи звідки й куди треба провести черговий відрізок лінії. За такою дивною роботою Клавдія Іванівна час від часу дратувалася, коли я казав щось подібне до "почекайте, цю лінію не сюди, а сюди".
– Ви самі не знаєте, чого хочете! – обурювалася вона, напевне, наслідуючи начальника сектору.
Але всяка неприємна праця має принаймні одну позитивну якість – рано чи пізно вона добігає кінця. Отож, в кінці робочого дня я виходив з інституту з новими виправленими кресленнями в портфелі.
Читайте далі Частину 3.
Зміст
Частина 1. Передмова. Де Макар телят не пас. Погоня
Частина 2. Ні слова про помилку!
Частина 3. Вино з доставкою додому. Грабунок на великій дорозі. Післямова
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma