Enigma Enigma

Alex Tkach

2019-09-30 00:22:00 eye-2 447   — comment 1

Брешіть із нами! Брешіть замість нас! Частина 3

(Попередні частини: Частина 1 і Частина 2)

Отож, в кінці робочого дня я вийшов з інституту з новими виправленими кресленнями в портфелі. Завтра я мав завершити деякі справи з ГІПом, а післязавтра відлетіти до Москви по дорозі додому. Цей ГІП (головний інженер проєктів), як і переважна більшість інших ГІПів, був людиною розумною, тож з ним приємно було спілкуватися. До того ж я мав борг честі пригостити його на прощання, оскільки він влаштував мені частування при зустрічі. Тому я не пішов до готелю, а подався вештатися по гастрономах, щоб належним чином приготуватися. Перш за все треба було роздобути якоїсь пристойної випивки, але з цим якраз і була проблема, бо Челябінська Міськрада під керівництвом Міськкому компартії саме вела непримиренну боротьбу з пияцтвом. В розділі "Погоня" (Частина 1) ви, шановні читачі, вже ознайомились, як челябінська влада боролася з пивом, тепер настав час ознайомитись, як вона боролася з більш міцними напоями. Дуже просто – полиці спиртних напоїв були пусті. Я розглядався довкола в гастрономах, чи не збереться десь чоловіче товариство в кількості більшій, ніж звичайно. І таки скоро побачив. Біля прилавка з дивною для гастронома назвою "Доставлення товарів додому" стояла черга, що складалася переважно з чоловіків питущого віку.

– Мабуть, це не просто так, – подумав я й підійшов до черги.

І справді, від прилавка відходили чоловіки, що були всі, як один, отоварені пляшками червоного кріпленого вина. Я став у чергу і протягом того часу, що рухався до прилавка, майже зрозумів, що тут відбувається. Тут продавали вино, що мало попит серед місцевого населення, за ціною, що у 2 – 3 рази перевищувала справжню.

– Мені пляшку червоного, – звернувся я до продавчині, коли підійшла моя черга.

– На яку адресу? – Запитала вона.

– Я приїжджий і зупинився в готелі, що на вулиці ***. Ви зможете доставити замовлення туди?

– Протягом двох тижнів.

– Чому так довго?

– Не вистачає машин.

– А я можу забрати пляшку вина самовивозом?

– Так, якщо оформите як доставлення додому.

– Добре.

– Назвіть повну адресу й ваше прізвище та ініціали.

Продавчиня записала все це з моїх слів і тицьнула мені амбарну книгу на підпис. Я поставив підпис, розплатився і вчасно забрався звідти, бо черга позаду вже виказувала ознаки незадоволення. Я не пам'ятав повну адресу свого готелю та й прізвище своє "забув", тому назвав перше, що спало на думку. Справді, якщо всі так безсоромно навколо брешуть, то, мабуть, я теж маю брехати, щоб не дуже відрізнятися від оточення.

Наступного дня, коли по завершенні справ ми вели невимушену бесіду в неофіційних умовах, я розповів ГІПові про доставлення вина додому та про гонитву за пивом, сподіваючись, що це його розсмішить. Але він сприйняв це, як щось цілком буденне, й додав декілька подробиць від себе про боротьбу з пияцтвом у їхньому місті. Дивина – за пляшкою вина він схвально говорив про боротьбу з пияцтвом. Але, можливо, він був комуністом.

Грабунок на великій дорозі 

Наступного дня десь о десятій годині я вже сідав у таксі, щоб їхати в аеропорт. Таксист одразу сказав мені, скільки коштуватиме поїздка, а потім запропонував не включати лічильника. Мені це не сподобалося. Не те, що він не включатиме лічильника – до цього я звик і в Україні, – а те, що він, начебто, бере мене у спільники. От цього, принаймні, у нас не було. Але до відправлення літака залишалося не так багато часу і я боявся, щоб таксист не відмовився, тому я сказав йому, що мені байдуже, хай чинить, як знає.

Челябінськ залишився позаду. Ми їхали широким шосе вже за містом, як раптом якась жінка на узбіччі владним жестом зупинила таксиста. Видно було, що вона – контролер, хоч потім я подумав, що з таким же успіхом вона могла бути й шахрайкою у змові з таксистом. Хто б вона не була, але поводилась як контролер і наказала водієві показати документи. Потім щось довго писала у своєму зошиті й нарешті поглянула на лічильник.

– У вас не включений лічильник, – сказала вона прокурорським голосом. 

Водій зробив повинний вигляд, як шахрай, якого спіймали на гарячому, й промовчав, а контролерка заходилася його відчитувати. Це було переконливо, сердито, беззаперечно, але найгірше, що це було надовго. Я почав непокоїтися, що спізнюся на літак, а тому втрутився в офіційну розмову й поцікавився, чи не могли б вони продовжити її після того, як я потраплю в аеропорт.

– А з вами я поговорю окремо, – зловісно сказала контролерка й продовжила ще деякий час шпетити таксиста. Потім підійшла до мене:

– Ви їхали в таксі з виключеним лічильником, отже ви у змові з таксистом. Ви зобов'язані були вимагати, щоб він включив лічильник.

– Включити лічильник – це обов'язок вашого водія. Щодо мене, то я навіть можу не знати, де той лічильник знаходиться.

– Ні. Згідно з інструкцією №*** Ви зобов'язані були переконатися, що лічильник увімкнений, перед тим, як машина рушить з місця. Тепер ви мусите сплатити ** рублів штрафу.

– Ваші інструкції – то ваші інструкції. Я їх не читав і читати не зобов'язаний. Не буду я нічого платити. Їдьмо! – звернувся я до таксиста.

–  Я не можу, – відповів той, поглянувши на контролерку, –  мені заборонено.

Тут я зрозумів, що потрапив у пастку. На дорозі можна було б довго чекати іншої машини на аеропорт. Я міг спізнитися. Зваживши всі "за" і "проти", я вирішив, що краще заплатити той штраф, ніж спізнитися на літак. Мабуть, на це й була розрахована ця вистава.

 

Післямова

Сцени минулого, що тут описані, відбувалися в 1977 році в розпал оспіваного нинішніми пенсіонерами (не всіма, звичайно) Брежнєвського застою. В'ячеслав Чорновіл відбував тоді шестирічний термін у мордовських таборах, а Левко Лук'яненко був повторно заарештований одразу після відбуття п'ятнадцятирічного терміну в тих же мордовських таборах і  засуджений ще на 10-ть років таборів та 5-ть років поселення. До проголошення незалежності України залишалося 14-ть років, до війни з Московією – 37 років.


Ця фотографія (взята з Інтернету) зроблена не менше, ніж через 5-ть років після описаних подій


Зміст

Частина 1. Передмова. Де Макар телят не пас. Погоня

Частина 2. Ні слова про помилку!

Частина 3. Вино з доставкою додому. Грабунок на великій дорозі. Післямова