Роберт Шавлінскі (сержант-майор), Джон Енстром (сержант-майор), Томас Гіббонс (сержант-майор), Крег Кеннон (сержант-майор) і Дж…December 13, 2025
Американські солдати, включаючи Джейка Макніса, призначені до 101-ї повітряно-десантної дивізії, наносять бойове розфарбування один одному на обличчя в Англії 5 червня 1944 року, готуючись до вторгнення в Нормандію, (Франція), наступного дня.
Вранці 6 червня 1944 року союзні війська здійснили масований повітряний штурм і висадку морського десанту в Нормандії у Франції. Вторгнення ознаменувало початок заключного етапу Другої світової війни в Європі, який завершився капітуляцією Німеччини у травні наступного року.
У цій операції Джейк Макніс очолив групу десантників-підривників під назвою «Брудна 13-ка», чиї подвиги надихнули на створення художнього фільму «Брудна дюжина» (США, 1967).
Кіноглядачам показали вкрай неортодоксальний підрозділ підривників Армії США, що складався з 13 солдатів рядового складу, призначених до 506-го парашутно-піхотного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії під час Другої світової війни.
Хоча голлівудська адаптація персонажів та місій дещо відхилялася від реальних подій, група американських солдатів, відома як «Брудна 13-ка», насправді існувала.
У статті розглядається їх лідер Джейк Макніс, кілька битв та те, як ці солдати реалізували принципи командування, перш ніж це офіційно стало називатися «командуванням місією».
Рядовий Джейк Макніс вступив до десантних військ 1 вересня 1942 року. У книзі «The Filthy Thirteen: From the Dustbowl to Hitler's Eagle's Nest: The 101st Airborne's Most Legendary Squad of Combat Paratroopers» Макніс детально описує широкий спектр, здавалося б, неймовірних подій. Від формування загону підривників у таборі Токкоа, штат Джорджія, – до місій в Нормандії під час Другої світової війни (Killblane & McNiece, 2003).
«Брудна 13-ка» отримали своє прізвисько під час тренувань в Англії, тому що її бійці милися та голилися лише раз на тиждень. Але вони були здатними на все, що можна було бажати від загону десантників-підривників на передовій.
Крім того, вони, можливо, були одними з найскладніших, непокірних та недисциплінованих солдатів Армії США. Джейк Макніс та його «банда злочинців» були неконтрольовані, їм бракувало дисципліни, яка є вкоріненою, необхідною та очікуваною від людей, що належать до військової професії.
Командири та сержанти (унтер-офіцери) сучасних Збройних сил не потерпіли б такої недисциплінованої поведінки, яку демонструвала «Брудна 13-ка», хоча вона й проявляла героїзм у боях.
Тип поведінки, описаний у книзі, ймовірно, як мінімум призвів би до військово-польового трибуналу та звільнення з Армії. Тим не менше, з незрозумілих причин, ця галаслива юрба солдатів-підривників не лише брала активну участь у воєнних діях, а й продемонструвала винахідливість, новаторство та навички швидкого ухвалення рішень: це були фундаментальні принципи командування місією, хоча воно у ті часи так не називалося і не було офіційно прийнято як військова доктрина аж до 2003 року (Ancker, 2013).
Хоча Макніс був лише рядовим солдатом (і насилу втримував своє звання через свої витівки в гарнізоні), він впродовж усієї війни обіймав керівні сержантські посади, зазвичай без безпосереднього підпорядкування офіцерам.
Ця стаття не має на меті прославляти чи виправдовувати недисципліновану поведінку, натомість у ній висвітлюється успішне застосування принципів командування місіями під час Другої світової війни тими, які сторонньому спостерігачеві можуть здатися не дуже «зоряним загоном» солдатів-підривників.
КОМАНДУВАННЯ МІСІЄЮ
Активна участь, компетентність, ухвалення рішень, використання можливостей, прояв ініціативи та готовність до ризику – це характеристики, які Армія США активно пропагує через принципи командування місією.
Армійська доктрина визначає командування місією як
«… підхід Армії до командування та управління, який надає підлеглим можливість ухвалювати рішення та децентралізувати їх відповідно до ситуації»
(Міністерство Армії США, 2019, С. 1-3).
Принципи командування місією включають компетентність, взаємну довіру, спільне розуміння, намір та накази командира, дисципліновану ініціативу та прийняття ризику для забезпечення успіху місії.
«Брудна 13-ка» дотримувалася і реалізувала ці принципи під час кожного бойового стрибка та великої операції, в яких вона брала участь. Наведені нижче бої Джейка Макніса та його підрозділу наочно демонструють приклади реалізації принципів командування місією.
ОПЕРАЦІЯ «ОВЕРЛОРД»
6 червня 1944 року розпочалася операція «Оверлорд», також відома як «День «Д». Понад тисячу літаків C-47 перевозили десантників з 82-ї та 101-ї повітряно-десантних дивізій до місць виконання їхніх конкретних завдань. Макніс та «Брудна дюжина» мали висадитися на ворожій території, зруйнувати два мости та забезпечити безпеку ще одного, що вів до Каррінгтона, щоб перешкодити підкріпленню німецької армії в Нормандії (Killblane & McNiece, 2003).
На жаль, ворожий вогонь влучив у їхній літак, що змусило команду Макніса приземлитися приблизно за вісім миль [бл. 13 км] від своєї мети. Хоча Макніс відносно безпечно приземлився [в болото], він не зміг знайти нікого зі своєї команди.
НАМІР КОМАНДИРА
Місія Макніса з підривного загону була б невдалою без розуміння мети. Згідно з вимогами Міністерства Армії США (2019), С. 1-10:
«Намір командира – це чітке та лаконічне вираження військової мети операції та її бажаного кінцевого стану, що підтримує командування місією».
Макніс розумів місію та намір командира. Прямуючи до мети, він підібрав кількох солдатів, по суті, зібравши новий загін. Макніс знав, наскільки важливо забезпечити безпеку мостів поблизу Каррінгтона, і його новосформований загін відповідав кінцевому наміру командира.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Макнісу було доручено виконати цю критично важливу місію, оскільки він був компетентним. Міністерство Армії США (2019) С. 1-7 зазначає:
«Здатність організації діяти, використовуючи командування місією, безпосередньо пов'язана з компетентністю її солдатів».
Полковник Роберт Ф. Сінк, командир 506-го парашутно-піхотного полку, доручив Макнісу зруйнувати мости, оскільки довіряв його компетентності. Його довіра дозволила Макнісу вибрати, кого він хотів і потребував для своєї команди з підриву для виконання місії (Killblane & McNiece, 2003). Це приклад того, як кілька взаємопов'язаних принципів доповнюють один одного.
ОПЕРАЦІЯ «МАРКЕТ ГАРДЕН»
Американські солдати висаджуються з десантного судна в Нормандії, Франція, 6 червня 1944 року. До кінця дня близько 150 000 військовослужбовців союзників висадилися на п'яти пляжах Нормандії та трьох повітряних десантних зонах. Вторгнення ознаменувало початок заключного етапу Другої світової війни в Європі, який завершився капітуляцією Німеччини наступного травня. (Фото Міністерства оборони надано Національним музеєм піхоти).
Операція «Маркет Гарден» — це військова операція союзників під час Другої світової війни, яка тривала з 17 по 25 вересня 1944 року. Це була найбільша повітряно-десантна операція війни, під час якої тисячі союзних десантників вторглися до окупованих Німеччиною Нідерландів. Їхньою місією було створити маршрут вторгнення для полегшення просування союзників від бельгійського кордону до Неймегена, Голландія, через Ейндховен.
Операція «Маркет Гарден», яку прозвали «Bridge too Far», стала найбільшою невдачею союзників у Другій світовій війні. Операція була двостороннім процесом: «Маркет» — це повітряно-десантна атака британських та американських 101-ї та 82-ї повітряно-десантних дивізій, а «Гарден» — наземна атака, що складалася переважно з британських військ.
Хоча «Маркет Гарден» зазнала значної невдачі, вона була частково успішною завдяки героїчним зусиллям «Брудної 13-ки». Важливо пам'ятати, що протягом більшої частини операції «Маркет Гарден» та по всій Голландії Макніс та загін підривників діяли без командира взводу чи головного сержанта взводу (Killblane & McNiece, 2003).
Для успішної операції повітряно-десантний підрозділ мав захопити мости від кордону з Бельгією до міста Арнем. Початковою метою було забезпечення безпеки водних шляхів і мостів, а також захоплення міста Ейндховен. Хоча їхньою місією було виконати це завдання за шість днів, 506-й полк (разом з 501-м і 502-м полками) забезпечив безпеку водних шляхів і мостів, а також захопив Ейндховен за 36 годин (Killblane & McNiece, 2003).
СПІЛЬНЕ РОЗУМІННЯ
На початку операції «Маркет Гарден», перебуваючи на борту C-47 поблизу островів Джерсі та Гернсі, Макніс обговорив план виконання місії з підривниками, щоб забезпечити спільне розуміння ситуації.
Згідно з вимогами Міністерства Армії США (2019), С.1-8:
«Саме це спільне розуміння дозволяє навіть поспішно організованим підрозділам діяти ефективно».
За словами Макніса, під час їхнього польоту:
«Ми просто обмінювалися повідомленнями та обговорювали плани того, що саме ми робитимемо, коли приземлимося. Я постійно інструктував їх, як стрибати, як швидко збиратися, а потім, щойно ми знаходили нашу ціль, ми починали над нею працювати. (С. 75)
Дії Макніса створили спільне розуміння, критично важливе для комунікації його команди. Узгодження спільного розуміння між солдатами дозволяє їм виявляти дисципліновану ініціативу та продовжувати виконувати місію, якщо щось піде не за планом.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Згідно з вимогами Міністерства Армії США (2019), С. 1-7:
«Командири та підлеглі досягають рівня компетентності для виконання поставлених завдань на належному рівні завдяки навчанню, освіті, досвіду виконання завдань та професійному розвитку. Командири постійно оцінюють компетентність своїх підлеглих та своїх організацій».
Хоча Макніс та «Брудна дюжина» заслужили репутацію людей, які потрапляють у халепу, вони також заслужили повагу з боку начальства, демонструючи тактичну та технічну компетентність.
Наприклад, після того, як 101-ша повітряно-десантна дивізія розчистила шосе від Ейндховена до Вегеля, командний пункт (КП) 506-го парашутно-піхотного полку залишив Макніса та взвод підривників в Ейндховені для охорони трьох критично важливих мостів на Ейндховенському каналі. Той факт, що командир полку доручив «Брудній 13-ці» охороняти три критично важливі мости, також продемонстрував принцип командування місією:
«взаємну довіру».
Згідно з вимогами Міністерства Армії США (2019), С. 1-7:
«… взаємна довіра — це спільна впевненість між командирами, підлеглими та партнерами в тому, що на них можна покластися, і що вони компетентні у виконанні покладених на них завдань».
Служба Parachute Pathfinding
У грудні 1944 року Макніса попросили добровільно зголоситися на службу парашутистом-слідопитом. Бути pathfinder вважалося самогубством. Команда парашутистів-слідопитів складалася з десяти чоловіків, і очікувалося, що вони втрачатимуть 80% команди на кожній місії.
Отож лише двоє бійців, що виживуть, мали виконати місію. Десантники повинні були добровільно зголоситися бути pathfinder, оскільки це вважалося дуже небезпечним. Макніс мав такий позитивний вплив на людей, яких він очолював, що коли вони побачили, як він пакує валізи, вони також зголосилися йти за ним (Killblane & McNiece, 2003).
Усіх добровольців-слідопитів перевели до 9-го підрозділу транспортних десантників Командування парашутистів-слідопитів у Чалгроуві (Англія). Після прибуття Макніс доповів командиру роти капітану Френку Брауну, що він готовий служити у підрозділі. Браун призначив Макніса виконувати обов'язки першого сержанта, оскільки він брав участь у бойових діях з часів Нормандії та мав два попередні бойові стрибки. Браун був упевнений, що Макніс зможе навчити їх та підготувати до будь-яких майбутніх місій (Killblane & McNiece, 2003).
БАСТОНЬ
23 грудня 1944 року лейтенант Шребл Вільямс підійшов до Макніса та наказав йому готувати свою команду для бойового стрибка того ж дня. Він сказав, що 101-а дивізія була відрізанп у Бастоні та не могла поповнити запаси їжі, медикаментів і боєприпасів (Killblane & McNiece, 2003). Тому він здійснить свій третій бойовий стрибок та проведе місію з поповнення їхніх запасів.
КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Хвилі американських десантників висаджуються поблизу Грейв, Голландія, під час операції «Маркет Гарден» 17 вересня 1944 року, поки худоба мирно пасеться біля планерів, що приземлилися раніше. (Фото Армії США)
Згідно з вимогами Міністерства Армії США (2019), С. 1-7:
«… тактично та технічно компетентні командири, підлеглі та групи є основою ефективного командування місією».
Отже, Браун обрав Макніса виконуючим обов'язки першого сержанта, оскільки той довів свою тактичну та технічну компетентність з моменту висадки в Нормандії.
Він продемонстрував свою компетентність, сформувавши висококваліфіковані та компетентні групи парашутистів-слідопитів протягом ДЕСЯТИ ДНІВ після прибуття до Чалгроува. Макніс особисто підбирав команду парашутистів-слідопитів на основі їхньої компетентності та доведеної ефективності в бою.
НАКАЗИ ПРО МІСІЮ
У найкращому випадку підлеглі отримають оперативний наказ із п’яти абзаців, у якому детально описуються ситуація, місія, наміри та завдання.
«Накази про виконання завдань – це директиви, які підкреслюють для підлеглих, які результати мають бути досягнуті, а не як вони повинні їх досягти» –
Міністерство Армії США, 2019, С. 1-11.
Наприклад, команда Макніса отримала брифінг з наказу про місію [бойове розпорядження] на злітній смузі за кілька хвилин до зльоту. Командир ескадрильї дістав карту та вказав на Бастонь. Наказ звучав приблизно так:
«Це Бастонь. Ваша дивізія відрізана та повністю оточена.
Принаймні, вони були у такому становищі востаннє, коли ми чули про них. Ми не чули про них вже два дні. Чи вони ще там, чи ні, я не знаю. Все вказує на те, що вони все ще там.
Ви збираєтеся вирушити туди з місією поповнення запасів. У них закінчилися боєприпаси, ліки та їжа. У них залишилася лише жменька людей. Ми повинні утримувати та контролювати Бастонь, щоб запобігти успішному бліцкригу німців»
(Killblane & McNiece, 2003, С. 162).
Команда Макніса сіла на літак, маючи обмежене уявлення про оперативне середовище, обстановку про свої та ворожі сили.
ДИСЦИПЛІНОВАНА ІНІЦІАТИВА
Макніс рекомендував відправити до Бастоні дві команди парашутистів-слідопитів замість однієї. Якщо один літак буде збито, інший зможе досягти своєї мети.
НАМІР КОМАНДИРА
«… дає підлеглим впевненість застосовувати свою оцінку в неоднозначних ситуаціях, оскільки вони знають мету місії як її бажаний кінцевий результат»
(Міністерство Армії США, 2019, С. 1-12).
Макніс був на головному літаку та відповідав за використання помаранчевого диму для сигналізації літаку супроводу про те, чи безпечно скинути другу групу. Коли вони приземлилися, Макніс кинув кілька помаранчевих димових гранат, щоб сигналізувати про те, що можна скинути другу команду, і та згодом приземлилася прямо на його команду.
ПРИЙНЯТТЯ РИЗИКУ
Коли Макніс зголосився на службу парашутистом-слідопитом, рівень смертності становив 80% у кожній місії.
«Командування місією вимагає, щоб командири та підлеглі управляли прийнятним ризиком, проявляли ініціативу та діяли рішуче, навіть коли результат ще не визначений»
(Міністерство Армії США, 2019, С. 1-14).
Під час місії в Бастоні Макніс очолив дві групи парашутистів-слідопитів, що складалися з 20 осіб. Він виявляв дисципліновану ініціативу та діяв рішуче протягом усієї операції. Хоча він і втратив одного свого солдата, однак повністю змінив шанси десантників-слідопитів щодо виживання.
СПІЛЬНЕ РОЗУМІННЯ
Перед місією вище командування не надавало Макнісу чи його команді аерофотознімків Бастоні чи потенційних позицій противника. Він також не підтримував радіозв'язку з командирами на місцях.
«Спільне розуміння ситуації, а також потік інформації до найнижчого можливого рівня, формує основу для єдності зусиль та ініціативи підлеглих»
(Міністерство Армії США, 2019, С. 1-8).
Тим не менш, він продемонстрував ініціативу щодо наявної інформації. За П'ЯТЬ ДНІВ, завдяки зусиллям та успіхам команди Макніса, Повітряний корпус зміг скинути літаками до Бастоні понад ШІСТСОТ вантажів з боєприпасами, топливом, продовольством та медикаментами (Killblane & McNiece, 2003).
ВИСНОВОК
Командування місією не було в доктрині Армії США під час Другої світової війни. Однак, розглядаючи сучасну доктрину та аналізуючи принципи командування місією, з урахуванням історичних спогадів, спільних для рядового Джейка Макніса та «Брудної 13-ки», ми бачимо їх надзвичайну важливість для своєчасного ухвалення рішень, розуміння ситуації та лідерства у діях на полі бою.
Отже, усі солдати, незалежно від епохи, є ключовими факторами успішного ведення боїв, створюючи згуртовані боєздатні команди, покращуючи стандарти сумісності і взаємодії, проявляючи дисципліновану ініціативу та забезпечуючи успіх місії.
ДЖЕРЕЛА:
Department of the Army. (2019). Mission command: Command and control of Army forces (ADP 6-0).
Edgar. G. L. (2020). Crossing the Rhine at Remagen. The National WWII Museum.
Killblane, R., & McNiece, J. (2003). The filthy thirteen: From the dustbowl to Hitler's Eagle's Nest: The 101st Airborne's most legendary squad of combat paratroopers. Casemate.
Першоджерело:
Дякуємо небайдужим читачам, що своїми фінансами підтримуєте діяльність інструкторів ГО «Український центр військового лідерства» у впровадженні уроків досвіду визнаних і видатних військових лідерів на тренінгах і платформі дистанційного навчання – БАЗА
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma