Enigma Enigma

Один из 93%

2019-10-05 07:11:57 eye-2 3542   — comment 3

БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ. ПОЛЮБІТЬ ВІЙНУ

В обговоренні наших перспектив у війні з РФ, практично одностайним є переконання, що ми не здатні виграту це протистояння військовими засобами. Основна ставка в наших планах – на зовнішній тиск Заходу та «неминучу» деструкцію РФ під тиском внутрішніх протиріч. Цих складників звичайно не варто ігнорувати, але війни, в т.ч. й поточну, виграють у першу чергу зброєю. Викиньте на смітник всі ці мудрствовання записних реал-політиків та реал-аналітиків, які з цифрами в руках покажуть неспівставність військового та економічного потенціалів України та РФ. Всі ці потенціали лише поживний ґрунт, більш чи менш родючий, для головного чинника, який веде до перемог – БАЖАННЯ ВОЮВАТИ. Війни виграють ті хто більше хоче воювати, а не ті хто має для цього більше засобів.
Можу привести безліч прикладів коли слабосильні та нечисельні народи здобували перемоги над значно потужнішими супротивниками, потенціал яких не в рази і не в десятки, а в сотні разів перевершував сили тих націй-воїнів, які на початках не мали нічого крім ВОЛІ ДО ПЕРЕМОГИ та ПРАГНЕННЯ ПАНУВАТИ. Монголи коли починали свої завоювання нараховували заледве 100 тисяч (з жінками та дітьми). За пару десятки років вони створили найбільшу суходільну імперію в історію, підкоривши значно чисельніші, економічно, військово та технологічно розвиненіші держави. Тому що для них була максимою Яса Чингісхана з її нестримним потягом до впорядкування Всесвіту. «Немає вищого задоволення ніж переслідувати ворога, наздогнати ворога, вбити ворога».
Маємо схожі приклади й у сьогоденні. Невеликий народ тутсі в Центральній Африці мав кілька мільйонів осіб. У 1994 р. в Руанді відбувся геноцид, що розполовинив їх чисельність (загинуло близько мільйона). Це змусило цей народ знову відчути призабутий смак до війни. Армія біженців-добровольців із сусідньої Уганди за лічені місяці звільнила свою країну, припинила геноцид і запанувала над 90 % іноплемінників. І тут же без зупинки виграла Велику Африканську війну, в якій проти тутсі воювала коаліція з десятка країн, з танками і літаками. Менше ніж за місяць, пройшовши пів Африки, ця по-суті партизанська армія з маршу штурмом здобула Кіншасу – столицю Заїру (Конго), найбільшої країни в цьому регіоні. Поль Кагаме, як і колись Чінгісхан, коли починав свої військові звершення, навряд чи обчислював «неспівставність потенціалів», він лічив лише на один чинник – безмежне бажання серед своїх співплемінників, які пережили геноцид, вбивати ворогів.
Не поринаючи в давні часи, взявши лише ту частину історії нашого народу, яка надійно простежується джерелами, – десь від середини Х ст., можемо констатувати, що це тисячоліття, ми вистояли та розширилися на території вкрай незручній для оборони, відкритій до нападів зусебіч, лише завдяки незмінному СМАКУ ДО ВІЙНИ. Наша писемна традиція, візуальне мистецтво, народний триб життя наскрізь пронизані ЕСТЕТИКОЮ ВІЙНИ. Вся ця зброя на стінах, відрубані голови ворогів на списах, ідеальний образ козака-рицаря в народних творах та високій літературі. Квінтесенція цього образу народу-воїна – гоголівський козак, який стоїть на ринку спаленого турецького міста серед сотень відрубаних голів у чалмах.
Всі військові здобутки народжується з мрії про помсту та непереборного бажання вбивати ворогів. За ними приходять рішення – де взяти зброю та ресурси на війну, де знайти союзників та як послабити ворога. Наш шлях до перемоги почнеться не з інфантильних підрахунків танків, заводів, пароходів у нас і в них, а з розбуджених інстинктів – прагнення воювати та панувати. Забудьте про війну з необхідності («на нас напали, ми вимушені (?!) оборонятися»). Війну треба вести з любові до неї самої. З піднесенням в душі від вигляду героїчних облич патріотів у маршируючих колонах, від розгорнутих військових знамен, від пострілів важкої артилерії. З незмірною радістю від кожного вбитого ворога, від кожного спаленого міста на шляху до Москви. Зрівняний з землею Кремль має бути альфою та омегою наших військово-політичних планів та естетичних вподобань. Важить лише рівень кипіння наших мрій та прагнень, а працюючий в екстримальних умовах розум знайде відповідні засоби для їх реалізації.
І не тіште себе лівацькими ілюзіями, про те, що «часи вже не ті», «всі прагнуть миру і достатку» та «ніколи знову». Більшість народів на нашій планеті «втомилася» від тривалого глобального миру і вони неодмінно підкорять ті народи, які «втомилися від війни», яка б у цих останніх не була перевага у ВВП і технологіях. Якщо ви не захоплюєтеся Ель Сідом чи Святославом, якщо морально не готові вбивати ворогів, то ці неодмінно прийдуть у ваш дім. Не зовсім розумні, не надто сміливі та не дуже вправні у війні любителі ішаків з аравійських пустель та любителі бояришника з рязанських підворотень перетворять квітучі міста Заходу на пил просто тому, що готові та хочуть воювати.
Перманентна війна різного ступеню інтенсивності це найближче майбутнє нашої Цивілізації. Для націй і держав це і випробування і шанс водночас. Нам пощастило, що ми вступили у фазу війни раніше за інших, тому будемо краще готові до реалій Нового чудового світу. Звісно, якщо захочемо