…Один знайомий автора цих рядків навчив свого трирічного малого, виходячи з хати, питати в сусідів на лавці перед під’їздом: "Де тут москалі? Буду їх рубати!"
Ця дитяча, здавалося б, книжка насправді про цілком доросле життя її малих героїв. Як їздили до баби в село, як забороняли кидати хліб на землю і не доїдати з тарілки. Щоправда, "лихі люди", які прийшли забирати хліб в історії Зоряни Живки "Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор" це досі не "комуняки" чи "москалі", як закидатимуть авторці, утім, книжка все ж таки для малят. І тим не менш, малята різні бувають – можна було би й спробувати хоч раз у цьому жанрі назвати речі своїми іменами. Як, наприклад, один знайомий автора цих рядків, який ще у 90-х навчив свого трирічного малого, виходячи з хати, питати в сусідів на лавці перед під’їздом: "Де тут москалі? Буду їх рубати!" Правда, при цьому він називав ще декого, хто завжди був у керівництві каральних загонів в Україні, але їх без того всі знають.
Зрозуміло, що були й не лише москалі, але й свої, партійні, але їх вже не люди, Бог карав. "Прибіг він якось до матері, увірвався в хату, схопив її за свитку й трясе: "Скажи, відьмо, чого в тебе діти вже скільки місяців хліба не нюхали й живі-здорові, а мої попухли й лежать колодами?" Ми на печі принишкли – страшно: дядько, мов той ведмідь у кожусі, а мати худа, зморена, в латаній свитині. Мати стала, ставно так, аж виросла наче, подивилася йому в очі та й каже: "Бо мене Бог на світі держить! Бог і правда! " І він якось ізнишк тоді, ніби й поменшав, розвернувся та мовчки пішов…" Ну, а так, звісно, книжка, будучи побудована на родинних переказах, створена на допомогу батькам і педагогам, бо порушує важливе питання: як говорити з дітьми про національну трагедію - Голодомор і колективізацію.
Зоряна Живка. Ангел на ймення Грушка. Дітям про Голодомор. – Л.: Свічадо, 2023
Фото: volnytsia.org
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma