Оце згадалося, як свого часу дехто був озброєний лише щупом, яким по війні намацував у схронах підпільників у рідному селі. Декого, звісно, вполював, але набутки Системи, яка схилила юного селюка до співпраці з радянським режимом, були значно більші. Саме про них, сучасних представників колишнього начальства у нинішньому політичному істеблішменті колись розповів герой повісті «Армагедон уже відбувся» Марії Матіос, живучи з власним гріхом, а також із трьома синами-рекетирами і донькою, яка втікає від такого «життя» світ за очі.
До речі, книжка Марії Матіос свого часу отримала ганебну «Золоту бульку» від журі премії «ЛітАкцент року». Цікаво, через що? Не сподобалась, як авторка розкриває очі на героїку «повстанського» краю, де «де майже кожен до полудня прилюдно молиться, а пополудню так само прилюдно й безсовісно заподіює лихо іншому, мало не одночасно складаючи пучки пальців для «отченашу» та втираючи масне чоло для биття поклонів»? І питання героя, якого ганьблять його власні сини, ще не поховавши померлого батька, а вже шукаючи на городі його скарби, видається далеко не риторичним: «Не знати, чому з людини так повільно, так неперервно витікає сила життя, і чому з людського тіла не витікає пам’ять навіть під час амнезії?»
Очевидно, попіл Кляаса, панове, ще довго гупатиме в серця того, хто «руці, що била, не пробачить».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma