Enigma Enigma

Железяка

2019-10-08 10:34:47 eye-2 12   — comment 0

Час думати своєю головою! Час складати свої формули та умови домовленостей!

Дивлячись навколо, що відбувається вкраїні, яка тільки почала відходити і нарощувати свої потужності, настав такий час коли до влади прийшли люди які роблять явно щось не так! І повірте шансів на виправлення їх помилок, а може і не помилок, а навмисних дій (а це вже групою осіб за попередньою змовою) та в масштабах країни захотілось нагадати нашим захисникам та і собі звичайну військову присягу, яку складає кожний громадянин, який визнаний придатним до військової служби військово-лікарською комісією. Присяга це те що заставляє людину робити не можливе, а саме захищати свою зелю, свій народ!                                                    

                                                                             Військова присяга.
  Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну та військову таємницю.
Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників.
Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!


Положення про порядок складання Військової присяги.
Додаток 1 до Статуту внутрішньої служби (стаття 67)

А тепер, давайте розберемо її тошечки в деталях.

Людина (призовник, або військовозобов'язаний) коли призивається, або приймається на військову службу за контрактом присягає Українському народові, ні преЗеденту, ні депутату, ні якомусь там генералу, ні окремому командиру (начальнику), ні старшому за віком, або за військовим званням, а саме Українському народові. І він присягає завжди, то б то до смерті бути йому вірни і відданим!  Обороняти Україну, захищати її теріторіальну цілісність і недоторканість - обороняти від ворога. Сувереніте́т — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах  - це ні те що відбувається зараз, особисто мені вважається, що країною керують ззовні, то б то суверенітет десь зник. Теріторіальна цілісність порушена і наші військові поступово її вертають маленькими шматками, но знов настав момент коли контрольовану нами землю хочуть віддати, створити якусь сіру зону. І нашим військовим потрібно сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов'язок, тоб то все перераховане вище, а також виконувати накази командирів, якщо він явно злочинний. І як всі громадяни мають неухильно дотримуватись Конституції України і законів України, а чи дотримується наша влада своіми діями Контитуції і законів, час покаже.... Збереження державної, а тим більше військової таємниці, це те що було втрачено до 2014 року на вищому рівні. І військовослужбовешь присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників, ні родичів за кордоном громадян іншої країни, ні організацій з закордонним управлінням, а саме Українському народові!

А що стосується відводу наших війсь, що це, як не порушення Присяги! Сама справжня здача наших територій - порушення цілосності. А створеня сірої зони взагалі - залишення без захисту наших громадян, яким і присягали! Той хто віддає наказ нашим військовим порушує Присягу і є таке поняття як злочинний наказ.

Стаття 60. Ніхто не зобов 'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Відповідно до загальних правил, особа, яка перебувала в умовах підпорядкованості іншій особі (наприклад, військовослужбовець, працівник або службовець підприємства, установи чи організації), а також особа, яка хоч і не перебуває у відносинах підпорядкованості, проте згідно із законом зобов'язана підкорятися законним вимогам представників влади, має юридичний обов'язок виконувати звернені до неї законні розпорядження чи накази. Невиконання особою такого обов'язку визнається правопорушенням, що має наслідком притягнення до юридичної відповідальності. Наприклад, ст. 402 КК передбачає кримінальну відповідальність військовослужбовця за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також за інше умисне невиконання наказу, а ст. 403 КК – за необережне невиконання наказу начальника, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
Стаття, що коментується, передбачає виняток з цього загального правила, а саме: ніяка особа не має юридичного обов'язку виконувати адресований їй явно злочинний наказ чи розпорядження. Це означає, що відмова особи від виконання такого наказу чи розпорядження або невиконання його іншим чином не визнається правопорушенням і відповідно має своїм правовим наслідком виключення юридичної відповідальності. Так, згідно з ч. З ст. 41 КК «не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження».

Терміни «наказ» та «розпорядження» фактично є синонімами. Крім того, визнано, що термін «наказ» є родовим щодо інших актів управління. Наказ (розпорядження) – це акт управління, виданий уповноваженою службовою особою, який приписує певній особі (групі осіб) вчинити обов'язкову для неї (них) певну дію чи бездіяльність.

Явно злочинним визнається такий наказ (розпорядження), яким завідомо для особи, якій він адресований, наказується вчинити передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дію або бездіяльність) або таке діяння, яке визнається злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини).
Злочинний зміст наказу (розпорядження) повинен бути очевидним, явним для особи, якій він адресований.
Частина 2 ст. 60 передбачає, що в разі виконання явно злочинного наказу чи розпорядження юридичній відповідальності підлягає як особа, що віддала такий наказ (розпорядження), так і особа, яка його виконала.
Ці положення Конституції знайшли свій розвиток в ч. З та ч. 4 ст. 41 КК та у відповідних статтях Особливої частини КК. Так, службова особа, яка віддала явно злочинний наказ (розпорядження), підлягає кримінальній відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організатор-ство) вчинення злочину, передбаченого в наказі (розпорядженні).
Кримінальна відповідальність особи, яка виконала явно злочинний наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу (розпорядження).
Якщо, виходячи із зробленої оцінки, для особи було очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ (розпорядження), то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений злочин на загальних підставах як виконавець злочину. При цьому вчинення злочину на виконання такого наказу (розпорядження) є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Особа, яка одержала злочинний наказ (розпорядження), може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте, якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене нею розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке необережне заподіяння шкоди передбачене в КК як злочин.
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, кримінальній відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41 КК). У цьому випадку особа, яка виконала наказ (розпорядження), є своєрідним знаряддям у руках того, хто віддав злочинний наказ (розпорядження). Останній підлягає кримінальній відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив «руками» невинуватого «виконавця».
Командир, який одержав від старшого начальника злочинний наказ (наприклад, відносно нападу на споруди, які містять небезпечні сили, – атомні електростанції, водосховища, віроломного використання емблем Червоного Хреста, страти заручників), хоч би в якому він був званні, пам'ятає про свою відповідальність за накази, що їх він особисто віддає своїм підлеглим. Повага до міжнародного права в такому разі ґрунтується не на побоюванні того, що посилання на наказ не буде прийняте як виправдання, а на усвідомленні своєї особистої відповідальності за дії підлеглих.

До чого все це веде, що кожен  на своєму місті має в першу чергу думати своєю головою, починаючи від презедента і закінчуючи солдатом в окопі. Настав той час коли треба думати не про те щоб отримати мир за будь яку ціну, а  отримати перемогу над ворогом та повернути свою землю (комусь подобається територию), на якій лишились наші люди. Про який нав'язаний особий статус може йти розмова, ні якого особливого статусу! Треба складати та добиватися виконання наших умов та домовлятися виконувати наші вимоги! Нажаль всього цього не відбувається.......

Тому думайТЕ!

Слава Україні!