ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА-1939. КАПІТУЛЯЦІЯ - УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ-2019
Нещодавно у дописі про подібність капітулянтської Мюнхенської угоди щодо Судет, укладеної 29 (30) вересня 1938 року, та Мінських домовленостей згадувалося, що вже незабаром це призвело до втрати Чехословаччиною державності.
Оскільки попри цю інформацію (з якою, певно, ознайомився Президент, «котрий читає все»), влада і надалі спрямовує Україну тим самим курсом до фактичної капітуляції, мабуть, є необхідність згадати наслідки минулі, аби уникнути аналогічних на майбутнє.
Отже згідно з Мюнхенською угодою Чехословаччина мусила до 10 жовтня звільнити Судетську область і протягом трьох місяців задовольнити територіальні претензії Угорщини та Польщі. Велика Британія та Франція декларували гарантії нових кордонів Чехословацької республіки.
10 жовтня 1938 року німецькі війська завершили окупацію Судет і вийшли на новий німецько-чехословацький кордон. Але бажаний мир та спокій не настав.
Строк існування Чехословаччини добігав кінця. Сусіди прагнули скористатися занепадом сусідньої країни і отримати свою частку: 1 жовтня увечері Польща ввела війська в Тешинську область, Королівство Угорщина після заяв про порушення інтересів угорської меншини зажадало передання йому частини Словаччини і Підкарпатської Русі.
Внаслідок цього у Чехословаччині була порушена мережа залізничного та автомобільного сполучення. Вона втратила 66% запасів кам’яного вугілля, 80% запасів бурого вугілля, 86% запасів сировини для хімічної промисловості, 80% цементу, 80% текстильної промисловості, 70% лісів.
До того ж, Гітлер вважав, що, обмежившись анексією Судет, Німеччина довела свою доброзичливість, яку Чехословаччина не оцінила, хоча мала б дякувати за те, що її не покраяно ще більше. При цьому він стверджував, що німців, які лишилися на чеській території, утискують.
Не обмежуючись цим, Гітлер розігрував карту «автономізації – федералізації – незалежності», доводячи прем’єр-міністру Словаччини (яка внаслідок Мюнхенської угоди набула автономії) Йозефу Тисо, що відтак Словаччина має право проголосити незалежність (і стати сателітом Німеччини) тощо. 14 березня 1939 року після доповіді Тисо парламент Словаччини одностайно проголосував за проголошення незалежності Словаччини.
Наступного дня Президент Чехословаччини Еміль Гаха, під тиском Гітлера (не встоявши у «просто розмові» з Гітлером, що відбулася напередодні), підписав акт капітуляції. За його словами: «пожертвував державою, аби урятувати народ».
У підсумку те, що залишалося від Чехословаччини, було перетворене Гітлером на Протекторат Богемії і Моравії та Словацьку Республіку. Країна Чехословаччина перестала існувати.
Цей здобуток Гітлера завдав Чехословаччині смертельного удару, оскільки гарантії Великої Британії та Франції щодо непорушності нових кордонів Чехословаччини, надані їй у Мюнхені, тепер навіть формально втрачали силу. Адже зобов’язання були прийняті стосовно Чехословаччини, а не щодо Чехії. Так відповідають англійські дипломати своїм празьким колегам, коли ті звертаються до них по допомогу.
Богемія і Моравія були оголошені протекторатом Німеччини під головуванням райхпротектора. Еміль Гах лишився технічним головою держави на посаді Державного Президента. Німецькі посадові особи скомплектували особовим складом відділи, аналогічні урядовим міністерствам. Євреїв було звільнено з державних посад і переведено на нелегальний стан. Політичні партії було заборонено. Населення протекторату було мобілізоване як робоча сила, що мала працювати задля німецької перемоги; було організовано спеціальні управління промисловістю. Чехам було визначено працювати на вугільних шахтах, металургії і у виробництві озброєнь; частина молоді була відправлено до Німеччини. Виробництво товарів широкого вжитку було зменшене, виробництво було значною мірою спрямоване на постачання німецьких збройних сил.
Німецьке правління було помірним протягом перших місяців окупації. Але, після акцій протесту проти окупації, які відбулися 28 жовтня 1939 року, на роковини Чехословацької незалежності, Райх перейшов до масових арештів. заарештовано політиків, а також 1800 студентів і викладачів. 17 листопада всі університети і коледжі в протектораті було закрито, дев'ять студентських лідерів було страчено, а сотні відправлено у концтабори.
Репресії стали ще дужчими, коли заступником райхпротектора став Райнхард Гайдріх : чеський уряд було реорганізовано, усі чеські культурні установи - закриті. Гестапо активізувало арешти і страти. Було організовано висилку євреїв до концтаборів, місто Терешин перетворили на гетто. Після замаху у червні 1942 на Гайдріха (Операція Антропоїд) і його смерті пройшли масові арешти і страти. Були вщент знищені селища Лідице і Лежакі. У 1943 році близько 350 000 чеських робітників було відіслано до Рейху. В межах протекторату всю невійськову промисловість було заборонено. Більшість чехів підкорились і лише в останні місяці війни вступили до руху опору.
Чеські втрати від політичного переслідування і смертей в концтаборах становили від 36 000 до 55 000. Єврейське населення Богемії і Моравії (118 000 згідно з переписом 1930 року) було фактично знищено. Багато євреїв емігрували після 1939; більш ніж 70 000 були убиті; 8000 утримувалися у Терешині.
Ось такі наслідки капітуляції.
Якщо влада збирається йти таким шляхом, то їй ще може стати у нагоді заява сторін, опублікована після капітуляції Чехословаччини у Берліні 15 березня 1939 року.
Після загальних слів про «відверте обговорення вкрай серйозного становища, що склалося на Чехословацькій території» і таке інше: «Обидві сторони висловили переконання, що їхні зусилля повинні бути спрямовані на підтримання спокою, порядку й миру у цій частині Центральної Європи. Президент Чехословацької держави заявив, що задля досягнення цієї мети й остаточного замирення він із цілковитою довірою передає долю чеського народу й країни в руки фюрера німецького Райху. Фюрер прийняв цю заяву й висловив намір узяти чеський народ під свій захист і забезпечити йому відповідну потребам автономію етнічного розвитку».
P.S.
Не може бути, щоб очільник МЗС не знав слів Вінстона Черчилля: «У вас був вибір між війною і безчестям. Ви обрали безчестя, а тепер матимете війну». Може, й знав, але, схоже, забув.
P.P.S. У дописі використані матеріали з книги Л. Біне «Голову Гімлера звуть Гайдріх» та відомості з Вікіпедії.