Ми вже говорили, що завершення війни (як і кожна значна подія, поворот в історії суспільства) завжди ґрунтується на реальності. Договори відображають і ґрунтуються на реальності - інакше вони перетворюються на простий папірець який означає дуже мало, а триває тільки до першого повороту.
Україна це знає, вивчила – і мало кому у світі вдалося дізнатися про це краще ніж Українi на власному досвіді. І навіть неодноразово.
Версальська конференція відбулася червні 1919 р. - через сім місяців після поразки Німеччини та її союзників.
Ялтинська конференція пройшла в лютому 1945 року: за три місяці до остаточної поразки Осі в Другій світовій війні.
У лютому 1989 СРСР (тоді ще) вийшов із Афганістану. Просто вийшов – не було жодних конференцій.
1994-го було підписано меморандум. До 2014 було укладено шість чи вісім міжнародних договорів із Росією. Наприкінці 2014-го було підписано першу мінську угоду з Росією. Було ще незліченнa кількість домовленостей. У лютому 2022-го Росія за сприяння Білорусії напала на Україну.
Історія та факти не просто існують, нагадуючи нам про минуле. Вони дуже чітко дають нам зрозуміти: Папери та слова, що не ґрунтуються на реальності, не витримають випробування часом. Вони розвіються з першим подихом вітру подій і від них нічого не залишиться. Взагалі нічого.
Існують дві реальні, міцні підстави для припинення війни Путіна:
2. Майже повне знищення агресивного потенціалу ворога.
Вони – коли будуть виконані, реальні. Вони цілком фактичні. І вони, за логікою та фактом, зупинять путінську війну.
Слова та папери її не зупинять: жодні слова. Мені не треба навіть переконувати - все вжe сказала історія 1992 – 202... Додати нема чого – немає таких слів. Можна подивитися.
Марк Карні (Канада) сказав що Росія програє - до цієї думки прийшли більшість союзників і Путін повинен зрозуміти безглуздість війни. Карні один із найближчих друзів України у західному світі - але навіть він не закінчує фразу (а деякі союзники просто промовчали - до слова). Ні, Марк - ми не можемо чекати тa розраховувати що Путін щось таке зрозуміє - так воно не закінчилося раніше, і не так пройшли конференції.
Ні, ми не можемо диктувати наші побажання чи умови реальності: це вона має чіткі, фактичні умови для нас. Виконав - пройшов, ні залишився з папірцем у руці та поясненнями. А хто не знав? Для кого сюрприз?
Реальних умов для конференцій сьогодні немає. Говорити серйозно: ось на цьому етапі, сьогодні ще нема про що. Ніхто не може бути креативнішим і мудрішим за реальність - і вона висловилася: Версаль, Ялта, Афганістан. А ось навпаки – скільки завгодно (1992 – 202...). Очі не брешуть.
Хто б не зобразив креатив конференції: реального сенсу в цьому не було. Але сам факт уже про щось говорить. Про ставлення до та визнання реальності. Далі продовжувати не буду - ліньки.
Хотів додати про мотиви та інтереси але передумав - як уже сказано, просто ліньки. Але два моменти треба все ж таки згадати.
Перше: за словами Мерця, іншого друга України розраховувати на повний вступ до ЄС у стані війни Україна не може. Не можу сперечатися із самою заявою, але вона представляє зовсім ясні логічні - значить реальні, висновки. А сперечатися з реальністю ми знаємо: не варто.
Інтерес України у цьому історичному становищі – це не папірець з Путіним, і навіть не з ЄС. Інтерес України - це виживання нації та її довгострокова безпека, і ми знаємо, вивчили що жоден папірець, сам собою, цього не забезпечить.
Звідси логічно випливає що існує лише один шлях до забезпечення довгострокової безпеки України і, водночас, логічно, до завершення війни Путіна.
Мерц щойно наголосив що на цьому шляху не буде ні об’їздів, ні скорочень: Україна мусить перемогти, а потім приєднатися до ЄС: інакше їй доведеться відмовитися від своїх довгострокових інтересів безпеки.
Де тут наївні? Уявимо: Україна підписала деякий "миp" визнавши відмову від територій. ЄС уже не далеко - от прямо за тим перевалом, ратифікація 32-x (або скількox) країн. Але Путін уже отримав за чим прийшов прямо тут, ЗАРАЗ - і чому б йому не прийти за більшим прямо одразу? Що його зупинить? Слова? Обіцянки? Меморандуми? Мерц? Маячня. Просто фантазія - і свідома відмова побачити тa визнати реальність.
Перші речі першими. Інтерпретація? Але де ж тут прогалини, недоліки? Ні, я їх не бачу. Якщо Україна не може приєднатися зараз, борючись із жорстокою злочинною агресією, логічно залишається лише два варіанти: Україна капітулює - і запрошує, з часом нa нову агресію. Або Україна перемагає - і вступає до ЄС без війни. Логіка не бреше. Усі, хто не бачить цих висновків можуть висловити свою думку в коментарях.
Виживання нації пов'язане на поразку агресії. Довгострокова безпека нації – теж. І тепер, вступ до ЄС. Так говорив Мерц. Зрозуміло?
Другий момент коротший. Bсі побачили історію з орденами? А із пакетом допомоги? І з санкціями? Представили картину: у Мерця свої інтереси, aлe Україна прислухалася до його поради. І у Стармера свої. І так далі, тридцять країн. Запитання: де залишилася Україна після виконання всіх порад? Натяк: може, озирнутися на історію?
Але реальність вже пішла вперед – і вона не приймає імітації дії, махання руками, бігу на місці. Кому як Україні не знати?
Єдиний шлях до національної мети прокреслений і зрозумілий. Відмови від нього не буде ні виправдань ні пояснень - тим більше порадами сторонніх чия безпека та майбутнє не стоять (поки що) на коні. Україна має нарешті взяти в руки своє майбутнє і довести розпочату справу до кінця.
І коли настане час конференцій, ми це побачимо - а нащадки запишуть в історію. А намагатися намалювати її чи зіграти на дудочці і знову тільки відведе від результату.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma