В Євросоюзі все активніше звучать пропозиції почати формувати власні Збройні Сили. Здавалося б, навіщо створювати таку структуру, якщо чимало країн-членів ЄС входять до Північноатлантичного Альянсу і «безпекові» питання вже покладені на НАТО? Крім того, створюючи «євроармію», варто було б дізнатись, що це будуть за Збройні Сили, хто ними керуватиме і від якої країни виділятимуться підрозділи, озброєння і бойова техніка?
Навіть на етапі обговорювання цього питання, воно зустріло чимало прихильників і противників з числа найвищого керівництва ЄС і НАТО. Звучать заяви, що створення таких Збройних Сил призведе до послаблення і навіть розколу і Євросоюзу і Альянсу. Але інші доводять, що для Європи життєво необхідна власна армія, щоб адекватно і, в першу чергу, оперативно реагувати на усі геополітичні виклики сьогодення.
Воєнні структури, які є в Євросоюзі.
Взагалі, структура Інститутів, програм та організацій Євросоюзу, які займаються питаннями безпеки і оборони, доволі складна й заплутана. На верхівці структури є «Загальна політика безпеки і оборони» (англ. Common Security and Defence Policy, CSDP), - це основний елемент «Спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського союзу (CFSP) » і сфера політики ЄС, яка стосується оборонних і військових аспектів, а також цивільного кризового управління. ESDP є наступником Європейської безпеки і оборони (англ. European Security and Defence Identity) в рамках НАТО, але відрізняється тим, що вона підпадає під юрисдикцію Європейського союзу, включаючи країни, що не мають зв'язку з НАТО. Формально «Загальна політика безпеки і оборони» - це сфера Європейської ради, яка, в свою чергу є установою Євросоюзу, в якій зустрічаються глави держав-членів.
В рамках CSDP («Загальної політики…» - авт.) є різні механізми співпраці, які існують між збройними силами держав-членів, як на міжурядовому рівні, так і в рамках цієї інституційної структури ЄС. Оборонна політика головним чином знаходиться в сфері повноважень національних держав. Головним військовим альянсом в Європі залишається Організація Північноатлантичного договору (НАТО), яка в даний час включає 22 держави-члена ЄС разом з шістьма європейськими членами поза ЄС (Албанія, Ісландія, Норвегія, Туреччина і Чорногорія, Північна Македонія), а також США і Канаду.
Хоча розвиток CSDP є доволі суперечливим питанням, зокрема з урахуванням ролі НАТО. Втім, військові форми європейської інтеграції значно посилилися на початку 21-го століття, що призвело до розгортання численних миротворчих місій ЄС (йтиметься далі) і створення бойових груп Євросоюзу. Останні, однак, ніколи не брали участі в операціях, а інші нещодавні ініціативи, які стосувались військової інтеграції, такі як: європейські сухопутні сили, жандармерія і командування повітряного транспорту є міжурядовими та існують поза рамками CFSP ( «Спільної зовнішньої політики ЄС…»- авт.) . Повної інтеграції, яка необхідна для створення збройних сил, на даному етапі ще немає.
Сьогодні кожна з країн Євросоюзу сама визначає свою оборонну політику - координація тут йде по лінії НАТО, а не ЄС. Дійсно військовослужбовці країн ЄС брали і беруть участь майже у двох десятках військових і гуманітарних операцій, головним чином за межами Старого Світу, але ці операції проходять під прапорами окремих країн і їхніх збройних сил, а не Євросоюзу в цілому (не плутати з операціями EUFOR – Сил швидкого реагування Євросоюзу, про які йтиметься далі.).
У вересні 2017 року під час зустрічі глав оборонних відомств держав ЄС в Таллінні представник Литви закликав керівництво Євросоюзу створити так звану «військову Шенгенську зону». Метою її створення була можливість оперативного переміщення військ по території усієї Європи. Для досягнення цього слід було створити спеціальну програму. Ідея даного проекту знайшла підтримку багатьох держав, а його практична реалізація була важлива і для ЄС і для НАТО.
В листопаді 2017 року 23 з 28 держав-членів ЄС підписали спільне повідомлення про те, що вони узгодили цю спеціальну програму, яка спрямована на тіснішу співпрацю в сфері безпеки і оборони, в рамках Глобальної стратегії ЄС із зовнішньої політики і політики безпеки. Програма отримала назву PESCO, що розшифровується як - Permanent Structured Cooperation –«Постійна структурована співпраця».
На той час її досить неоднозначно зустріли в Північноатлантичному альянсі. За словами Генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга програма співпраці PESCO, хоч і не буде протиставлена блоку НАТО, але покликана «зміцнити європейський стовп всередині НАТО».
В грудні 2017 року Рада ЄС ухвалила рішення, яка затвердила PESCO, і у програмі сьогодні беруть участь 25 держав-членів ЄС. Ініціативу відмовилися підтримати Великобританія, Данія і Мальта.
Декларація про проекти в рамках PESCO (Declaration on PESCO projects) містила перші сімнадцять ключових напрямків співпраці, і у ній було конкретно визначено, яка країна і за що відповідала.
Зокрема на Німеччину було покладене: створення європейського медичного командування, створення Центру логістики в Європі для підтримки операцій, створення Центру передового досвіду для навчальних місій ЄС (CoE EUTM), а також оперативне розгортання EUFOR CROC- операцій з реагування на кризові ситуації.
Франція відповідальна за створення європейської програмно-визначальної радіосистеми (ESSOR) і за всебічну підтримку операцій. На Італію покладається проведення сертифікованого європейського тренінгу для армій держав-членів ЄС, створення автономної системи портового нагляду, розгортання комплексу військових заходів з надання допомоги в разі стихійних лих та наступна генерація броньованих бойових машин піхоти (AIFV), десантних машин (AAV) і легких транспортних засобів (LTV). Кіпр - створення мережі логістичних структур (LSN) на периферії Європейського Союзу.
Нідерланди - вирівнювання і стандартизація транскордонного військового транспорту. Греція відповідає за удосконалення морської системи нагляду і створення бази обміну інформацією у відповідь на кібернетичні атаки і загрози. На Словаччину покладена підтримка стрільби з закритих позицій, на Іспанію - стандартизація процедур C2 (командного і контрольного) для операцій , на Литву надання допомоги для забезпечення кібернетичної безпеки і створення кібер-групи швидкого реагування. На Бельгію покладена мінна протидія в морі із застосуванням підводних мінних детекторів і безпілотних літальних апаратів або напівавтономних підводних систем.
EUFOR – спеціальні сили Євросоюзу.
У Європейського союзу існують свої сили швидкого реагування, які є складовою сфери загальної політики безпеки і оборони. Їхня основна назва -СЕС –«Сили Європейського союзу» (англ. EUFOR або European Union Force) СЕС підпорядковуються Військовому штабу Європейського Союзу і доповнюють інші збройні формування ЄС, такі як Європейський корпус, Європейська жандармерія, Морські сили Європи і Бойові групи ЄС.
Сили EUFOR провели і проводять сьогодні загалом вісім операцій. У кількох з них Україна брала і бере активну участь. Зокрема це такі операції:
«Згода» - військову присутність в Республіці Македонія з 31 березня по 15 грудня 2003 року. Досвід першого бойового розгортання частин Євросоюзу. Головна мета місії - захист спостерігачів ОБСЄ. Чисельність військового контингенту від 300 (на самому початку) до 400 військових. На зміну цій операції в грудні 2003 року прийшла поліцейська місія EUPOL PROXIMA, яка тривала до 14 грудня 2005 року.
«Алфея» - військову присутність в Боснії і Герцеговині для спостереження за дотриманням Дейтонської угоди. З 2 грудня 2004 року і по теперішній час СЕС знаходяться там в якості наступника «Стабілізаційних сил» (англ. SFOR) НАТО. Минулого місяця Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення про направлення національного континенту для участі у військовій операції Європейського Союзу "Althea" у Боснії і Герцеговині. Сили EUFOR налічують 600 військовослужбовців з 20 країн.
«Дарфур» - у період з 18 липня 2005 по 31 грудня 2007 року (до появи миротворців ЮНАМІД) Європейський союз здійснював постачання 2 000 бійців Об'єднаної африканської місії в Судані, надавши їм на допомогу 15 військових радників та 30 жандармів. Вартість цієї операції перевищила 500 млн. Євро.
«ДР Конго» - 2 500 військових EUFOR були відряджені 25 квітня 2006 року в Демократичну Республіку Конго. Підставою послужила прийнята Радою Безпеки ООН резолюція за номером 1671 з підтримки Місії ООН в Демократичній Республіці Конго (МООНДРК) на час перших багатопартійних виборів у країні, які відбулися 30 липня 2006 року. Операція EUFOR Congo завершилась 30 листопада 2006 року.
«Чад / ЦАР» - EUFOR також проводили миротворчу операцію спільно з Місією Організації Об'єднаних Націй в Центральноафриканській Республіці і Чаді (МІНУРКАТ) з кінця 2007 року по березень 2009 року. Понад 3 700 військових з країн Євросоюзу відбули до Африки, ще 600 військовослужбовців залишилися в Європі в якості бойового резерву.
«Африканський ріг –Аталанта» - З 5 листопада 2008 року і по теперішній час кораблі Європейського союзу ведуть боротьбу з сомалійськими піратами в міжнародних водах поблизу Африканського рогу. В операції, яка згодом отримала кодове ім'я «Аталанта», задіяна ескадра з 4-6 кораблів, 2-3 літаків морської розвідки і 1200 військовослужбовців. Щорічні витрати по виконанню завдань даної місії становлять 6,3 млн. Євро. Свого часу, починаючи з 2010 року в операції брали участь офіцери штабу операції, а також фрегат ВМС України «Гетьман Сагайдачний» і оглядові групи морського спецназу.
Операція EUFOR «Lybia» проходила з 1 квітня по 31 жовтня 2011 року в рамках військового втручання сил міжнародної коаліції (в основному країн блоку НАТО) в громадянську війну в Лівії.
«Софія» - З літа 2015 року після загострення ситуації з біженцями, які намагаються перепливати Середземне море і нелегально потрапити до Європи, була організована операція «Софія». Річний бюджет цієї місії майже 12 млн. Євро. Штаб-квартира знаходиться в Римі. За три роки військовими моряками Євросоюзу було врятовано понад 13 000 чоловік.
Наразі сили Євросоюзу EUFOR проводять три військові операції: «Алфея», «Аталанта» і «Софія». Крім того, за необхідності в ЄС існують підрозділи для термінового розгортання при виникненні різноманітних кризових ситуацій. Проте – це не є тими спеціальними «штатними» силами Євросоюзу, про які йде мова.
Історія питання.
Ідея європейської армії з'явилася одночасно з виникненням попередників самого Євросоюзу - в 1950-х роках. Уже тоді Франція, Німеччина, Італія та країни Бенілюксу хотіли створити Європейське оборонне співтовариство, однак угода не була ратифікована французьким парламентом. З тих пір ідея регулярно з'являється на порядку денному. Так було, наприклад, після закінчення холодної війни і після конфлікту в колишній Югославії.
В 1999 році в Євросоюзі вперше почали обговорювати створення системи бойових груп ЄС, чисельність яких мала складати до 1500 осіб. Їхня мета - реагування на виникаючі у світі кризи. Проте, створенні у 2007 році, такі групи ніколи й ніде не використовувалися.
Під час російсько-української війни в 2015 році ідея «євроармії» знову виникла в полі зору європейських політиків. Загроза з боку Росії стала для Європи черговим викликом. З ідеєю створити збройні сили ЄС виступили голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, а також інші європейські лідери і політики, такі як глава комітету німецького парламенту з питань зовнішньої політики Норберт Реттген, який заявив, що армія ЄС раніше була «європейською перспективою, час якої саме зараз прийшов».
За словами Юнкера, загальноєвропейська армія «дасть Росії зрозуміти, що ми серйозно ставимося до відстоювання цінностей Європейського Союзу». Стаття 42 «Договору про Європейський Союз» була вперше застосована в листопаді 2015 роки після терактів в Парижі, які були оцінені президентом Франції Франсуа Олландом як «атака проти всієї Європи».
Міністерство оборони Німеччини висловилася на підтримку ідеї створення армії Європейського союзу. За словами глави відомства Урсули фон дер Ляйен, така армія «показала б світу, що між країнами - членами ЄС ніколи більше не буде війни». Вона зазначила, що необхідно зробити якомога більше зусиль для збереження світового порядку, який був збудований після Другої світової і холодної воєн. Урсула фон дер Ляйен заявила, що «Загальноєвропейські збройні сили дозволять зміцнити європейську політику в сфері безпеки в світлі криз, подібних українській».
Про те, що державам ЄС вже час приступити до створення спільної європейської армії, в серпні 2016 року заявив прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, якого підтримав його чеський колега Богуслав Соботка. Згодом пропозиція створити єдиний оборонний союз прозвучала під час неформального саміту ЄС, який відбувся 17 вересня 2016 року в Братиславі (головними прихильниками подібної організації виступили Німеччина та Франція).
У вересні 2016 року, Франція і Німеччина підготували проект пропозицій щодо модернізації європейської оборони. У ньому вони запропонували створити єдиний центр управління обороною, обмін матеріально-технічними ресурсами і розгортання загальної системи супутникового спостереження.
В травні 2018 року верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні, виступаючи на конференції «Стан союзу» (The State of the Union) у Флоренції, де вчергове заявила про необхідність створення професійної армії для забезпечення безпеки Євросоюзу.
В ході заходів з нагоди відзначення 100-річчя закінчення Першої світової війни французький президент Еммануель Макрон запропонував створити загальноєвропейську армію незалежну від США і НАТО.
Переваги і складнощі створення «євроармії».
В даний час в ЄС існує 27 армій, загальна кількість особового складу в яких становить близько 1,2 млн осіб. Оборона організована переважно на національному рівні, що призводить до дублювання структур і функцій, а це в свою чергу до високих витрат на оборону. Прихильники ідеї європейської армії запевняють, що налагоджена співпраця всіх країн-членів ЄС дозволить заощадити на розробці та придбанні сучасних систем озброєнь, і тим самим перерозподілити завдання таким чином, щоб кожна з країн мала свою військову спеціалізацію.
Крім того, чимало європейських країн мають довгу історію існування у світі, і захист власних національних інтересів для багатьох держав Європи у відносинах між собою більше не має жодного сенсу. На думку прихильників ідеї, європейська армія стане символом єдності і сили, а також покаже всьому світу, що між державами, що входять в ЄС, ніколи не буде війни.
Наразі головне питання у створенні європейської армії полягає в тому, чи згодні будуть всі члени ЄС передати Брюсселю повноваження по використанню їх військ. Не варто також забувати, що для низки країн Європи армія протягом багатьох років є важливим символом національного суверенітету й інструментом політичного впливу. Але від цього їм згодом доведеться відмовитися, чи готові вони?
Крім того, всі члени ЄС повинні будуть розробити єдиний механізм, який би регулював участь європейської армії в бойових діях за кордоном. «Справа в тому, що в кожній країні з цього приводу існують свої законодавчі норми», - розповідає видання «Deutsche Welle», - Наприклад, у Франції в 2008 році вступив в силу закон, згідно з яким, будь-яка операція збройних сил за кордоном, якщо її термін перевищує чотири місяці, вимагає згоди парламенту».
«У Німеччині рішення про відправку військовослужбовців бундесверу в ту чи іншу країну повинно в обов'язковому порядку затверджуватися бундестагом» - повідомляє DW.
Нові втілення старої ідеї.
На початку травня 2021 року ідея створення європейських збройних сил знову з’являється на порядку денному, Агентство Reuters посилаючись на високопоставленого чиновника ЄС, повідомляє , що на майбутньому саміті ради Європи розглянуть питання «євроармії»: -14 країн Європейського Союзу, включаючи Німеччину і Францію, запропонували створити військові сили швидкого реагування, які могли б застосовуватися на ранньому етапі міжнародних криз, йдеться у повідомленні Reuters розповідає «Європейська правда».
https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/05/5/7122869/
За словами чиновника, країни заявляють, що ЄС повинен створити бригаду з 5 тисяч солдатів, можливо, підкріплену кораблями і літаками, щоб допомогти демократичним іноземним урядам, які потребують термінової допомоги, а також більш активно втручатися в події за кордоном, особливо в таких державах, як Лівія. Створенні в 2007 році бойові групи Євросоюзу, про який йшлось вище, тепер можуть скласти основу так званих «Сил першого входу», що є частиною нового імпульсу до посилення обороноздатності ЄС
До 14 країн належать: Австрія, Бельгія, Кіпр, Чехія, Німеччина, Греція, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Словенія та Іспанія.
І ось уже 10 травня 2021 року Рада Європейського союзу прийняла відповідну постанову, у якій підтвердила рішучість просуватися вперед до створення власної системи безпеки і оборони. «Рада закликає ЄС більш активно слідувати стратегічному курсу і зміцнити свою здатність діяти автономно. ЄС повинен просувати свої інтереси і цінності і вміти протистояти загрозам і викликам глобальної безпеки », - йдеться в постанові. Особлива роль відводиться політичного проекту «Стратегічний компас». У постанові підкреслюється важливість посилення оборонних проектів ЄС, таких як Постійне структуроване співробітництво (PESCO).
Рада ЄС доручила високому представнику із закордонних справ і політики безпеки Жозепу Боррелю підготувати проект «Стратегічного компаса» для обговорення на засіданні Ради в листопаді. До того ж, з цього року у Євросоюзу є загальний бюджет для спільної розробки озброєнь, і розробляється військову доктрину на 2022 рік.
Саміт у Любляні і чому НАТО – проти «євроармії».
На початку вересня 2021 року в Любляні пройшла неформальна зустріч міністрів оборони держав Євросоюзу. За її підсумками в ЗМІ потрапила інформація, про намір Євросоюзу створити сили швидкого реагування чисельністю 50 тис. чоловік(!).
Проте Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель спростував це повідомлення. Він розповів, що на неформальній зустрічі міністрів оборони ЄС 2 вересня в Любляні обговорювалася концепція нової системи оборони і плани створення сил швидкого реагування Євросоюзу.
«Я ніколи не говорив про створення угрупування сил чисельністю в 50 тис. чоловік, мова про це не йде. Було б божевіллям з мого боку стверджувати, що нам потрібні 50 тис. солдатів. Реальна цифра, яку всі експерти вважають достатньою, щоб проводити місії сучасними методами ведення війни - це близько 5 тис. осіб, - заявив Жозеп Борель - Для сучасних військових умов нам потрібні набагато більш компактні сили, чисельністю в 5 тис. чоловік».
Відповідаючи на питання журналістів, Боррель зазначив, що раніше згаданий попередній проект створення спільних ЗС Євросоюзу, який був оголошений завершеним у 2007 році, не був ніколи застосований на практиці. Для своїх гуманітарних місій ЄС щоразу створював окремий змішаний військовий контингент, тоді як, за словами Борреля, спільнота потребує постійного, добре злагодженого спільного оперативного угруповання.
Як приклад місії, в якій подібні сили могли б бути застосовані, Верховний представник ЄС назвав операцію із забезпечення контролю за аеропортом Кабула. Він зазначив: якби в ЄС вже були наявні сили швидкого реагування із зазначеною чисельністю, їх було б достатньо, щоб самостійно утримувати цей аеропорт і продовжувати евакуацію після відходу з країни американських військових.
В свою чергу генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг в інтерв'ю виданню The Telegraph заявив, що створення нових збройних сил Європейського союзу, розділить Європу і союзників по НАТО.
Генсек Альянсу привітав додаткові зусилля Європи у сфері оборони. Однак, за його словами, вони ніколи не замінять НАТО. Столтенберг звернув увагу на те, що 80% оборонних витрат НАТО фінансують союзники Альянсу, які не входять до ЄС. Зокрема, це Норвегія, Ісландія, Туреччина, США, Канада і Великобританія. На його думку, спроба створити паралельні або дублюючі військові структури послабить здатність союзників по НАТО працювати разом при обмежених ресурсах.
Розгортання підрозділів армій США, Великобританії, Туреччини і Норвегії для надання допомоги в евакуації з Афганістану показало, що країни НАТО, які не входять в ЄС, мають «унікальні можливості, які необхідні для захисту Європи», зазначив Столтенберг. Тому варто переконатися, що Європа і Північна Америка об'єдналися.
Проте, говорити сьогодні про створення «євроармії» ще занадто рано, переконаний Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. Розповідаючи про вересневий саміт міністрів оборони країн ЄС у Любляні, він підкреслив, що хоча вони і обговорювали створення таких сил, жодних ухвалень міністри не зробили. Перші практичні рішення з цього питання будуть прийняті в жовтні-листопаді в рамках підготовки нової європейської концепції з безпеки «Стратегічний компас». Її затвердження, а з нею і плани створення сил швидкого реагування ЄС, має відбутися не раніше березня 2022 року.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma