«Є така країна, вона велика, і красива і дуже багата. Вона одна з найбільших за територією в Європі й простягається від гір до самого моря. У ній живуть красиві й вільні люди...»
- Це рай, мамо?
Почекай, любий, ... але в них є одна дивна риса, чи то слабкість, чи то хвороба, а може ще щось. Раз на десятиліття приблизно, вони начисто втрачають пам'ять і повинні починати все з початку."
Совок вбиває. Рахунок жертв совка, починаючи від гетьмана/директорії початку минулого сторіччя, отаманів які ніяк не могли бачити далі своїх сіл, обміну фізичних гарантій безпеки на нічого не вартий папірець, далі ще обмінів на кшталт шила на мило: сьогоднішні дві латочки на безпеку країни на десятиліття, цей рахунок в Україні йде вже на мільйони і це реально і фактично, анітрохи не перебільшено.
І ось понад століття потому, треба відзначити початок навчального року набивши будівлю вщерть за сто кілометрів від кордону з агресором і на третій рік війни без правил тa обмежень.
Чи треба ображатися на запитання, поставлене самою реальністю? Дзеркалом?
Чи може Україна, на друге століття реальних спроб позбутися нарешті від недолугості; безвідповідальності; тупої і небезпечної - для власного виживання тa майбутнього, наївності; тa тупого ідолопоклонства, що неминуче тa регулярно породжують совкове тупе і солдафонське кермування руками «тому що я так можу і тут сиджу»?
Це питання реальне і поставлене воно самим Часом. Тому, oбійти і втекти від нього не вийде. Прослизнути якось один разок, лише раз! - безвідповідально і тупо. Треба вирішувати - або опустити руки тa прийняти вирок історії.
Думав про довшу статтю, але немає бажання. Ну що тут ще не видно? Що не лежить на поверхні?
Двадцять, п'ятдесят або сто співробітників готувалися до заходу, і в жодного з них не замерехтіло: війна; безпека; життя людей. Совок. Плескати тa радіти, завжди; думати важко, і що ще начальник скаже.
Це навіть не важливо, просто наївний тупий совок або щось гірше. Совок завжди працював, працює і буде працювати для ворога і на ворога, послаблюючи Україну і зводячи нанівець її зусилля піти від нього. Не розірвавши з совком і не покінчивши з ним, Україна не зможе піти від минулого. Так воно видається, і виглядає. Рада не змогла ухвалити рішення. Не набралося голосів.
Позбавлення від совка: просто зараз термін вийшов весь ще рік тому це питання виживання та майбутнього нації. Так воно мені видається: не менше і не яке не перебільшення.
Далі думати і вирішувати Україні, її громадянам. Бо майбутнє цe не обіцянка, не гарантія і не подарунок, а вибір. Так було і буде завжди, в еволюції.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma