Чому ми відводимо війська?
Чому ми відводимо війська?
Війна на Донбасі, яку спровокувала Росія, триває з весни 2014 року. Для врегулювання цього збройного конфлікту на сході України створено Тристоронню контактну групу, яка працює у Мінську. Три роки тому 21 вересня 2016 року сторони підписали рамкове рішення Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів на трьох ділянках: у Золотому, у Петровському та в Станиці Луганській. Це було доповненням до протоколу від 5 вересня 2014 року, меморандуму від 19 вересня 2014 року та комплексу заходів по виконанню Мінських угод від 12 лютого 2015 року.
За три роки кілька разів були намагання розвести сили на цих ділянках, проте, якщо брати загалом, то процес так і не зрушився з «мертвої» точки. Після зміни цьогоріч вищого керівництва держави розмови про розведення військ із 2016 року поновилися. Зокрема, це питання зараз, наполегливо просувають і Україна і Росія перед зустріччю у «нормандському форматі».
Перший такий крок, з розведення військ був зроблений на початку липня на Луганщині, в Станиці Луганській. Він виявився більш-менш вдалим, і зараз там тривають роботи з відновлення мосту поблизу КПВВ.
13 вересня представник України в Тристоронній контактній групі Леонід Кучма заявив, що на наступному засіданні ТКГ 18 вересня буде ухвалено рішення про остаточне відведення сил у Петровському й Золотому Луганської області, і що є перспектива подальшого відведення військ. Проте, 18 вересня Тристороння контактна група не дійшла згоди щодо остаточних дат такого розведення.
Командувач операції Об'єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко заявив, що підготовчі заходи з відведення військ проводяться уздовж всієї лінії розмежування на Донбасі. За його словами це завдання визначено начальником Генерального штабу Збройних сил, Міністром оборони та главою держави: - «Ми до цього готові заради покращення життя наших громадян та, зрештою, все буде залежати від дзеркальних дій з протилежного боку".
https://www.pravda.com.ua/news/2019/09/18/7226624/
Захопили не порушуючи «Мінська»
Погодившись на відведення військ сторони висловили певні умови і найголовніші з них – припинення вогню на ділянці розведення і дзеркальність дій. Тобто і наші війська і противник мають відвести свої сили й засоби на певні відстані. Під час такого відведення підрозділи Збройних сил України мають залишити селище Золоте-4, і воно знову має опинитись в так званій, «сірій зоні» - полосі між ворогуючими сторонами.
Місто Золоте до 2014 року входило до Первомайської міськради, а зараз належить до Попаснянського району Луганщини. Воно складається з п’яти мікрорайонів-селищ, які виросли біля різних шахт. У лютому 2015-го року, коли «Мінськими домовленостями -2» була визначена лінія розмежування сторін, три з п’яти цих селищ залишились під контролем України. Золоте-5, що має назву Марьєвка опинилось під контролем проросійських бойовиків так званої «лнр». Найскладніша доля виявилась у селища Партизанське (Золоте-4), воно опинилось на непідконтрольній території між ворогуючих сторін. Але наші швидко взяли під контроль майже усю територію селища.
В 2016 році, коли сторони спробували відвести війська Збройні сили України змушені були відійти з позицій в Золотому-4. Процес тоді контролювали представники ОБСЄ, але в 2018 ми повернулись.
Успішно застосовуючи тактику зайняття нових територій, Збройні сили України поступово захопили «буферну» територію і зайняли декілька населених пунктів в так званій «сірій зоні». Суть цієї тактики полягала в тому, що в цю «сіру зону» в межах видимості противника висувається штурмова група. Під ворожим вогнем наші бійці поступово окопуються, розширюють позицію до рівня спостережного пункту. Згодом - до взводного «опорника». В умовах «Мінська» вибити з такої позиції ВСУ можна тільки забороненим калібром, тому позицію можна вважати закріпленою.
Таким чином наша армія просунулась на кілометри, забираючи «сіру зону». В даному випадку, Золоте-4 було взяте під контроль без порушення «Мінська». Зокрема на даній ділянці наші просунулись вперед на понад два кілометри, скоротивши відстань до противника до кількох сотень метрів.
Ці події відбулись в липні 2018 року. На «зачистку» населеного пункту і будівництво укріплень знадобилось майже три тижні. Зараз наші укріплення розташовані на південно-східній околиці Золотого-4.
Проте такі наші дії призвели до значного зростання кількості обстрілів з боку противника і втрат серед наших бійців. Страждають і мирні мешканці, яких залишилось в селищі більше півтисячі чоловік. На схемах обстрілів, оприлюднених в наших ЗМІ, добре видно де проходить лінія розмежування, згідно з «Мінськом» і де вона зараз насправді. Противник навмисно обстрілює цивільні будівлі, адже наші позиціє дещо ближче до нього, але таким чином він показує, що «прилітає» сюди тому, що селище під контролем Збройних Сил.
https://censor.net.ua/…/terorysty_z_ptrk_obstrilyaly_nasele…
https://espreso.tv/…/okupanty_obstrilyaly_z_granatometiv_zh…
Ризики втрати Золотого.
Мешканці селища Золоте-4 налякані тим, що наших військових збираються відводити. Кореспонденти «Радіо Свобода», які відвідали фронтове селище повідомляють, що найбільші побоювання цивільних, це те, що сюди увійдуть проросійські бойовики і «розпочнеться безкарність та незаконні самосуди над тими цивільними, які проживали поруч із військовими, підтримували їх. Також люди бояться відсутності влади й комунікацій з нею. У Золотому-4 й так складно із продовольством. Здебільшого у населеному пункті живуть пенсіонери».
https://www.radiosvoboda.org/a/30176904.html…
Проте підстав для таких побоювань є мінімум. Готуючи відведення наші військові врахували чимало факторів, які вплинули на остаточне рішення про готовність відійти. І перше це – рельєф місцевості. Спочатку і наші і позиції противника знаходились на горбах та пануючих висотах. Біля Золотого взагалі дуже пересічена місцевість з глибокими улоговинами і ярами. Сторони таких улоговин досить круті й дуже незручні для руху. Варто взяти під контроль кілька доріг і тим самим майже перекрити будь-яке пересування противника. Щодо Золотого-4, то селище розташоване в долині, і нашим щоб зайти в нього довелось спуститись нижче і зайняти доволі незручне положення, коли противник перебуває на пануючих висотах і може контролювати ситуацію зверху.
Тепер нам доведеться повертатись на раніше займані укріплення доволі вигідні з військової точки зору. Ми їх займали і будували тоді, коли була можливість «вільніше» рухатись вперед-назад. Те, що противник не почне одразу ж захоплювати покинуті наші позиції і сам населений пункт говорить кілька причин.
Перша це те, що тоді йому доведеться спускатись в долину і потрапляти в незручне становище, з якого ми легко його можемо вибити. Чому легко, тому що все тут пристріляне і підготовлене ще з часів, коли ми не рухались вперед. Друга причина це те, що якби у ворога в планах було захоплення Золотого-4, то його він би взяв під контроль ще в 2016 році, коли наші вперше від нього відійшли. Йому вигідно тримати населений пункт, як «буферну зону», щоб наші не могли через нього підготувати наступ на Первомайськ.
Щоб на даній ділянці не було руху військ, спостерігачі СММ ОБСЄ здійснюватимуть тут моніторингову діяльність, а також процес відведення контролюватимуть представники СЦКК.
Крім того, після відведення військ відстань між сторонами буде доволі великою, близько п’яти кілометрів. Якщо якась зі сторін вирішить перервати домовленості і зайняти свої позиції до відведення, то інша теж в такі ж терміни займе власні. Шансів, що хтось встигне захопити чужу територію зовсім обмаль. Та й на цей випадок і бійці ЗС України і російські найманці підготували та пристріляли важке озброєння й резерви.
Тому ризики, що відійшовши від Золотого-4 ми здаємо його бойовикам так званої «лнр», дуже незначні. Навпаки, це ми тут можемо користуючись фактором раптовості і складним рельєфом, вийти на околиці Первомайська. Противник це також врахував і тому поки-що не поспішає на дзеркальне відведення на цій ділянці.
Лише відвівши війська можна створити певні зони безпеки яких зможуть працювати різні організації для покращення життя місцевих мешканців, які живуть на «лінії фронту».
Війна на Донбасі, яку спровокувала Росія, триває з весни 2014 року. Для врегулювання цього збройного конфлікту на сході України створено Тристоронню контактну групу, яка працює у Мінську. Три роки тому 21 вересня 2016 року сторони підписали рамкове рішення Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів на трьох ділянках: у Золотому, у Петровському та в Станиці Луганській. Це було доповненням до протоколу від 5 вересня 2014 року, меморандуму від 19 вересня 2014 року та комплексу заходів по виконанню Мінських угод від 12 лютого 2015 року.
За три роки кілька разів були намагання розвести сили на цих ділянках, проте, якщо брати загалом, то процес так і не зрушився з «мертвої» точки. Після зміни цьогоріч вищого керівництва держави розмови про розведення військ із 2016 року поновилися. Зокрема, це питання зараз, наполегливо просувають і Україна і Росія перед зустріччю у «нормандському форматі».
Перший такий крок, з розведення військ був зроблений на початку липня на Луганщині, в Станиці Луганській. Він виявився більш-менш вдалим, і зараз там тривають роботи з відновлення мосту поблизу КПВВ.
13 вересня представник України в Тристоронній контактній групі Леонід Кучма заявив, що на наступному засіданні ТКГ 18 вересня буде ухвалено рішення про остаточне відведення сил у Петровському й Золотому Луганської області, і що є перспектива подальшого відведення військ. Проте, 18 вересня Тристороння контактна група не дійшла згоди щодо остаточних дат такого розведення.
Командувач операції Об'єднаних сил генерал-лейтенант Володимир Кравченко заявив, що підготовчі заходи з відведення військ проводяться уздовж всієї лінії розмежування на Донбасі. За його словами це завдання визначено начальником Генерального штабу Збройних сил, Міністром оборони та главою держави: - «Ми до цього готові заради покращення життя наших громадян та, зрештою, все буде залежати від дзеркальних дій з протилежного боку".
https://www.pravda.com.ua/news/2019/09/18/7226624/
Захопили не порушуючи «Мінська»
Погодившись на відведення військ сторони висловили певні умови і найголовніші з них – припинення вогню на ділянці розведення і дзеркальність дій. Тобто і наші війська і противник мають відвести свої сили й засоби на певні відстані. Під час такого відведення підрозділи Збройних сил України мають залишити селище Золоте-4, і воно знову має опинитись в так званій, «сірій зоні» - полосі між ворогуючими сторонами.
Місто Золоте до 2014 року входило до Первомайської міськради, а зараз належить до Попаснянського району Луганщини. Воно складається з п’яти мікрорайонів-селищ, які виросли біля різних шахт. У лютому 2015-го року, коли «Мінськими домовленостями -2» була визначена лінія розмежування сторін, три з п’яти цих селищ залишились під контролем України. Золоте-5, що має назву Марьєвка опинилось під контролем проросійських бойовиків так званої «лнр». Найскладніша доля виявилась у селища Партизанське (Золоте-4), воно опинилось на непідконтрольній території між ворогуючих сторін. Але наші швидко взяли під контроль майже усю територію селища.
В 2016 році, коли сторони спробували відвести війська Збройні сили України змушені були відійти з позицій в Золотому-4. Процес тоді контролювали представники ОБСЄ, але в 2018 ми повернулись.
Успішно застосовуючи тактику зайняття нових територій, Збройні сили України поступово захопили «буферну» територію і зайняли декілька населених пунктів в так званій «сірій зоні». Суть цієї тактики полягала в тому, що в цю «сіру зону» в межах видимості противника висувається штурмова група. Під ворожим вогнем наші бійці поступово окопуються, розширюють позицію до рівня спостережного пункту. Згодом - до взводного «опорника». В умовах «Мінська» вибити з такої позиції ВСУ можна тільки забороненим калібром, тому позицію можна вважати закріпленою.
Таким чином наша армія просунулась на кілометри, забираючи «сіру зону». В даному випадку, Золоте-4 було взяте під контроль без порушення «Мінська». Зокрема на даній ділянці наші просунулись вперед на понад два кілометри, скоротивши відстань до противника до кількох сотень метрів.
Ці події відбулись в липні 2018 року. На «зачистку» населеного пункту і будівництво укріплень знадобилось майже три тижні. Зараз наші укріплення розташовані на південно-східній околиці Золотого-4.
Проте такі наші дії призвели до значного зростання кількості обстрілів з боку противника і втрат серед наших бійців. Страждають і мирні мешканці, яких залишилось в селищі більше півтисячі чоловік. На схемах обстрілів, оприлюднених в наших ЗМІ, добре видно де проходить лінія розмежування, згідно з «Мінськом» і де вона зараз насправді. Противник навмисно обстрілює цивільні будівлі, адже наші позиціє дещо ближче до нього, але таким чином він показує, що «прилітає» сюди тому, що селище під контролем Збройних Сил.
https://censor.net.ua/…/terorysty_z_ptrk_obstrilyaly_nasele…
https://espreso.tv/…/okupanty_obstrilyaly_z_granatometiv_zh…
Ризики втрати Золотого.
Мешканці селища Золоте-4 налякані тим, що наших військових збираються відводити. Кореспонденти «Радіо Свобода», які відвідали фронтове селище повідомляють, що найбільші побоювання цивільних, це те, що сюди увійдуть проросійські бойовики і «розпочнеться безкарність та незаконні самосуди над тими цивільними, які проживали поруч із військовими, підтримували їх. Також люди бояться відсутності влади й комунікацій з нею. У Золотому-4 й так складно із продовольством. Здебільшого у населеному пункті живуть пенсіонери».
https://www.radiosvoboda.org/a/30176904.html…
Проте підстав для таких побоювань є мінімум. Готуючи відведення наші військові врахували чимало факторів, які вплинули на остаточне рішення про готовність відійти. І перше це – рельєф місцевості. Спочатку і наші і позиції противника знаходились на горбах та пануючих висотах. Біля Золотого взагалі дуже пересічена місцевість з глибокими улоговинами і ярами. Сторони таких улоговин досить круті й дуже незручні для руху. Варто взяти під контроль кілька доріг і тим самим майже перекрити будь-яке пересування противника. Щодо Золотого-4, то селище розташоване в долині, і нашим щоб зайти в нього довелось спуститись нижче і зайняти доволі незручне положення, коли противник перебуває на пануючих висотах і може контролювати ситуацію зверху.
Тепер нам доведеться повертатись на раніше займані укріплення доволі вигідні з військової точки зору. Ми їх займали і будували тоді, коли була можливість «вільніше» рухатись вперед-назад. Те, що противник не почне одразу ж захоплювати покинуті наші позиції і сам населений пункт говорить кілька причин.
Перша це те, що тоді йому доведеться спускатись в долину і потрапляти в незручне становище, з якого ми легко його можемо вибити. Чому легко, тому що все тут пристріляне і підготовлене ще з часів, коли ми не рухались вперед. Друга причина це те, що якби у ворога в планах було захоплення Золотого-4, то його він би взяв під контроль ще в 2016 році, коли наші вперше від нього відійшли. Йому вигідно тримати населений пункт, як «буферну зону», щоб наші не могли через нього підготувати наступ на Первомайськ.
Щоб на даній ділянці не було руху військ, спостерігачі СММ ОБСЄ здійснюватимуть тут моніторингову діяльність, а також процес відведення контролюватимуть представники СЦКК.
Крім того, після відведення військ відстань між сторонами буде доволі великою, близько п’яти кілометрів. Якщо якась зі сторін вирішить перервати домовленості і зайняти свої позиції до відведення, то інша теж в такі ж терміни займе власні. Шансів, що хтось встигне захопити чужу територію зовсім обмаль. Та й на цей випадок і бійці ЗС України і російські найманці підготували та пристріляли важке озброєння й резерви.
Тому ризики, що відійшовши від Золотого-4 ми здаємо його бойовикам так званої «лнр», дуже незначні. Навпаки, це ми тут можемо користуючись фактором раптовості і складним рельєфом, вийти на околиці Первомайська. Противник це також врахував і тому поки-що не поспішає на дзеркальне відведення на цій ділянці.
Лише відвівши війська можна створити певні зони безпеки яких зможуть працювати різні організації для покращення життя місцевих мешканців, які живуть на «лінії фронту».
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma