З’ясувалось, що питання «Чому Європа, а не Китай?», поставлене в пості «Еліта проти аристократів», не розкрите повною мірою. Отже, в цьому пості ми ще раз обміркуємо це дуже важливе питання в сучасному контексті…
Виникнення ієрархічної структури в людських колективах має свою історію, яка виглядає ще з печерних часів. Так, з найдревніших часів в кожній печері була своя ієрархія. Але вже тоді вожді печерних родів помітили, що чим більше людей в печері (людський ресурс), тим легше здобувати дичину. Хоча розподіл здобутого відбувався вже згідно табелі про ранги. Тобто, вже в печерах з’явилися голодні та ображені, які вважали розподіл здобичі несправедливим.
Мабуть саме в середовищі голодних знайшлися креативні, які вилізли з печери та організували землеробство. Землеробство дало стовідсотковий результат – харчовий ресурс. Від’ївшись, креативні організували розподіл праці. Бо запас харчів дозволяв відокремити від землеробів людей, які б фахово займалися будівництвом житла, виготовленням інструменту та посуду. Заодно креативні відгородили свої селища мурами, аби убезпечити себе від «братів по крові», які знайшли кращим для себе займатися випасом прирученої худоби, але, водночас, і не гребували халявою.
З’явились перші міста-держави в яких почали формуватися соціальні стани: жерці, воїни, ремісники, землероби. І цей процес характерний для всіх суспільств, які організовували свої міста-держави на всіх континентах планети Земля…
Разом з містами-державами, з розподілом праці та формуванням соціальних станів з’явилась проблема – земельний ресурс. Жерці та воїни вже не бачили себе в якості землеробів, а їхні родини поступово розросталися. І саме земельний ресурс, плюс додатковий ресурс землеробів, на думку тогочасних креативних жерців та воїнів, міг забезпечити харчовий ресурс для вже структурованого суспільства.
На правобережній частині теперішньої України землі було досить для землеробства і трипільські племена спокійно переходили з одного місця на інше. І величезні поселення трипільців, в яких проживали тисячі людей, не знали мурів. Інша картина спостерігалася в долинах Нілу, Євфрату, Інду та Хуанхе.
Почалися війни за землю, в результаті яких міста-держави спочатку перетворювалися на невеликі держави, потім на царства і нарешті розповзалися по планеті величезними імперіями.
Шимон Перес: «Смотрите, на протяжении веков мы жили с земли. А земля — это вещь вполне осязаемая. Даже механическая. Вы хотите больше земли? Воюйте. Нет земли без крови. Нужно защищать собственные границы. Ведь нет земли без границ. И поэтому наша история — это история войн. Война — главное средство удержать наши земли.» (Девид Сэмьюэлс 28 сентября 2017 года «Одно последнее интервью»)
З найдревніших часів переможці ламали хребти переможеним. Під сокиру "права сили" потрапляли жерці та воїни, не тому, що вони вважалися дармоїдами, а тому, що вони були здатними вчинити опір окупації. А ремісники та землероби не відчували на собі якихось перемін. Саме з цих, найдревніших часів, з моменту утворення перших держав, з’являється ілюзія ”наша хата скраю“ в землеробів та ілюзія "всемогутності" у переможців…
Політики з’являться пізніше, вже в античному світі, а в часи "собіранія земель" в древніх царствах Єгипту, Месопотамії та Китаю панівне становище в розвинутих структурованих суспільствах зайняли воїни. Як результат успішних війн. Із стану воїнів в найдревніших державах виділилися фараони, царі, імператори.
Ілюзія "всемогутності" почала розростатися разом із зростанням земельного та людського ресурсів. Звідси починається тирлування між креативними жерцями і прямими, як лезо меча, воїнами за абсолютну владу в суспільстві. Доволі широко практикувалося і примітивне вбивство опонентів. Але! Якщо в печері процес дегуманізації сприймався абсолютно нормально і поверженого нахабу банально з’їдали його ж таки родаки (ну не пропадати ж свіжому харчу!), то вже в структурованих суспільствах необхідно було зважати на кількість та фізичну силу прихильників опонента. Тобто, примітивне вбивство та поїдання змінилося на інтриги та боротьбу.
Метою боротьби була нейтралізація прихильників опонента, переважно обіцянками, які ніколи і ніхто не виконував, або ж залякуванням. Жерці ж використовували свої таланти в побудові різноманітних ілюзій, в сюжеті яких обов’язково були присутніми різні "знаки небес" або ж "попередження потусторонніх сил". Цей процес проходив практично за однаковим сценарієм на всіх континентах планети Земля. І з перемінним успіхом… Але саме так розкручувався відомий нам «людський фактор», в основі якого, крім генетичної свідомості, завжди були присутніми ілюзії…
Античні часи принесли з собою колосальні зміни! В античні часи на історичній арені остаточно утвердилися фінанси, які поступово почали будувати навколо себе систему, міцнішу від найміцніших сталевих ланцюгів. Водночас фінансова система стала найпотужнішим двигуном у взаємовідносинах не тільки в середині людського суспільства, але й у побудові нових взаємовідносин між державами. Фінансова система запустила торгівлю. Якщо раніше фараон чи навіть рядовий воїн міг зайти до сусіда і просто відібрати те, що йому сподобалося, то з появою хитромудрих купців з’явилась і мода купувати. А шопінг – потужна ілюзія!
Водночас із античними прагматиками часи з’явилися й філософи, які почали шукати відповідь на питання «Хто ми? Звідки ми? Для чого ми?». І це вже була потужна переміна у свідомості прагматичного суспільства!
У своїх пошуках античні філософи знайшли підтримку в суспільстві. З’явились відомі філософські школи, з яких набуті знання почали поширюватися довкруг. Вміти читати, писати і аналізувати розвиток подій стало нормою. Без елементарних знань людина не сприймалася повноцінним громадянином. Так, тут також присутній «людський фактор» в особі генетичного страху перед новим, який виразно проявив себе у страті Сократа. Водночас, знайшлися впливові громадяни, які врятували від страти Анаксагора. Тобто, саме різноманіття філософських напрямків допомагало трансформації свідомості, якщо не у всього суспільства, то в найбільш енергійної та креативної його частині. Частина античного суспільства почала долати страх перед новим…
І саме тут, в античному світі філософів, з’явилися політики, які побачили перспективу не у вбивстві чи в пригнобленні сусіда (реформи Солона!), а перспективу в системі договорів, які заборонялося порушувати. І цей процес відбувався не тільки в містах-полісах Еллади, але й у древньому Римі.
Римська імперія піднялася на системі суворого дотримання укладених договорів. Римська імперія впала не під натиском варварів. Римську імперію завалив «людський фактор». Міцний фундамент імперії, із дотриманням укладених договорів, пройнявся павутиною непомітних тріщин в момент переходу Рубікону. Коли ж коня (справжнього коня) назначили сенатором, могутня Римська імперія враз перетворилася на ілюзію. Германські племена потрошили вже залишки імперії.
…Історія подає нам структуру суспільства в Європі, яка впродовж століть, трансформувалася із соціальних станів Римської імперії. І вже остаточно ця структура склалася в Європі на першу половину сімнадцятого століття. Тут з’являються аристократи.
Цей стан фактично є правлячою коаліцією в монархічних структурах. І цей стан аристократів зберігся до наших днів в країнах Європи з конституційною монархією.
І ось тут нам важливо пригадати античних філософів, які вперто, впродовж століть, длубали скелю людського невігластва. І своєю впертістю та силою духу античні мудреці зуміли сформувати нову свідомість у римських патриціїв, які мали неабиякий вплив на всі верстви тогочасного суспільства: бути неотесаним невігласом стало соромно.
Тепер пригадаємо різноманітні філософські школи і течії, які затято конкурували одна з одною і постійно вступали у диспути. І переможеним у диспутах не ламали хребти. Переможені затято шукали нових аргументів для підтвердження своєї ідеї та спростування ідеї опонента… Так на Європейському континенті народилась наука.
Більше того! Філософські диспути проникли в римський сенат. І політика Риму формувалася в процесі диспутів до тих пір, поки в сенат не завели коняку…
В той час, як в античному світі вирували філософські диспути, в Азії та в Америці мудрагелям стинали голови. Сформовані соціальні стани в Азії та Америці чинили відчайдушний опір будь-яким перемінам.
«Еволюція – це не просто створення нових форм, але таких форм, які стають стійкими до будь-яких перемін. Тобто, еволюція спрямована на припинення еволюції» (В.П.Щербаков «Еволюція, як опір ентропії»)
Фазовий перехід, під час якого античне суспільство без остатку розчинилося в архіві Європейської історії, відбувся за активної участі так званих варварських племен, аборигенів Європи, які так і не скорилися Римській імперії…
Але вже в похмурі часи середньовіччя на Європейському континенті розгортається період Відродження. На базі античної філософії…
А на базі римських соціальних станів в суспільствах нових європейських держав з’являються аристократи… Які поступово починають сприймати античну філософію і починають підтримувати Європейське відродження…
…На теорії «про соціальні стани» Маркс з Енгельсом побудували свою теорію, яка згодом, з легкої руки російських експериментаторів, отримала назву «наукового комунізму». Звідси і починається «новий час», згаданий українським філософом Сергієм Чаплигою.
Так, тут і велика Французька революція з «практиком» Робесп’єром, якому вдалося переконати соратників, ображених і голодних, що вирівняти всі соціальні стани можна виключно гільйотиною. Не вийшло. Бо в результаті кривавої колотнечі в соціальній ієрархічній структурі європейців з’явилась ще й …еліта! Європейська еліта вміла ”робити” гроші, як потужний ресурс. Але новоявлену європейську еліту Маркс з Енгельсом назвали буржуями…
Потім на території росії інший «практик», Ульянов-Ленін, організував вже експеримент по вирівнюванню соціальних станів, але вже з підручником по «науковому комунізму».
Тут варто зауважити, що впродовж всієї історії розвитку сучасної цивілізації відбувалося не одне повстання голодних та ображених. І кожне повстання починалося із твердим наміром вирівняти або й зовсім знищити соціальні стани, які вважалися штучною побудовою для експлуатації малоймущих. Але кожне повстання, яке не вдавалося придушити і яке досягало успіху, закінчувалося банальною заміною людей в соціальних станах. Переможці займали палаци переможених. Переможені займали місця на галерах. І все.
Цією проблемою переймався геніальний філософ сучасності Гегель, який пройшов непростий шлях від полум’яного революціонера до державника-консерватора…
В цьому ряду можна пригадати і російського аристократа Вікентія Смідовича, відомого під псевдо Вересаєв. Активного члена РКП(б)! І письменника, який, у пошуках проблем людської свідомості, підійшов впритул до розуміння «людського фактору» у своїх відомих «Записках лікаря»…
Тепер пригадаємо відому повість Марка Твена «Принц і жебрак». Так от, в цій повісті маленький жебрак, потрапивши в королівську сім’ю, відкрив для себе несподіванку: виявляється принцові доводиться витрачати купу часу на якесь нудне навчання…
Далі пригадаємо Мішеля Нострадамуса, який попереджав короля Генріха про його можливу загибель під час турніру. Нострадамус залишився живим, але Генріх знехтував передбаченням і загинув. Знехтував не тому, що не повірив, бо такі передбачення автоматично впливають на свідомість. Король знехтував інформацією Нострадамуса тому, що честь не дозволяла йому відмовитися від поєдинку. Навіть під страхом смерті. Честь – понад усе…
…Адреналін в кожному біологічному організмі (без винятку) формує правило «бийся або втікай». У воїна – однозначно «бийся». У вразливого – однозначно «втікай і шукай винних». Жінки тут стоять окремо, бо генетика зобов’язує їх захищати дітей…
Адреналін формує захисну функцію захисту біологічного виду. Але. Якщо в печерної людини перспектива голодної смерті заставила зламати цю захисну функцію і піти з палюгою на ведмедя, тлу випадку з королем Генріхом ми вже бачимо свідомий вибір… Саме свідомий...
Звідси, відповідь на питання про соціальні стани в кожному суспільстві лежить вже не тільки у філософській площині…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma