Enigma Enigma

Євген Харитонов

2022-05-24 20:43:47 eye-2 4017   — comment 1

ЧОМУ РОСІЯ  ЛЮТО НЕНАВИДИТЬ ЗАХИСНИКІВ АЗОВСТАЛІ

ЧОМУ РОСІЯ  ЛЮТО НЕНАВИДИТЬ ЗАХИСНИКІВ АЗОВСТАЛІ

 

В черговий раз всупереч усім попереднім домовленостям була спростована чутка про те, що обмін полонених захисників Азовсталі, скажімо, на Медведчука чи на полонених росіян усе ж таки відбудеться. Знову була відмовка в стилі улюбленого путіністами «ефективного менеджера» Й. Сталіна. Тільки той казав: «Я солдат на маршалів не міняю», а  ці – «Ми «своїх не бросаєм», але на нацистів не міняємо».

Дивна відмовка, якщо пригадати, що визначення нацистів їхні пропагандисти дати так і не спромоглися, а у самій росії неонацистів - купа. Але міняти затято не хочуть.

І тут відчувається особисте.

І дійсно тут є особисте. Та ще й яке! Адже оборона Маріуполя і зокрема Азовсталі», остаточно  зруйнувала один з найважливіших міфів «Великой Отечественной» - про оборону Брестської фортеці – котрий німецький історик Крістіан Ґанцер охарактеризував, як «міф, заснований на брехні». Для тих, хто не читав його матеріал, перекажу коротко зміст.

Брестська фортеця була одним з найважливіших місць пам'яті в СРСР. З цього місця, як говорили радянські історики, розпочалася війна, там тривала героїчна 32-денна оборона і були закладені «перші цеглини у підмурки Великої Перемоги». Вони твердили, що «Брест був важливим транспортним вузлом. Там перетиналися різні шляхи. Якщо поглянути від Заходу на Москву, це пряма лінія. Цей вузол контролювався фортецею. І тому для німців було дуже важливо ліквідувати гарнізон і спокійно рухатися. Це зробило фортецю дуже важливою на початку війни».

Насправді, справи виглядали інакше, про що йдеться у праці білорусько-німецького колективу авторів під керівництвом Ґанцера «Брест. Літо 1941 р. Документи. Матеріали. Фотографії» та у книжці Крістіана Ґанцера 2021 року «Битва за Брестську фортецю. 1941».

  У цих працях на історичних та архівних матеріалів було доведено, що з глобальної точки зору оборона фортеці була лише невеликим інцидентом на Східному фронті, часткою Білостоцької битви.

Вранці 22 червня у фортеці було близько 9000 солдатів – це приблизно половина дивізії. «У районі Бреста атакували три дивізії, і лише 45-а піхотна дивізія мала безпосереднє завдання атакувати Брест і Брестську фортецю. Дві, 31-а і 32-а, пройшли повз Брест, північніше і південніше, і пішли вглиб країни. Їх ніхто особливо не зупиняв. А 45-а дивізія на кілька днів затрималася в Бресті. Але фортеця ніяк не перешкоджала Вермахту рухатися вперед. Після того, як німці перейшли Буг і був забезпечений рух танковою магістраллю, потік військ пішов через ці мости далі на схід».

Головним міфом була тривалість боїв за Брестську фортецю.

Насправді, бої на всій території фортеці тривали 3 дні. Після третього дня було кілька пунктів опору. За них билися ще 2 дні. Увечері п’ятого дня війни залишився не придушеним лише східний форт на північному острові. Бій за нього тривав ще 5 днів. Увечері 29 червня гарнізон форту здався. Тобто ввечері 8-го дня війни бої закінчились. Під час оборони фортеці загинули 430 людей.

Не менш важливим міфом було твердження, що оборонці стояли намертво, а відтак полонених не було.

Насправді, приблизно 75% Брестського гарнізону потрапили в полон, 6800 людей.

Розбіжності у реальній та міфічній історіях оборони Брестської фортеці зумовлені тим, що остання писалася радянськими істориками за спогадами вцілілих учасників тих подій. Але «з точки зору історика, ці спогади є проблемою. Вони писали ці спогади і знали, про що писати, а про що ні. Вони знали, що їх звинувачують у зраді, то, можливо, їм слід показати себе не зрадниками, а патріотами? І тому вони дуже сильно прикрашали свої вчинки. А ще діяла радянська цензура. Те, що було опубліковане, було істотно відредаговане. Як джерело, це не дуже придатне. Тим більше, що дехто з оповідачів, схоже, систематично маніпулював Сергієм Смирновим, бо задокументовані дати і дати в оповідях не збігаються. На основі їх історій Смирнов писав книги та статті, практично не маючи джерел. Відтак вигадки, перекручування джерел та цензура викривили картину героїчного захисту».

 Загалом «створення з Брестської фортеці «візитівки» війни було успішним проєктом радянських пропагандистів. За життя Сталіна ніхто, крім нього, не мав права говорити про війну. Історичних досліджень про війну майже не було, і мало хто міг про неї писати. Після смерті Сталіна в СРСР почали створювати величну історію – Курська дуга, Сталінград, битва під Москвою, за радянський Кавказ. Відбулося звільнення Східної Європи, Червона армія взяла Берлін і перемогла нацизм.

Але ця історія не мала гарного початку, який не викликав би незручних запитань до партійного і радянського керівництва: чому в перші місяці війни Червона армія була практично безпорадна? Чому були «котли», мільйони вбитих і мільйони військовополонених? Чи правильно, врешті діяло керівництво, якщо  все починалося з суцільних  невдач?

Відтак виник запит на героїчний початок історії переможної війни.

Зауважимо, що «не скрізь на радянському кордоні був такий провал, наприклад, у Раві-Руській в Україні чи Лієпаї в Латвії. Але Брестська фортеця мала кілька переваг. По-перше, цей об'єкт можна було показати. По-друге, він мав вдале розташування: всі поїзди із Заходу до Москви ішли через Брест. Поки міняли колеса в поїздах, люди могли гуляти містом і відвідати фортецю. У політичному плані це також безпечне місце, оскільки Білорусь не є заходом України чи Латвією. Врешті, приблизно у 1954 році в Москві вирішили: хай буде Брест!». Тим більше, що оборона її, хоча й  не надто тривала, була героїчною.

У підсумку, зазначає Крістіан Ґанцер, навколо Брестської фортеці ми маємо справу не з наукою, а з ідеологією та пропагандою, котрі виконують кілька функцій. До розпаду Радянського Союзу це був сакральний момент, щоб обороняти «соціалістичну батьківщину» та партію. Крім того це була легітимація впливу армії в суспільстві (в СРСР, а тепер - у Білорусі та Росії). І взагалі легітимація спецслужб. НКВС у героїчній історії виглядає не як злочинна організація, а як справжні патріоти. Подібно до того, як кадебешники сьогодні є патріотами, бо вони «захищають Батьківщину».

(https://www.radiosvoboda.org/a/nimeсkyy-istoryk-pro-oboronu-brestskoyi-forteсi/31322292.html)

А тепер дуже коротко згадаємо віхи оборони Азовсталі (котра не була фортецею)

 2 березня росіяни взяли Маріуполь в облогу.

10 квітня окупанти оголосили про блокаду комбінату Азовсталь, 12 квітня до бійців полку Нацгвардії Азов» приєдналися бійці 36-ї бригади морської піхоти, яким удалося прорватися з комбінату імені Ілліча.

Розпочалася 35-денна битва за Азовсталь, яка не має аналогів у сучасній воєнній історії. Сили нападників у деякі моменти переважали число захисників у 15−20 разів. Нацгвардійці, морпіхи та прикордонники, перебуваючи в оточенні, стримували штурми противника, полегшуючи цим становище ЗСУ на інших напрямках. Оборонці нерідко контратакували, знищуючи бронетехніку та живу силу ворога. Тоді чужинці почали руйнувати споруди металургійного комплексу, застосовуючи реактивні системи залпового вогню, важку артилерію та піддаючи завод бомбардуванням із застосуванням стратегічної авіації.

16 травня стало відомо про домовленість щодо виходу бійців із заблокованого комбінату. Вище військове командування віддало наказ командирам підрозділів, які перебувають на Азовсталі, «зберегти життя особового складу». Саме цей наказ на тлі переговорного процесу Києва про порятунок захисників Маріуполя став відправною точкою евакуації - а не рішення українських бійців «здатися в полон», як повідомляла російська пропаганда.

У Генштабі ЗСУ підкреслили, що український гарнізон Маріуполя «виконав бойове завдання», тож далі «найважливіше спільне завдання всієї України та всього світу — зберегти життя оборонців Маріуполя». Генеральний штаб назвав їх «героями нашого часу», які вже назавжди увійшли в історію, та нагадав, хто саме боронив місто від окупантів і витримував блокаду Азовсталі: окремий загін спеціального призначення Азов, 12-та бригада Національної гвардії України, 36-та окрема бригада морської піхоти, прикордонники, поліцейські, добровольці, тероборона Маріуполя.

Командир полку «Азов» Денис Прокопенко (Редис) заявив, що виконає це рішення заради збереження життя людей. З укриттів евакуювали поранених, також розпочалося виведення на окуповану територію особового складу українського гарнізону. (Евакуація поранених з Азовсталі - що відомо про операцію — евакуація Азова з Маріуполя (nv.ua).

Розставимо акценти: оборона заводу Азовсталь тривала довше, ніж оборона фортеці.

Захисники Азовсталі припинили його оборону за наказом вищого командування, а не з власної ініціативи.

Вони захищали не «соціалістичну батьківщину, партію і чекістську владу», а свій народ, право на власну державу, свій вибір і загальнолюдські цінності.

Два протилежних полюси: Про Брестську фортецю створили міф; «Азов. Сталь» - стала легендою.

Ну, як же після цього рашистам не зненавидіти їх !?!

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma