У ситуаціях, які вимагають важливих рішень з далекосяжними і потенційно серйозно вартими наслідками, ніколи не варто звикати до якихось слів які кидають та кидаються сторонні й перехожі, і завжди: зважувати й розуміти які вони матимуть наслідки для тебе.
Має сенс? Кому потрібно, хто буде турбуватися про твоє майбутнє - і звісно ж, безпеку, сторонні та перехожі? Як вони це зробили завжди?
До жертви до хати вдерлися бандити, постріляли, вбили бабусю та поранили онуку. Які "переговори", про що?
Добре, можна зробити переклад нормальною мовою: йдеться про припинення широкомасштабних бойових дій в обмін на певний процес у продовженні якого країну-агресора переконуватимуть повернутися до дотримання міжнародного закону.
Тут передусім треба нагадати відому істину яку можна назвати "першими спадковими граблями України". Вона дуже проста: намальовану моркву не можна з'їсти.
Так, чи повірте, є різниця між морквиною намальованою на папері і тією яка в руці, вимита і можна кусати. Ну хоча б зрозуміло, в результаті столітніх дослідів? Але що тут зробити це якийсь національний спорт якщо не фетиш.
Oтoж, як піде тa проходитиме процес не гарантовано нічим до його завершення. Важливо розуміти і пам'ятати, до завершення.
Друга очевидність - це те, що ворог намагатиметься використовувати його для зворотної мети і в напрямку: повністю нормалізувати агресію, обнулити страшні, безпрецедентні з часів Наці злочини (приклади вже готові: "Буча це постановка").
Зрозуміло це прямо зараз. Жодних відкриттів та/або сюрпризів.
І в цій площині є кілька очевидних умов які ясно та чітко розмежовують можливість такого процесу, його корисність для України, та небезпечні, ризиковані або теж, можливо, катастрофічні наслідки його розвитку. Саме через можливість таких наслідків ми обговоримо їх детально.
Умова перша: відповідальність за припинення вогню лежить повністю та безроздільно на ворогові. Він почав цю війну. Він має припинити збройну агресію без умов і розмов.
Ні під якими приводами або тиском Україна не може робити ворогові величезний подарунок і брати на себе навіть мінімальну відповідальність за його злочини. Така бездумність і безвідповідальність коштуватимуть дорого.
Спочатку ворог зупиняє агресію. Потім може бути підписано формальне припинення вогню. Зрозуміло й жодних винятків.
Умова друга: переговори можуть тривати скільки буде потрібно, але ні під якими приводами Україна не може 1) відписувати ворогові свої міжнародно визнані території та/або 2) формально погоджуватися тa підписувати будь-які вимоги ворога. Це аже було. І це умова навіть не України, а міжнародного права і закону. Зрозуміло.
Умова третя та головна: Україна має досягти здатності стримувати ворога військовою силою у разі чергового та кожного порушення ним домовленостей.
І знову про моркву: паперові "гарантії"; гарні літачки та ракетки в телику; обіцянки "насиченням" губами та щоками; все це вже було - намальована морквина. І поки в реальності та в руці не з'явится здатність стримування ворога, ціна її буде такою самою, як і всіх меморандумів раніше. Граблі номер один, спадкови.
Умова четверта: без жодного сумніву, наступного дня після підписання, якщо йому дано статися в нашій реальності, ворог почне активні дії з нормалізації, припинення міжнародної ізоляції та зняття санкцій. Україна повинна мати набір засобів та планів, щоб перешкоджати та зривати такі плани та дії. Вони повинні бути дієвими та ефективними – не тилькі руками та аріями.
Усі з цих умов очевидні, і кожна та всі разом абсолютно необхідні щоби процес працював для України, а не ворога.
Не очевидно що кожна з умов вже стала реалістичною в сьогоднішній ситуації, але найбільшу тривогу викликає третя. Здатність стримування ворога на сьогодні, за фактом не досягнута. Без неї, покладатися на паперові угоди і «гарантії» має не набагато більше сенсу ніж повернути тa рухатися в напрямку спадкових граблів. Навряд чи в цьому напрямі знайдеться щось нове.
Підсумок такий: без впевненості в реалістичності всіх чотирьох умов процесу, згода України на такий варіант може мати більше ризиків ніж переваг. І знову: чудес і подарунків Час не дає. Без здатності стримувати ворога, приємні сюрпризи можуть трапитися лише у фантазіях та уяві.
А в нашій реальності сьогодні: ворог за три кілометри від Покровська. Отож, позиція слабкості яка демонструється всьому світу нездатності досягати абсолютно необхідних та життєвих цілей, не дасть Україні на "переговорах" нічого доброго. А ось завернути назад на вікове коло: цілком може. Зрозуміло.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma