"Спроможність ветерана в суспільстві не повинна залежати від вміння просити чи вимагати..."
Іноді люди називають себе чемними, справедливими та відповідальними, але частіше за все вони чемні, справедливі та відповідальні перед своїми поточними цілями. Для таких людей не залежить що це: благодійність, бізнес чи громадська діяльність. Для всього у них є КПІ та бізнесова чуйка. Модель процесів для них однакова вертикальна. Горизонтальні зв'язки та взаємодія, це зайва втрата часу. Керівник, це не про подай та принести чи про команди для виконання. Це по-перше, відповідальність за правильні кроки іншої людини, яка в твоєї команді йде до спільної цілі. Публічні виступи про повагу до ветеранів, це іноді просто робота службовця або частина короткострокового грантового бізнес-проекту...
Усі недоліки нашого суспільного середовища, недолугого законодавства, незахищеність працівників, відсутність спроможних профспілок автоматично перетворюються в систему жорстких відносин працівник-роботодавець і для ветеранської спільноти. Можливо саме тому, ми у повсякденному житті спостерігаємо ті сумні, втомлені, а іноді голодні очі працівників у сфері торгівлі та побутового обслуговування, інших сферах!?
Ще сумніше спостерігати, коли таке ставлення до працюючих ветеранів, які хоча і тримаються, але вразливі до навантажень, тиску керівників підприємств та організацій, цькування(босингу). Декларування підтримки ветеранів підприємцем або керівником не означає, що дійсно створені умови для праці ветеранів, якій може не сказати про свій емоційний та фізичний стан. Ветеран іноді намагається зробити більше ніж може, але не буде "лібизити", дзвонити з любого приводу керівнику, демонструючи "киплячу" діяльність, разом з "холуйською" вдячністю. При цьому у війську ветеран придбав "навички" мовчки виконувати недолугі накази, терпіти приниження але саме тому ветеран хоче бачити інше ставлення у цивільному житті. Саме тому, ми частіше бачимо більш успішні об'єднання ветеранів, спілки створені ветеранами для ветеранів чи ветеранський бізнес. Звісно, що бізнесменом не може бути кожен ветеран. Бізнес і як бачимо суспільне середовище не готове змінювати свої звички під потреби ветеранів. І у цьому випадку лише молитовними сніданками, кавою з ветераном, арт-терапією на годину не зробити потужної психологічної підтримки та реальної соціалізації. Для цього потрібна широка мережа послуг, яка доступна кожному ветерану. Картинкою у соціальній мережі цього не замінити. Спроможність ветерана в суспільстві не повинна залежати від вміння просити чи вимагати, бо скоріше просити чи вимагати буде той ветеран, хто перебував на службі в тилу та ще з юридичною "освітою".
Згадую той час, як поверталися хлопці з Афганістану наприкінці 80-х. Так, це було ще в совку. В той час, я працював керівником з охороні праці у великому транспортному об'єднанні, де налічувалося до 10 тис. працівників на 39 підприємствах. Звісно, виїздив в область та розслідував смертельні випадки з працівниками, яких було по області 5-6 за рік.
Найбільше запам'яталося два випадки, але розповім про один. Звісно, це погляд та порівняння з цього часу, через майже сорок років.
Сталася трагедія в Балті Одеської області на автопідприємстві вантажного транспорту. В літку, під час ремонту авто МАЗ загинув хлопець 22 роки, який вижив та зовні цілим повернувся з Афгану.
Керівництво автобази вимагало від водія вийти на лінію, а автівка не працювала, бо треба було замінити коробку передач. Вона була вже відремонтована, але не встановлена на авто. Вага такої коробки десь 230 кг.
Один брат працював водієм, інший, той що афганець слюсарем. Брати залишилися після робочого дня для виконання роботи по встановленню КПП. Звісно, що Правила безпеки були порушені, як керівництвом так і працівниками. Не розповідаючи повні деталі цієї трагедії зазначу, що один з братів переїхав голову іншому, при спробі завести авто. Брат-ветеран не почув фрази від іншого брата з кабіни, бо був контужений та своєчасно не виліз з під автівки вагою 6,5 тн.
Держава та місцеве самоврядування робить зараз дуже багато для впровадження ветеранської політики, але цивільне життя, бізнес, виробництво, суспільні відносини регулюються не тільки законами та грошами - це сприйняття потреб та оцінка можливостей оточенням, а ці речі індивідуальні. На такий рівень супроводу кожного з ветеранів ми ще не вийшли. А що буде, коли повернуться усі 5-6 млн. до цивільного життя?
Дякую за увагу!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma