...Вчора одна поважна міжнародна інституція повернула мені мою радіоп’єсу, сказавши, що від письменників тексти не приймають. Тільки від радіо- і телеведучих. А я ж так любив гурт «Talking Heads»! І оці «Talking Heads» якраз і нагадали мені про те, що колись я сам мало не став однією з таких говорючих голів, щоб відмовляти письменникам у прийнятті їхніх текстів. Але не тільки для цього. Згадка буде доречна, бо та інституція якраз і порадила мені звернутися туди, де я колись збирався любити «говорючі голови». Ця установа, виявляється, вже є частиною міжнародної спільноти.
І ось я звертаюсь, але наразі – до свого спогаду про любов. Тобто, вибачте, про голови. Точніше, чорт забирай, про радіо.
Отже, панове, колись я мало не став директором на радіо. Про те, як я не став депутатом, здається, мова вже була. Але ж тут радіо!
Коли воно з’явилося, я хотів мати стільки ж приймачів, скільки було радіостанцій, де крутили музику. У мене одночасно грало три. Коли я туди телефонував, щоб відповісти на запитання вікторини, мені одразу віддавали всі призи на тиждень вперед, бо я все одно б виграв.
Мене знали на радіо!
Аж тут можна було би взагалі керувати музикою, хіба ні? Мугикати в такт, відбиваючи ритм по столу, коли триває прямий етер. Змінювати тембр голосу й називатися Ніхтфірштейн. Ставити бітлів для старшого брата. Аж ніяк, похитало головою журі, бо що ви скажете про «digital»? Командор… вікторина… одночасно грало три…
А як щодо «digital», не вгавав там один. Адже «digital…»
Ну, наче в класика, їйбо!
«– Можете вважати нашу машину «Студебекером», – визвірився Остап, – але досі вона називалася «Лорен-Дітріх». Ви задоволені?
Але шофер-аматор задоволений не був.
– Перепрошую, – вигукнув він, – але ж у пробігу немає жодних «Лорен-Дітріхів». Я читав у ґазеті, що йдуть два «Пакарди», два «Фіяти» та один «Студебекер».
– Ідіть до біса зі своїм «Студебекером»! – заволав Остап. – Хто такий Студебеккер? Це ваш родич Студебекер? Тато ваш Студебекер? Чого ви прилипли до людини? Йому чітко кажуть, що «Студебекер» в останній момент замінений «Лорен-Дітріхом», а він морочить голову. «Студебекер»! «Студебекер»!
Юнака вже давно відтіснили розпорядники, а Остап ще довго вимахував руками і бурмотів:
– Знавці! Вбивати треба таких знавців! «Студебекера» йому подавай!»
Тому ніяких бітлів не буде. Буде «digital».
Але без мене.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma