Вічнозелене гасло «punk not dead», здається ніхто не відміняв, і всі давно заспокоїлися, що жанр цей невмирущий. І тим не менш, завжди знайдеться той, хто вкотре нагадає про це – щоб пам’ятали, не забували, щоб зрештою просто у черговий раз помітили, зауважили, насварили… Утім, чи варто? Все ж таки чийсь спосіб життя. Або смерті, що, в принципі, одне й те саме.
Так, наприклад, верліброві «Несогласные буквы» Івана Маковського (наче прозові «Невозвратные глаголы» Володимира Рафєєнка) походять з тієї мовної грибниці, де культура змагається з цивілізацією, хоч перемога все одно буде за декадансом з андеграундом. Тобто за архаїкою бунту і революції. «Дарк-фолк-репортаж с топких тропок между бетонными коробкАми, - попереджають нас на початку цієї збірки громадянської та ліричної поезії, - 15 лет субкультурщины и Хаоса».
Насправді в автора, якщо прислухатись, все цілком слушно структуровано, попри згадку про «коридор больницы», «свастику в глазах» і Сіда Вішеса. Семенківські футуристичні ритми («город утром / ранним раненный / выражал свои травмы / заторами и шумом трамваев»), маяковські асоціації («быть-или-не-быть / вопрос сниму сказав: / а ТЫ захочешь дальше жить, / когда узришь масштаб подстав?»), концептуальні пріговські кунштюки («учти что для меня подъём / это всегда переворот»), іскренківська полістилістика («молилась ли ты нАночь сука / лукаво пялясь в образа / сердилась ли бросала ль трубку / загадывая / все вернуть назад»), урбіністичні замальовки («тело у города / и так израненное / израёненное / разорванное / рекой напополам»), психологічна сценки («Анна / негаданно / нежданно / подойдя к окну отдернув занавеску / голой став на подоконник / сделав шаг на мостовую / всему миру доказала что её самопорезы / не случайны»).
Попри чудове жанрово-стилістичне бездоріжжя, надривний драйв і суцільне no future («все колодцы отравлены / страницы разрезаны / правила попраны / пути предначертаны») в автора, тим не менш, завжди є план відходу «в вечность». І навіть маніфест його генерації: «Вписки стали / образом жизни / мамочкины дочки / капризными сучками / прошло время / веры в богемный исход / нашего / перекрученного на фарш / поколения».
Хіба не про багатьох з нас у даному випадку мова, як спитав би у Вітмена Ален Гінзберг? Чи пак, у Нобелівського комітету – Роман Скиба.
Иван Маковский. Несогласные буквы. – К.: Каяла, 2021
Ілюстрація: Pamela Wilson
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma