…Раніше, за менш «рухливих» часів такі одинаки називалися «чудовими дилетантами» або «аматорами». Вони ніколи не почуваються дорослими, це милі диваки і плутаники, які знають одні шахові ходи, але лізуть у гру, щоб подивитися, як воно вийде. Їх би поселити, як клясик казав, десь на дачі, щоб вони слухали дзенькіт чашок біля самовару, поставленого шишками, і розмовляли з листоношами та продавцями раків. (Анекдот про поручика Ржевського, який катав панночку на човні, згадувати не будемо).
Те саме - автор книжки «Початківці» Том Вандербільт (К.: Лабораторія), який, наче вимандрувавши з пісні Маккартні чи історії про людожерку Еллочку, вирішив на собі випробувати принцип lifelong learning («неперервне навчання впродовж усього життя»). Він з нуля вчився грати в шахи, співати, займатися серфінгом, малювати та жонглювати. І виявилося, що все це цілком можливо.
Ось, до речі, про шахи. «Ваша дитина тимчасово може стати вашим учителем, а мало що так закарбовує вивчене, ніж учителювання, - нагадує він. - Часом, коли я граю в онлайн-шахи й стикаюся зі складним ендшпілем, я прошу доньку підказати. Вона чимчикує до мене, надувшись від новонабутого авторитету, і оглядає шахівницю. Я ділюся з нею міркуваннями. «Передчасний обмін фігурами тобі ні до чого», — кпить вона, а потім благородно пропонує ліпший хід. Діти є діти: вона хитромудро обмінює цю пораду на додатковий час для гри Fortnite». І справді, ідея провести такий експеримент у автора з’явилася саме тоді, коли він поглянув на свою доньку, яка охоча до вивчення чогось нового, і замислився, чому з віком у більшості людей це бажання пропадає. Ця книжка — його власний пошук відповідей на це питання. І основна причина, як виявляється, полягає зовсім не в тому, що у нас поступово зникають здібності, — а в упередженні, звичці йти «накатаною доріжкою» та страху, що ми витратимо час на щось безперспективне.
Ілюстрація: Олександр Іванов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma