…Завжди дивуєшся, скільки у них самопожертви і сили, і які поруч усі слабкодухі у порівнянні з ними. Здавалося б, маємо бути сильними у цей складний час, можливо, не такими, як ці герої, але й не проявляти слабкість і не падати духом.
За сюжетом цієї історії, що продовжується у романі Світлани Талан «Де живе свобода. Її полиновий присмак. Книга 2», кохання, яке свого часу спалахнуло між Віталією та Родіоном, було приречене. Учителька й учень — що тепер люди скажуть? Але вони не поступилися почуттями, однак жити серед осуду близьких та зневаги чужих було несила. Тож закохані наважилися на божевілля — тікати до зони відчуження, і навіть вагітність Віталії не стає перешкодою. Пара оселилася в одній з покинутих хат, де будувала власний химерний рай, відмежований від світу. Але втеча, як вявилося, не завжди означає свободу. Звісно, Віталія та Родіон розуміли, що колись їм доведеться повернутися до в’язниці суспільних рамок і перевірити, що міцніше: ґрати моралі чи сила почуттів — сила кохання, здатна подарувати свободу…
Так, наші герої хотіли бути вільними від усього. Але забули, що свобода — це ще й відповідальність. Болючим було повернення до звичного світу. Вони вирішують на час розійтися, щоб осмислити те, що було, є і буде між ними. Родіон іде добровольцем до АТО, де бачить, заради чого б’ються його друзі, та задля чого він пішов виборювати свободу для свого краю. «Він уперше на Сході стикнувся з реальністю війни. Юнак відчув, що смерть зовсім близько, і її холодний подих пробіг по його спині. — Ти не страждай від того, що все ще тут, а не в окопі, — промовив старший товариш. Він вкинув недопалок у бочку з водою і додав: — За три роки ще встигнеш усього спробувати. До речі, там хлопці десь роздобули пляшку самогону, ходімо, пом’янемо побратима, поки командування немає».
А Віталія вчиться просто жити. Може, матуся пригорне її до серця й дасть сили будувати долю? Але матір-прокурорша відмовляється від неї. Ба більше — з її подачі доньці не знайти роботи в рідному місті. Спасінням для Віталії стає праця в реабілітаційному центрі, де відновлюють поранених побратимів коханого. Вона нарешті розуміє: справжня свобода — це те, що в тебе неможливо забрати. Як і неможливо загасити кохання, що живе в її серці...
«П’янили голову пахощі квітучого чебрецю та полину, створюючи неповторний аромат степу. Віталія огляділася: безмежжя степу, коли не видно горизонту і барвистий килим різнотрав’я сходиться з небом, яке у степу здається ще вищим, ще прозорішим.
— Яка краса! — у захваті промовила вона. — Навіть гарніше, ніж я уявляла! Так вільно дихається, що аж подих перехоплює! Тут живе свобода!
— Яку ми виборюємо, звільнюючи землю від погані! — додав Родіон, пригортаючи до себе кохану.
— Така безмежність, що хочеться бігти і бігти вперед, аж туди, де степ сходиться з небом!
— Моя люба, моя кохана! Якщо є таке бажання, то біжімо!
— Тільки тримай мою руку! Міцно! — промовила Віталія.
Вона подивилася в очі своєму чоловікові і побачила в них кохання — велике, справжнє, як квітучий безмежний степ».
Світлана Талан. Де живе свобода. Її полиновий присмак. Книга 2. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2021
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma