Enigma Enigma

Олег Бойко

2019-11-14 05:56:15 eye-2 2909   — comment 0

ДЕМОРАЛІЗАЦІЯ І ПАЦИФІКАЦІЯ ВІЙСЬКОВИХ ЛІДЕРІВ

Напередодні І-ї Світової війни німецькі військові лідери успішно втілили у практику підготовки командирів підрозділів ідеї своїх видатних теоретиків про ІНІЦІАТИВУ на полі бою. Суть німецької філософії про лідерську ініціативу в бойових умовах можна виразити однією фразою фельдмаршала Хельмута фон Мольтке (старшого): “Сприятливі ситуації ніколи не були б використані, якщо б командири чекали наказів. І головнокомандувач, і молодий солдат повинні твердо знати, що бездіяльність і відсутність ініціативи набагато гірші, чим вибір невірних засобів для досягнення цілі”.

Перед війною німецький генерал Гуго фон Фрейтаг-Лоринхофен у своїй праці “Сила особистості на війні” писав таке: “Польовий статут німецької армії 1911 р. вимагав, щоб “кожний офіцер в будь-яких умовах максимально проявляв особисту ІНІЦІАТИВУ, не побоюючись наслідків. Старші офіцери повинні не тільки заохочувати, але й вимагати цього”. Така вимога має особливо важливе значення в період довгого миру, коли необхідність підтримувати дисципліну часто переростає у схильність пригнічувати незалежні дії. Всі командири, особливо вищого командного складу, зобов’язані здійснювати всілякі зусилля для розвитку ініціативи у своїх підлеглих, повставати проти байдужості і рутини. Вони також повинні обмежувати свою інспекторську діяльність і не занадто наносити візити у війська, що іноді призводить до сум’яття”.

Ефективність німецької армії на початку ІІ-ї Світової війни залежала не від неухильного дотримання генералами і офіцерами планів бойових операцій, що створювалися в коридорах німецького ГШ, а радше від децентралізації рішень і гнучкості військових лідерів низової тактичної ланки, необхідної тоді, коли “туман війни” згущався.

Наприклад, у 1942 р., американський військовий аналітик у виданні “Німецька військова підготовка” написав, що головною характеристикою німецької тактичної доктрини є підтримання ІНІЦІАТИВИ і відхід від стабілізації обстановки. Німці твердо переконані, що, якщо вмілий командир підготує і проведе наступальні дії, навіть володіючи посередніми здібностями і з невеликою швидкістю, то противник буде занадто зайнятий відбиттям загрози, щоб думати про контратаку.

Однак згодом, німецькі військові помітили негативні тенденції втручання політичного керівництва і вищого командування Рейху у децентралізацію рішень, блокування будь-якої ініціативи і гнучкості дій військових лідерів всіх ланок управління. По суті вони відчули трансформацію децентралізації на жорстку централізацію. Іншими словами, політики почали втручатися в прийняття рішень військовими, навіть на тактичному рівні, створивши каральну атмосферу відповідальності і страху покарання за будь-яку проявлену ними, навіть розумну, ініціативу.

А вже у 1944 р. німецький генерал Рейнхард Гелен писав таке: “Якщо залишити в стороні поразку наших союзників, росіяни отримали свої великі перемоги, тому що вони застосували стандартні принципи командування, що були прийняті в німецькій армії. Жуков як воєначальник має повну свободу в рамках поставленої перед ним задачі: російські військові сприйняли нашу тактику і наші стратегічні доктрини. Тим часом, ми запозичили у них їх колишню систему жорсткої ієрархії командування та вникання в найнезначніші деталі, що й обумовило нашу поразку. Німецькі воєначальники, що здатні думати  і діяти незалежно, тепер збентежені; за своєю сутністю обидва ці явища можуть довести до воєнно-польового суду. Таким чином, ми втратили одну з головних вимог, що пред’являється до успішного і різностороннього тактичного командування. Ми паралізовані і нездатні до стратегічних дій”.

Отже, позбавлення ініціативи в прийнятті рішень військовими лідерами низової ланки призвело до їх деморалізації і, зрештою поразки у війні.

У 1955 р. “Лис пустелі” фельдмаршал Ервін Роммель також підтвердив існуючу проблему: “Коли в армії починають шукати “крайніх” і жертвують ними за будь-яку помилку – це погана ознака. Зазвичай це вказує на серйозні недоліки у вищому командуванні. Така поведінка повністю вбиває ІНІЦІАТИВУ молодших командирів, тому що вони отримують по руках практично за будь-яке незалежне рішення. В результаті люди, які ніколи не підіймались над рівнем посередності, в очах начальства виявляються гідними для призначення на вищі посади, а дійсно цінні офіцери, ті що нічого не приймають просто на віру, що мають особисту думку, відсуваються в задні ряди”.

Натомість у ЗС Великобританії за наслідками І-ї Світової війни воєначальники з “залізною волею, але без уяви” навпаки створили жорстку ієрархічну вертикаль, абсолютно позбавлену будь-якої ініціативи на тактичному рівні.

У 1936 р. письменник Сесіл Скотт Форестер у своєму романі “Генерал” змалював яскравий портрет типового британського генерала І-ї Світової. Його характер виявлявся навіть у тому, “як він обирав собі підлеглих, а через них – і нижчі чини… Чоловіки без уяви були потрібні для виконання військових завдань, позбавлених уяви і розроблених чоловіками без уяви. Усе, що здавалося ненормальним чи оригінальним, викликало підозру з погляду планування кампанії”.

Найкращі військові лідери Великої Британії, спираючись на гіркий досвід ведення бойових дій і операцій у двох Світових війнах у 40-х роках ХХ ст. усвідомили, що Збройним силам необхідні більш динамічні військові лідери.

Першим зразком видатного “гнучкого” військового лідерства, що руйнувало шаблони мислення британських офіцерів став генерал сер Волтер Вокер (на фото). Цікавою деталлю його шкільної біографії було те, що він завжди дотримувався тієї думки, що на будь-яку агресію треба відповідати “прямим ударом лівої руки в ніс або аперкотом в щелепу”. Навчаючись у Військовій академії Сангерст він часто славився своїм характером хулігана і замість того, щоб чистити зброю – стріляв з неї там, де це було заборонено. Він був авторитетним військовим лідером підрозділів гуркхів, фахівцем з влаштування засідок і обожнював бойові дії в джунглях.

Британці вчилися воювати по-новому. У 1943 р. він написав для своїх підпорядкованих військ настанову ведення бойових дій, яка була більше відома як “Книга джунглів”. В ній він писав таке: “Досвід показує, що командування має бути децентралізованим, щоб молодші лідери звикали до ситуацій, коли вони стикаються з необхідністю щось вирішувати і діяти без зволікань під власну відповідальність…”. Його сучасники кажуть, що це було “Євангелієм” генерала Вокера.

Він автор афоризму “Завоюй джунглі” і той генерал, хто успішно “перепартизанив партизанів” на острові Борнео у 1963 році. Улюбленим словом генерала Вокера було “Jointmanship” – “спільність дій”.

Воєначальники ЗС США лише через покоління засвоїли мистецтво запропонованої генералом Вокером моделі мережевої війни, хоча вони будуть її вести в умовах гір, пустелі або “бетонних джунглів”.

Один верховний головнокомандувач сучасності сказав таке: “Збереження життя та здоров’я особового складу повинно стати головним пріоритетом роботи командирів усіх рівнів. А для цього доцільно надати командирам усіх рівнів МАКСИМАЛЬНУ ІНІЦІАТИВУ та ПОВНОВАЖЕННЯ В УХВАЛЕННІ РІШЕНЬ – із чіткою відповідальністю за результати їхнього виконання”.

Ви вже здогадались, якої армії верховний головнокомандувач це сказав?

Сподіваюся, що після таких вказівок вище командування нашої армії буде навчати, заохочувати і спонукати наших військових лідерів, особливо тактичної ланки, проявляти ініціативу.

Ймовірно після таких серйозних слів “верховного”, вищий командний склад буде створювати найкращі умови для застосування повноважень військових лідерів підрозділів під час прийняття ними рішень в бойовій обстановці.

Але є одне “але”. На війні, в боях воїни гинуть. Військові лідери не завжди здатні створити умови і зберегти їхні життя.

Чи будуть вони завжди проявляти ініціативу в діях і гнучкість у своїх рішеннях, не побоюючись наслідків?

Чи може постійна психологічна установка на “збереження життя і здоров’я особового складу” паралізувати прийняття рішень і заблокувати проявляти ініціативу?

Це риторичні питання, відповіді на які ми можемо отримати після того як ....

Однак, приклади з воєнної історії свідчать: якщо військових лідерів системно і наполегливо позбавляти можливостей проявляти ініціативу, створивши у військовому середовищі каральну атмосферу – це спершу призводить до їх деморалізації, тобто втрати здатності командирів підрозділів до дії, наслідком буде їх пацифікація і однозначно – поразка у війні.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma