Enigma Enigma

Synytsia.

2019-12-03 15:25:15 eye-2 2970   — comment 0

День перед Зимовим Походом


5 грудня 1919 року…
Мороз щипає за вуха. Все навколо вкрите снігом. Волинська група нарешті відірвалась від ворога і входить в невеличке село під Любарем, в котрому мала переночувати і в котрому в цей вечір мало бути оголошено наказ про вимарш у Зимовий Похід.

Ще не встигли розташуватися, як старшини одержали наказ зібратися в школі. Поїхав і я. Коли зайшов до школи, там уже зібралися майже всі старшини Групи. Мені здавалося, що в школі так напалили, що не має чим дихати. З деким поділився я цим враженням, і яке ж було моє здивування, коли я почув у відповідь, що в школі так зимно, що зуби клацають. Не було сумніву, що я став черговою жертвою тифу, який жахливо і всевладно панував навкруги.

Вийшов зі школи, щоб освіжитися. Мороз і свіже повітря зразу ж усунули почуття жару. Коли повернувся назад, у школі вже читали наказ про марш у запілля. Всі, як один, були за цим, бо й іншого виходу не було.

Випадково зустрівся з начальником штабу. Він пронизливо глянув на мене. Ну що, напалено? – запитав, а потім доторкнувся моєї голови і майже крикнув: – “Та ж ви горите, негайно до хати!”

Знову вийшов на подвір’я, хутко отямився, сів на коня і кроком поїхав на нічліг. Вулиці були порожні. Всі сиділи по теплих хатах. Чатувала лише варта, що була виставлена в усіх напрямках. Не поспішав. Мені хотілося побути якнайдовше самому, милуватися тишею цієї ночі. Але село було невелике і я хутко опинився біля призначеної хати. Зліз із коня, якого відібрав у мене козак, що ненароком вийшов з хати. У хаті було чутно веселі голоси відігрітих теплом козаків. Відчинив двері, і мене відразу обдало мов жаром, наче вогнем. У голові закрутилося, і я впав на солому, що була розстелена на підлозі.

Не знаю, чи я проспав, чи може без пам’яти пролежав цілу ніч. Прокинувся, як було вже досить видно. Було чути рух козаків, що готувалися в далекий похід. Вийшов на двір. Кінь стояв уже готовий до маршу. Намагаюся сісти на коня але ноги відмовляються до послуху. Хлопці з співчутливою усмішкою підсадили мене. Тихою ходою їду до штабу. Перед штабом хочу злізти з коня але не маю сил. Бачу, як мене пильно обсервує начальник штабу. Між нами відбувається коротка розмова:
“Не слухаються ноги?” – питає він мене. “Не знаю що зі мною діється…” – відповідаю я. “Доведеться мабуть їхати на возі”- каже він. “Тягарем не хочу бути”. “Тоді доведеться вам тут залишитися”… “Ей хлопці” – звернувся він до козаків, що прислухалися до нашої розмови – “Поможіть но злізти з коня та посадіть на сани і відвезіть до хати”…

Ми попрощалися. “Щасти Боже!” Ще сидячи на коні, попрощався я й із цим вірним товаришем.

Хлопці підхопили мене і понесли на сани. “До скорого побачення!” – загуло кругом. Відвернувся, бо почув, що сльози підходять до очей і ось-соь потечуть по обличчі. Сани рушили. Хвилина і я знов у тій же хаті. Бачу невдоволений погляд господарів. Сижу на ослоні та прислухаюся. Через деякий час чую рух. Група пішла у запілля. Уста нечутно шепочуть ” – “Щасти вам Боже!” Рух стихає. Ще якийсь час ледви чутний його відгомін долітає з далечини…
“Що буде тепер зі мною?” – запитую сам себе. Грубий голос – “Ану ген з хати! На підводи!” – перериває мої думки. Під вечір привезли нас до Любара та поскидали, як дрова, на вулиці перед школою. Школа переповнена хворими на тиф. Знайшов у ній вільний куток і приліг, положивши голову на коліно хворого. Він не перечив: “Разом воювали, разом умирати будемо”. З думкою про тих, що пішли в запілля, пірнув у забуття…  Тієї ночі перейшов я першу кризу. Мій сусід, на коліні якого спочивала моя голова, тієї ночі відійшов у вічність…

В літі 1920 року я знов зустрівся з друзями, що щасливо здійснили те, що , здавалося, було нездійсненим. І нині, хоч не довелося мені бути в тому великому Зимовому Поході, я разом з ними радію і від щирого серця вітаю їх, непереможних лицарів Залізного Хреста, лицарів леґендарного Зимового Походу, щирим – “Слава”!

 

Сотник Армії УНР І.Д.

З матеріалів альманаху “Бюлетень союзу бувших  українських вояків в Канаді ”, – №4(7) за квітень 1960 р. , с.11
Режим доступу: diasporiana.org.ua
На фото зображення Залізного Хреста за Зимовий Похід.
Режим доступу Віртуальний музей УНР


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma