Enigma Enigma

Вячеслав Ковтун

2021-09-22 15:08:43 eye-2 4218   — comment 0

Денис пішов від матері до Отця Небесного, але їхні душі, душі матері та сина ще й досі говорять одна з одною – Олег Володарський (відео)

В ту весну далеку, дарунок

від Бога принесли лелеки –

так довго жадану єдину дитину,

мов сонечко яснеє, – крихітку-сина.

Своє янголятко кохала, плекала,

мов квітку, ростила, всю душу вкладала…

Злетіли роки несподівано хутко –

зростила орла одинока голубка.

І сином своїм не натішиться мати!

Їй тільки б радіти, онуків чекати…

Війна!.. враз пекельним вогнем налетіла

і «градами» душі людей обпалила.

На фронті синок. Від думок та від болю

поси́віла враз… але вірить у долю,

з дороги не зводить заплакані очі –

чекає синочка од ранку до ночі.

А ночі без сну – у молитвах до Бога:

«Візьми МОЮ душу… за сина живого»

Та Бог не почув… не достукалась мати…

Надіється, жде його…

Звідки їй знати, що тіло схололо у полі далекім…

вже й Богові душу віднесли лелеки…

З любовю та смутком,

з небесного раю синки споглядають –

їх мами чекають!

Хай гріють ці душі на край-небосхилі

подяки і шани народної хвилі!

Олег Гриценюк

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми  Лідія Георгіївна Яковенко, мати загиблого учасника російсько-української війни Дениса Яковенка

Господь дарував мені змогу чути та відчувати нашу країну. І я дуже боюся втратити цей Його Дар. Без цього ніби блукаєш наосліп, не розуміючи хто ти, звідки та куди прямуєш. Лише почувши нашу країну, я усвідомив себе в цьому світі. Тому мені сьогодні так важливо шукати, знаходити та чути ті душі, котрим так само не байдуже, кому болить та бринить Україна.

Не може бути посеред Нації чужих Матерів. Кожна з них – наша українська Берегиня. «Сповідь» – розмова на очах у Бога. Розмова чесна та щира, ніби молитва, у якій з очей ллються сльози душі. Розмова, у якій завжди стільки правди, любові, Бога і України.

Ту розмову в церкві з матір’ю загиблого героя я бережу наче кришталь душі, боячись необережним словом чи навіть думкою розвіяти, пошкодити цю тендітну коштовність. Вона сиділа в церкві спокійна, тиха та скромна. Я навіть спочатку прийняв її за парафіянку, котра випадково зайшла до храму в той насичений день.

За цей день ми зняли 17 програм. Доторкнулися до 17 душ. Побачили 17 людських доль. А вона така стримана у всій цій метушні розважливо спостерігала за усім, що відбувалося. Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка – Героя, котрого Нація втратила в цій війні.

Денис з дитинства жив серцем. Величезним, добрим та люблячим серцем. Тому вдома в них постійно з’являлися покинуті кошенята, цуценята, інші поранені тваринки та пташки. Ця душа змалечку по-своєму відчувала справедливість та жила своєю правдою. Дивовижно добра, рада віддати останнє та пожертвувати заради тих, хто потребує допомоги, цей, тоді ще земний, янгол проявляв свій незламний дух, принциповість та категоричність, варто йому було зустрітися із чимось, що його серце відчувало противним справедливості.

Денис Яковенко мріяв про ресторан, де з радістю проводитимуть час як зовсім юні відвідувачі, так і гості будь-якого віку, де завжди лунатиме дитячий сміх. Прагнув створити маленьку оазу, країну мрій посеред бетонних джунглів. І вже почав реалізовувати свою мрію…

Аж раптом мама побачила рідне обличчя у випуску новин. У сюжеті про Майдан. В той час, коли перед учасниками Революції Гідності щомиті ставав вибір – воля або смерть. Зателефонувала йому, син не відповів, а пізніше, коли зміг подзвонити сказав: «Матусю, рідна, ти помилилася, то був не я! Я просто їхав в метро та не зміг відповісти на дзвінок».

Потім в країну прийшла війна. Він довго оббивав пороги військкоматів, його не хотіли брати на війну, та він все ж знайшов змогу приєднатися до добровольчого батальйону. За декілька годин до відправки в АТО він подзвонив мамі і сказав, що йде на війну. Тоді ніхто і не міг уявити, що ця дорога приведе його на Небеса…

Лідія Георгіївна посміхалася в програмі… Вона живе далі і щосили намагається бути щасливою, як він того для неї прагнув. Дитина пішла від матері до Отця Небесного, але їхні душі, душі матері та сина ще й досі говорять одна з одною. Можливо саме, що душа пані Лідії відчуває одразу цей і той, кращий, світ в кожному її слові стільки душі. І ці слова, котрі, сказані нею наприкінці програми, назавжди викарбувалися в моїй пам’яті.

Так само як вона говорить молитвою до свого синочка, так само молитовно вона зверталася до Нації. І в цьому стільки материнського, стільки Божого, що в мене перехопило подих в ту мить. Мені соромно. Мені дуже і дуже страшно. Якщо ми не змінимо самих себе, ми втратимо нашу країну, заради якої гинуть ці хлопці. Вони ще зовсім діти, а люблять її так, як не вміємо її любити ми.

Лідія Яковенко уважно подивилася на мене. Не намагалася нічого прочитати чи роздивитися. Звичайна увага до співрозмовника. Скромне та совісне ставлення. А в мене від цього погляду перехоплювало подих, а душу охоплював біль. Нація має пам’ятати своїх героїв. Вони живі доти, доки пам’ять про них живе в наших серцях. Я ще довго не міг оговтатися після цієї програми. Після завершення кожної наступної зйомки мимоволі шукав її очі. Мій низький синовій уклін тобі, Українко! Мій та моїх синів. І ще багатьох поколінь нашої жовто-синьої країни. Вона говорила зі мною російською. Їй так було простіше, адже вона народилася в Криму. А я чув не мову і не слова. Там, на межі життя та смерті є лише Бог і Україна. Там не чутно слів, там живе лише щира Материнська молитва.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми  Лідія Георгіївна Яковенко, мати загиблого учасника російсько-української війни Дениса Яковенка

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma