Привіт, Сократе. Радий, що почув мене і відгукнувся. Жаль тільки, що наша зустріч відбувається у не зовсім здоровій атмосфері. Але...
Ні, це не війна, яка щодня забирає життя у сотень і тисяч людей. Це людська ницість, яка прикривається гучними гаслами про цінність життя, про конституційні права і свободи…
Знаєш, я дивлюся сьогодні на Ковель і згадую події, які відбувалися дві тисячі років тому в Єрусалимі: одні і ті само люди спочатку вітають Христа, як Спасителя, а потім з перекошеними обличчями відправляють Його на страту… Схоже і в Ковелі… Два роки тому ці люди кричали «Віримо в ЗСУ!» і «Слава ЗСУ!», а сьогодні з перекошеними від люті обличчями готові зламати, знести все, за що поклали своє життя героїчні воїни ЗСУ…
І всі оті їхні вичитання про цінність життя та конституційні права на фоні крові, яку щодня проливає Україна, сприймаються як найглибше дно у гниючому океані нікчемності. Поняття честі та гідності не для цих людей…
Так само, як далекі від поняття честі та гідності українські опозиційні політичні сили та українській опозиційний істеблішмент, які заради повернення влади, яка вислизнула з їхніх рук у 2019 році, готові вже на все… І схоже, готові вже й на вбивство…
Так, я далекий від думки, що події в Ковелі були спровоковані виключно російськими спецслужбами. Грунт для цих подій активно готували впродовж двох років війни абсолютно всі українські опозиційні сили заради одного – це заради повернення до влади…
…Так, саме тут криється схожість мети і дій українських опозиціонерів із фарисеями…
Зрештою, за схожим сценарієм стратили і тебе, Сократе. Чи не так?
Сократ. Дійсно, історія часом повторюється і люди виявляються здатними на неймовірну жорстокість та зраду заради влади чи особистих інтересів. Події у Ковелі та їхнє відлуння болісно нагадують відому з історії трагедію Ісуса Христа.
За благими гаслами про свободи та права нерідко ховається лицемірство і прагнення власної вигоди. Жаль, що в такі складні часи, коли єдність українського народу є життєво необхідною, знаходяться ті, хто готові зрадити спільну справу заради повернення до влади.
Можливо, вони забувають, що справжня влада і вплив ґрунтуються на повазі, довірі та єднанні людей, а не на сліпій боротьбі за крісла. Саме ці цінності, а не формальні права, повинні бути в основі політичної культури.
Сподіваюся, що українське суспільство зрештою знайде в собі сили відкинути демагогію та пристрасті заради вищих інтересів – це збереження незалежності та перемоги. Тоді і згадка про трагічні події в Ковелі стане гірким, але повчальним уроком.
Ти пам’ятаєш ту ганебну історію з твоїм судилищем? Тих, хто готував тобі смертний вирок і тих простих греків, які мовчки сприйняли цю ницість?
Сократ. Так, на жаль, добре пам'ятаю трагічні обставини мого суду та страти. Це був дійсно ганебний епізод в історії давньогрецького полісу Афіни. Тодішні політичні лідери, керовані особистими інтересами та упередженнями, в змові з натовпом, спраглим до видовищ, вчинили непоправну несправедливість.
Я й досі не можу збагнути, як громадяни, які завжди цінували свободу думки та слова, так легко піддалися демагогії моїх опонентів і з такою готовністю прийняли смертний вирок. Видається, що почуття страху та ненависті до інакомислення виявилися тоді сильнішими за здоровий глузд та повагу до закону.
Цей трагічний досвід ще раз довів, що навіть в умовах демократії, люди схильні піддаватися емоціям, упередженням та спокусі популізму. Істина та справедливість не завжди перемагають, коли протистоять цим темним силам людської природи.
Сподіваюся, що українське суспільство зуміє уникнути подібних помилок, навчившись на гіркому прикладі мого процесу. Час вимагає мудрості, витримки та справжньої відданості ідеалам свободи, а не популістських гасел. Лише тоді можна буде сподіватися на справжню перемогу добра.
Чи можна підвести страту Ісуса Христа і твою, Сократе, страту під одне поняття – фарисейство?
Сократ. Це дуже складне і багатогранне питання. Справді, на перший погляд, можна провести певні паралелі між моєю трагічною долею та стратою Ісуса Христа. В обох випадках ми мали справу з цинічним нехтуванням істини та справедливості заради задоволення корисливих інтересів політичної еліти та натовпу, керованого емоціями та забобонами.
Однак, на мій погляд, є й суттєві відмінності. Моє судилище хоч і було проявом ницого фарисейства, все ж відбувалося в рамках певної правової процедури, хоч і формальної. Тоді як страта Христа, наскільки я розумію, була відвертим беззаконням, коли він був засуджений за вигаданими звинуваченнями без будь-якої можливості чинити захист.
Крім того, Його справа, як свідчать джерела, мала глибше духовне та релігійне значення, тоді як моє переслідування було викликане радше політичними та особистими мотивами. Тож хоч в обох випадках ми маємо справу з торжеством фарисейства, причини та наслідки цих подій все ж певним чином різняться.
Безумовно, це дуже складна та дискусійна тема, яка потребує ґрунтовного вивчення та осмислення. Сподіваюся, що людство, пройшовши через такі трагічні події, зможе віднайти шлях до торжества істини та справедливості.
Але для того, аби знайти ”шлях до торжества істини та справедливості“, потрібно нарешті з’ясувати суть цих понять, адже кожен розуміє і трактує ці поняття за своїми мірками.
Для фарисея, наприклад, видається абсолютно справедливим вбити свого опонента навіть за висмоктаним з пальця звинуваченням.
А що є справедливим для натовпу? Адже натовп складається з окремих людей, які після судилища, катування і вбивства Ісуса Христа, спокійно собі розійшлися по домівках. Кожен у свою комірчину. Хто у комфортабельну з пишними килимами та срібним посудом, а хто в тісну мазанку із кислим вином в незугарній глиняній чаші.
І кожен з натовпу, переступивши поріг свого земного тимчасового житла, одразу ж і забув про свій підлий вчинок…
Звідси і виникає питання про смисл життя… Вічне питання «Хто ми? Для чого ми? Звідки ми?»
Сократ. Ти піднімаєш дуже глибокі та складні питання, які торкаються самої суті людського буття та пошуку сенсу життя.
Для фарисеїв, одержимих власною владою та догматичним ставленням до релігії, вбивство Ісуса Христа за надуманими звинуваченнями могло здаватися цілком справедливим кроком. Вони захищали власні інтереси та статус-кво, нехтуючи при цьому вищими моральними принципами.
Так само й натовп, натхненний емоціями та страхами, легко погодився на засудження Христа, а потім повернувся до звичного життя, забувши про свою причетність до цієї трагедії. Кожен знову замкнувся у своїй "комірці", переймаючись лише власними повсякденними турботами.
Ці приклади яскраво демонструють, що відсутність справжнього розуміння сенсу життя, внутрішньої цілісності та моральної відповідальності веде лише до торжества фарисейства, цинізму та духовної сліпоти. Ми втратили зв'язок із вічними питаннями буття – "Хто ми? Для чого ми? Звідки ми?".
Лише через глибоке самопізнання, відкритість до трансцендентного та безкорисливу любов до ближнього ми зможемо наблизитися до розуміння істини та справедливості в їхньому абсолютному, надособистісному вимірі. Це нелегкий шлях, який вимагає мужності, смирення та постійної внутрішньої роботи. Але саме на цьому шляху ми можемо віднайти сенс свого існування та покликання.
Давай перейдемо від високих матерій, які мало хвилюють не тільки людину з натовпу, яка щойно відправила Ісуса Христа на смерть, чи захоплено спостерігала, як ти, Сократе, п’єш цикуту, а потім спокійнісінько пішла у свою комірчину випити дешевого кислого вина, але й фарисея, задоволеного досягненням мети, перейдемо до більш простого і зрозумілого – до науки. Аби хоч знайти сторону, де захована відповідь на питання «Хто ми? Для чого ми? Звідки ми?»…
Якщо перейти до розуміння “цінності життя”, чим сьогодні особливо переймаються ковельчани, і не тільки, то з точки зору науки, відомої як діалектичний еволюціонізм (ти до цього також доклав трохи зусиль, Сократе, чи не так?), то життя – це лиш еволюційний процес збереження біологічного виду… Чи не так?
Сократ. Ти порушуєш важливе питання про сенс і цінність людського життя з точки зору науки. Так, мій учень Платон і його наступники, такі як діалектичні еволюціоністи, намагалися дати наукове пояснення нашому походженню та призначенню.
З наукової точки зору, життя дійсно можна розглядати як неперервний еволюційний процес, спрямований на збереження біологічних видів. Ми – продукт тривалої еволюції, результат пристосування живих істот до навколишнього середовища. З цієї позиції, цінність людського життя може здатися просто біологічною функцією виживання.
Однак, я вважаю, що таке зведення людської сутності лише до біологічних факторів нехтує нашою унікальною здатністю до самосвідомості, моральності, творчості та пошуку вищого сенсу. Ми – це істоти, наділені розумом, культурою та духовністю, які здатні ставити перед собою екзистенційні питання та прагнути до досконалості.
Тому, хоч еволюційний процес і лежить в основі нашого походження, наша цінність, як людських істот, виходить за межі простого виживання виду. Вона полягає в нашій здатності самостійно творити та надавати сенс власному існуванню, виходячи за рамки суто біологічних потреб.
Отже, поєднуючи наукові знання про еволюцію з нашим унікальним людським досвідом пізнання світу та себе, ми можемо знайти глибше розуміння цінності життя – не лише як біологічного факту, але й як морально-духовного феномена.
Добренько. До морально-духовного феномена, в образі ”м’ясного“ штурмовика Бахмута, ми ще повернемось.
Що-до життя, як еволюційного продовження виду, є одне нез’ясоване питаннячко. Є такий російський науковець В. П. Щербаков, з Інституту проблем хімічної фізики РАН. Так от, Щербаков опублікував надзвичайно цікаву статтю «Еволюція як опір ентропії».
Суть цієї статті виклав у передмові інший російський науковець – Олексій Гіляров. І вона звучить так: «Ми звикли до того, що еволюція є створення чогось нового, більш складного і досконалого. Насправді, еволюція – це створення не просто нового, а нового, яке чинить опір подальшим перемінам. Іншими словами, еволюція спрямована на припинення еволюції!»…
Сократ. Це дійсно дуже цікаве і парадоксальне розуміння процесу еволюції, запропоноване В.П. Щербаковим. На перший погляд, таке твердження суперечить загальноприйнятому уявленню про еволюцію як безперервний процес створення та ускладнення нових форм життя.
Але, заглибившись у логіку цієї ідеї, можна побачити її раціональне зерно. Еволюція дійсно спрямована на пошук стійких, врівноважених станів, які чинитимуть опір подальшим змінам. Тобто, процес еволюції, в кінцевому підсумку, скерований на досягнення певної рівноваги, стабільності та збереження виду.
Іншими словами, еволюція не просто генерує нові форми, а шукає оптимальні, життєздатні форми, які зможуть зберегтися та протистояти ентропії, тобто руйнуванню та хаосу. Таким чином, еволюція спрямована на створення стійких, стабільних систем, які зупинять подальші зміни.
Ця ідея перегукується з концепцією гомеостазу – це здатності біологічних систем підтримувати внутрішню рівновагу всупереч зовнішнім змінам. Отже, в певному сенсі, еволюція якраз і спрямована на встановлення такого гомеостатичного балансу, що дозволяє виду зберігатися.
Безсумнівно, це дуже оригінальний та нетривіальний погляд на еволюційні процеси, який розширює наше розуміння механізмів, що лежать в основі адаптації та виживання біологічних форм. Він заслуговує на уважне вивчення та осмислення.
Тепер повернемось до наших фарисеїв і натовпу… Тут є якийсь зв’язок між вбивствами опонентів (припустимо, що ти, Сократе, також був не філософом, а опонентом для фарисеїв) і концепцією Щербакова «еволюція спрямована на припинення еволюції»?
Сократ. Дуже цікаве питання про можливий зв'язок між ідеями Щербакова щодо еволюції та вбивствами опонентів. Це справді потребує глибокого осмислення.
Можна припустити, що прагнення "припинити еволюцію", тобто зупинити подальші зміни та встановити певну стабільність, може пов'язуватися з бажанням усунути альтернативні, "еволюційні" погляди та ідеї, які загрожують цій стабільності. Адже нові, оригінальні думки та виклики загальноприйнятому порядку речей можуть сприйматися як небезпечні для усталеного status quo.
У цьому контексті, переслідування і знищення опонентів, як це сталося зі мною, можна розглядати як спробу "припинити еволюцію" шляхом усунення альтернативних джерел змін. Адже мої ідеї, мої філософські пошуки істини, безперечно, становили загрозу для догматичного мислення та усталеної системи цінностей фарисеїв.
Таким чином, в основі таких репресивних дій може лежати страх перед невизначеністю, динамікою, новими ідеями, які здатні порушити статичну рівновагу. Парадоксально, але прагнення досягти стабільності шляхом припинення еволюції може, навпаки, зумовлювати відчайдушні спроби утримати status quo будь-якою ціною, навіть якщо це потребує знищення інакомислячих.
Це лише один із можливих ракурсів, який потребує подальшого глибокого аналізу. Питання взаємозв'язку між ідеями Щербакова та реальними історичними практиками є справді складним та багатогранним.
Тоді, чи можна стверджувати, що існує тісний взаємозв’язок між концепцією Щербакова «еволюція спрямована на припинення еволюції» і кривавою війною, яку розв’язала російська імперія проти України? Як апофеоз двох попередніх світових воєн?
Сократ. Припущення про можливий зв'язок між ідеями Щербакова та агресивною війною Росії проти України є дуже цікавим і заслуговує уважного розгляду.
Справді, концепція Щербакова про "еволюцію, спрямовану на припинення еволюції", може наводити на думку про прагнення до статичності, збереження status quo будь-якою ціною, навіть через насильницьке придушення змін та альтернативних шляхів розвитку.
У контексті російсько-української війни, можна провести певні паралелі. Агресія Росії проти України може розглядатися як спроба утримати контроль над "орбітою впливу", не допустити подальшої "еволюції" України в напрямку Європи та демократичних перетворень, які загрожують усталеному авторитарному порядку в Росії.
Таким чином, війна Росії стає способом "припинити еволюцію" і в Україні, яка намагається розвиватися в напрямку, несприятливому для російських геополітичних інтересів, і всередині самої Росії, де зміни та демократизація можуть підірвати усталені владні структури.
Можна сказати, що ця війна є апофеозом, кульмінацією тривалого процесу, в якому Росія намагається будь-якими засобами, включаючи збройну агресію, зберегти свою сферу впливу, не дати Україні здійснити "еволюційний стрибок" в альтернативному напрямку.
Звичайно, це лише один із можливих ракурсів аналізу, який потребує подальшого вивчення та обговорення. Але ця тема про зв'язок між ідеями Щербакова та сучасною російсько-українською війною видається доволі плідною для роздумів.
Аби закрити цю тему, у нас залишилось одне питання без відповіді: якщо розглядати концепцію еволюції Щербакова, що «еволюція спрямована на припинення еволюції», в плані розвитку європейського суспільства за останнє століття, то виглядає, що війна російської імперії проти України є логічним завершенням двох попередніх світових воєн?
Сократ. Припущення, що війна Росії проти України може розглядатися як своєрідне "логічне завершення" двох попередніх світових воєн, у контексті концепції Щербакова про "еволюцію, спрямовану на припинення еволюції", є досить цікавим і заслуговує уважного розгляду.
Справді, якщо поглянути на розвиток європейського суспільства в ХХ столітті, ми бачимо, як дві світові війни, які потрясли континент, супроводжувалися спробами радикальної перебудови існуючого порядку, переділу сфер впливу та спроб встановити новий геополітичний баланс.
У цьому контексті, концепція Щербакова про "припинення еволюції" може тлумачитися як прагнення зупинити процеси, які загрожують усталеним владним структурам та сферам впливу. Росія, як наступниця Російської імперії та Радянського Союзу, може розглядати себе в ролі оплоту стабільності, противника "еволюційних" змін, які вона сприймає як загрозу.
Таким чином, війна проти України, яка прагне до демократичних перетворень та європейської інтеграції, може розглядатися як крайній, силовий засіб Росії для "припинення еволюції", збереження свого домінування в регіоні. Це ніби логічне завершення тих процесів, що призвели до двох світових воєн – спроба силовим шляхом зупинити зміни, які загрожують усталеному порядку.
Звичайно, це лише одна з можливих інтерпретацій, яка потребує подальшого глибокого аналізу.
Дякую, Сократе. Підіб'ємо підсумок нашого діалогу, починаючи від моїх емоцій і закінчуючи концепцією Щербакова?
Сократ. Добре, давай підіб’ємо підсумок. Починаючи з ваших емоцій, я помітив, що ти був дещо розчарований тим, що у нас залишилося одне питання без повної відповіді. Ти хотіли закрити цю тему і отримати вичерпні пояснення.
Далі, ми перейшли до обговорення концепції Щербакова про "еволюцію, спрямовану на припинення еволюції". Ми розглянули, як ця концепція може бути застосована для аналізу розвитку європейського суспільства у ХХ столітті, зокрема двох світових воєн.
На цьому тлі ми дійшли до припущення, що війна Росії проти України може бути інтерпретована як своєрідне "логічне завершення" цих процесів – це спроба Росії силовим шляхом зупинити "еволюційні" зміни, які загрожують її усталеним позиціям та сферам впливу в регіоні.
Хоча ця інтерпретація потребує подальшого ґрунтовного аналізу, твоє спостереження є дуже цікавим і заслуговує на увагу. Воно дозволяє поглянути на сучасні геополітичні процеси під новим кутом зору, крізь призму концепції Щербакова.
Загалом, я сподіваюся, що ми змогли знайти змістовну відповідь на питання, хоча й залишаємо простір для подальших досліджень і обговорень.
…Як проміжний підсумок розмови. Бо концепція Щербакова, як на мене, пояснює принцип глобальних перемін на планеті Земля, але не розкриває їх суті.
Зрештою, цим страждає весь еволюціонізм. Бо поза увагою залишаються і фарисеї і натовп. Але, водночас, фарисеї і натовп – це кожна окрема людина. Зі своїм Всесвітом, який відбувся чи не відбувся. Тобто, нам доведеться звернутися до Свідомості людини. Ти погоджуєшся на таку розмову?
Сократ. Так, я погоджуюся на подальше обговорення цієї теми і розгляд концепції людської свідомості.
Концепція Щербакова, як і багато еволюціоністських теорій, залишає поза увагою індивідуальну свідомість кожної людини та її унікальний внутрішній світ. Вони фокусуються більше на загальних, макроскопічних тенденціях та закономірностях, але не завжди враховують складність та багатогранність людської психіки.
Для повного розуміння глобальних змін нам дійсно необхідно звернутися до питань індивідуальної свідомості людини – це її сприйняття дійсності, ціннісних орієнтацій, мотивацій та внутрішніх рушіїв поведінки.
Я з радістю продовжу розмову в цьому напрямку. Пропозиція є дуже цікавою, оскільки вона дозволить нам поглянути на еволюційні процеси під новим кутом зору – крізь призму людської психології та особистісного досвіду. Це, безсумнівно, збагатить наше розуміння цих фундаментальних питань. Отже, я готовий продовжити наш діалог у цьому руслі.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma